Косметика та культура

Posted by on December 26, 2015
Журнал Пробудження

Жінка племені туарегів

Подібно до коштовностей та одягу, малювання та шрами на тілі покликані покривати, маскувати та переінакшувати тіло. Та хоч їхнім призначенням майже завжди є прикрашати тіло, естетичні міркування, як правило, підпорядковуються соціальним, релігійним чи політичним турботам. Хоч би які різні були спонуки суспільств, де живе така практика, спільним знаменником тут є спроба вирізнити людське тіло з його суто біологічного стану і надати йому культурного виміру.

Малювання на тілі міститься десь посередині між шрамуванням, яке залишає тривалі знаки, та аксесуарами, які можна надягти, зняти чи замінити за якусь мить. На одному кінці спектру між постійними і тимчасовими позначками міститься шрамування, практиковане у племені бободів у Малі та Буркіна Фасо на головах немовлят віком у кілька днів. Його роблять так, щоб розсікти ще незатверділі черепні кістки, а також шкіру. Така позначка не щезає протягом всього життя, завдяки чому предки можуть ототожнити тіло покійника.

На другому боці спектру — ритуал для заміжніх жінок народу мфумте-вулі з заходу Камеруну, коли вони раз на рік під час великого свята, влаштовуваного на відзначення всіх весіль року, прикрашають стегна запасками з червоного листя декоративної рослини. Деякі малювання на тілі можуть зберігатися дуже довго. Коли мфумте-вулі натирають своє тіло листям рослини мабієру, вони мають чорну пігментацію, яка тримається два роки. Проникаючи глибоко у клітини під шкірою, ця техніка нагадує татуювання, хоч відрізняється від нього нетривкістю. У середовищі молодих жінок та дітей вона заступила шрамування, яке виходить з вжитку.

На великому щорічному святі, що позначає перехід від сезону маїсу до сезону сорго, мфумте-вулі прикрашають свої тіла чорним барвником, виготовленим із соку місцевого фрукту в суміші з попелом. Подібно до хни, вживаної у Північній Африці, барвник тримається кілька днів, а часом — навіть кілька тижнів. Ще нетривкіше малювання вугіллям — його можна змити водою, наче акварель.

ЗОВНІШНІСТЬ І РЕАЛЬНІСТЬ

Індіанці з племені каяпо з місцевості Ксингу в Амазонії (Бразилія) славляться як палкі прихильники розмальовування тіла. І мови немає про те, щоб на тілі не було малювання, таке дозволяється хіба що за надзвичайних обставин, наприклад, підчас хвороби, коли недужого та його оточення усувають від участі в житті громади.

індіанці каяпо

Так само як шрамування в Африці на південь від Сахари, розмальовування тіла є емблемою культурної та етичної ідентичності групи. Саме так, бажаючи позначити інтеграцію індивіда до групи, індіанці каяпо користуються ефемерними знаками, зображуючи їх раз у раз, тоді як в Африці для цього вживають постійних, незмінних позначок.

Кіяпо розрізняють буденні малювання і святкове розмальовування тіла. Це останнє, що його можна пов’язати з вбранням, складається переважно з чорних малюнків, які вкривають все тіло. Роблять їх із допомогою дженіпапо, барвника з плодів Genipa americana, і тримаються вони протягом кількох днів. Червоним кольором, сполучуваним із енергійністю та життєздатністю, що його добувають із насіння Bixa orellana, розмальовують лише кінцівки та голову.

З нагоди якихось особливих обставин чи певних ритуалів буденні малювання замінюються або замальовуються спеціальними орнаментами, з допомогою вугілля чи дженіпапо. Незважаючи на те, що обидві форми розмальовування з допомогою дженіпапо (буденні й особливі) використовують однакову техніку і майже не відрізняються одна від одної, лише буденні малювання заслужили назву «живопису».

Щодо малюнків, використаних за особливих обставин, то робляться вони пальцями і символізують перехідні, попередні, подеколи небезпечні ситуації — такі як жалоба, народження, полювання чи війна.

Нетривкий, як і вугілля, червоний сік руку асоціюється з певними точно окресленими ситуаціями. Так, наприклад, ним змащують все тіло воїни, що повертаються з походу, аби триматися трохи осторонь інших членів племені, перш ніж знову зібратися в будинку для чоловіків у самому центрі селища. Як зазначає етнолог Клодін Відель, у індіанців каяпо поняття бути виявляється насамперед у традиції з’являтися у відповідній культурній формі.

Автор: Вівіан Бек.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers