Ейнштейн і музика. Частина друга.

Posted by on January 17, 2017

Альберт Ейнштейн грає на піаніно

З дитячих років «здивування перед новим світом», що відкривався йому, і укладене в музиці «відчуття таємничості», назване Ейнштейном «найпрекраснішим і найглибшим переживанням, що випадає на долю людини», йшли як би поруч. Коли йому було чотири або п’ять років, батько показав йому компас. «Те, що стрілка вела себе так виразно…— згадував Ейнштейн,— справило на мене глибоке і тривале враження». Майже в той самий час, коли Альберту виповнилося шість років, його мати, яка дуже любила музику, вирішила навчати сина грі на скрипці. Протягом ряду років його улюбленим заняттям була також гра на роялі в чотири руки з матір’ю або сестрою і навіть творення варіацій. Вже в ранньому віці він познайомився з творами Баха, засвоїв строгу логіку бахівського голосоведіння, музика дисциплінувала його мислення. Непомітно для дитини твори Гайдна, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана вчили його душевної пластики.

«У віці дванадцяти років,— продовжує свої спогади Ейнштейн,— я пережив ще одне диво… зовсім іншого роду: джерелом його була книжечка з евклідової геометрії на площині, яка потрапила мені в руки». І знову-таки приблизно в цей час Ейнштейн відкриває для себе скрипкові сонати Моцарта. Не тільки «ціле» цієї високої, чистої музики допомагало йому засвоювати закони гармонії, але і будь-яка інтонація була моментом душевного переживання. «Моцарт в музиці… геометрія Евкліда в науці» (Б. Р. Кузнєцов). «Одного разу,— розповідає шкільний товариш Ейнштейна,— ми зустрілися в шумному залі шкільної їдальні, де збиралися грати сонати Моцарта. Коли заспівала скрипка, мені здалося, що розступаються стіни залу, — я вперше почув справжнього Моцарта…»

У студентські роки Ейнштейн багато музикував, по суботах акомпанував матері свого товариша, виконуючи Шуберта, Шумана. Протягом майже цілого життя він брав участь у всілякого роду концертах. Він музикував з друзями, колегами-вченими, професіоналами-музикантами. У період тісної близькості з Паулем Эренфестом, з 1914 року майже до його трагічної загибелі, вони багато грали разом Баха, Гайдна, Моцарта, Бетховена… В 1922 році Ейнштейн брав участь у концертах домашнього оркестру на квартирі Жака Адамара в Парижі — у програму входила навіть симфонія «Юпітер» Моцарта. У 1934 році Ейнштейн дав благодійний концерт на користь вчених — емігрантів з Німеччини. Подібного ж роду концерт він дав вже в Прінстоні — на користь дітей.

Тема «Ейнштейн і музика» невичерпна. Не тільки тому, що — незважаючи на дбайливе ставлення до фактів і ретельність дослідників творчості Ейнштейна — багато чого залишається невідомим, але головним чином тому, що перелік його музичних виступів, розповідь про уподобання в музиці, цитування висловлювань самого Ейнштейна,— все це лише зовнішнє. Головне — те внутрішнє, що становило його світ і стало органічною частиною великої особистості Ейнштейна.

Чудово, що інструментом, за допомогою якого Ейнштейн здійснював зв’язок з світом музики, виявилася скрипка. Супутник, що обирається нами, значно впливає на наше життя; з ним приходять нові друзі, нові відчуття, інтереси, новий спосіб життя; радісний або похмурий, замкнений або товариський, він допомагає (або, на жаль, заважає) нам в наших пошуках.

Скрипка зв’язала Ейнштейна з музикою, можливо, не найбільш ефектною, але найбільш глибокою, змістовною, слухаючи яку людина як би залишається наодинці зі своєю розкритою душею, — з камерною, інструментальною музикою. Скрипка познайомила Ейнштейна з унікальними сонатами і партитурами Баха; з концертами, сюїтами, варіаціями старих майстрів — Глюка, Кореллі, Вівальді, Генделя; з тріо, квартетами, квінтетами Гайдна, Шуберта, Мендельсона, Шумана; з однією з вершин музики — квартетами Бетховена і, нарешті, з дивовижною по красі і досконалості творчістю Моцарта.

У передмові до «Еволюції фізики», написаному Ейнштейном спільно з К. Інфельдом, йдеться про «спроби людського розуму знайти зв’язок між світом ідей і світом явищ». Скрипка була для Ейнштейна інструментом, який допомагав знайти цей зв’язок.

«Теорія,— говорить Ейнштейн,— виробляє тим більше враження, чим простіше її передумови. Скрипка немов підтверджує істинність цієї думки. З всіх музичних інструментів вона — найбільш дивовижна. Ідея її будови гранично проста: дерев’яний ящичок з натягнутими на гриф чотирма струнами. Звуковидобування засноване на елементарних акустичних законах. І в той же час скрипка — складний організм, що володіє тонкою нервовою структурою, індивідуальністю, неповторними рисами характеру. Скрипки Страдіварі, Гварнері, Аматі, Руджиері — кожна має свою біографію, свою долю. Їх можна вважати історичними особистостями з більшою підставою, ніж мертвими створіннями ремесла.

На скрипці тримається майже весь будинок музики — від побутових, народних ансамблів до найбільших симфонічних оркестрів та оперних театрів. Суперником скрипки може бути тільки фортепіано. Його складний пристрій принципово відрізняється від скрипки. Величезні технічні можливості, висотні, темброві характеристики задані заздалегідь. Лад темперирований. Але саме те, що у скрипки немає чіткої межі між двома сусідніми звуками, що звуковидобування, вібрація, тембр індивідуалізований значно більшою мірою, ніж у будь-якого іншого інструменту, робить скрипку найбільш співзвучною внутрішньому світу людини — вона є виразником її найпотаємніших, найінтимніших душевних рухів. Те, що Ейнштейн володів саме скрипкою,— факт, далеко не випадковий.

Про музичні уподобання і симпатії Ейнштейна ми знаємо зі спогадів його друзів, товаришів студентських років, біографів, музикантів, які чули гру Ейнштейна, бесідували або музикували з ним. У літературі найбільш повно це відображено в праці Б. Р. Кузнєцова «Ейнштейн». Автор говорить про ставлення Ейнштейна до Генделя, Баха, Гайдна, Моцарта, Бетховена, Шуберта, Вагнера, Дебюссі та інших композиторів. Один перелік цих імен свідчить про безроздільну симпатію Ейнштейна до так званої «серйозної» музики і головним чином — до класики.

Притаманна Ейнштейну схильність до фундаментальних фізичних ідей дозволяла припускати щось схоже і в його музичних устремліннях. Це приводить нас до імен Моцарта, Баха, Бетховена: саме ці троє стояли біля витоків всіх наступних емоційних та інтелектуальних течій у музиці.

І не випадково в цьому переліку Моцарт — на першому місці: ряд особливостей, про які піде мова далі, робить Моцарта найбільш близьким внутрішньому світу Ейнштейна, композитором, до чиєї музики прямо відносяться багаторазові висловлювання Ейнштейна про інтуїцію, натхнення, космічне релігійне почуття, відчуття таємничості — позалогічні способи осягнення істини.

Для Баха, Бетховена, Моцарта світ представляв єдину гармонію. Зло сприймалося ними як дисонанс, що вимагає вирішення. У запального, нестриманого Баха зло могло викликати подив і роздратування: воно було просто невірним голосоведінням, недбалістю, ремісничим прорахунком… Бетховен обурювався і боровся зі злом. «Я схоплю долю за глотку, зовсім мене зігнути їй не вдасться…» У Моцарта воно викликало глибоку печаль, яку ми чуємо в його музиці. І цей підхід до життя був ближче всього Ейнштейну.

Бах не усвідомлював себе як композитор. Своєрідність Баха саме в тому, говорить А. Швейцер, що він не прагнув до визнання своїх великих творінь, не закликав світ, щоб той пізнав їх. Він не усвідомлював їх величі. Він навіть не підозрював, що з усіх створених тоді музичних творів лише його збережуться для потомства. Бетховен відмінно усвідомлював свою творчу силу і люто боровся за визнання своїх ідей. («Не зробити того великого, що було можливим). А Моцарт, відчуваючи свій геній, розумів, що він створював, але думка про те, що його твори значною мірою визначать духовний розвиток наступних поколінь, навряд чи була для нього розрадою або надією… Дуже схоже відчував себе і Ейнштейн.

Слухаючи Баха, ми завжди під впливом логіки його мислення: в «Пристрастях», меса сі мінор, фугах, сюїтах, кантатах… не можемо не відчувати не тільки емоційну, але і величезну інтелектуальну силу бахівської поліфонії.

У Бетховена, особливо в симфонічних творах, дає себе відчувати ідейна (іноді майже літературна) сторона його творчості.

У Моцарта художник настільки поглинає майстра, що для багатьох залишаються непоміченими інтелектуальна міць і феноменальна майстерність, укладені в його творчості. Це і давало помилкову підставу говорити про «легкого», «безтурботного», галантного Моцарта (Моцарта, який належить XVIII століттю), проти чого так гнівно повстав Р. В. Чичерін у своєму дослідницькому етюді про Моцарта.

Якщо б ми хотіли почути з перших уст, що ж являє собою те, що служило моделлю для Баха, Бетховена, Моцарта, голос самого Моцарта пролунав би приблизно так: «Я пишу про чудесний порядок, що панує у Всесвіті, а мої колеги — Йоганн Себастьян Бах і Людвіг ван Бетховен пишуть про «пристрасті» людей, які населяють цей Всесвіт».

Вся хорова, хоральна, вокальна музика Баха написана про «пристрасті» — пристрасті Божі і людські. «Милування протестантизмом» Баха викликало неприязнь у Ейнштейна. Не цей, а інструментальний, клавірний Бах був йому особливо дорогий. Він часто грав Чакону з II партитури для скрипки соло — вона була одним з улюблених його творів. У Бетховена Ейнштейну був чужий «дух боротьби». Ще будучи дитиною, він не любив гру в солдатики, не любив музику військових оркестрів. У передмові до книги В. Хеннака «Еммануїл Ласкер» Ейнштейн пише: «Більш того, я повинен зізнатися, що особисто мені боротьба за владу і дух змагання навіть у вигляді високоінтелектуальної ігри (шахи) завжди були чужі». Бунтівний дух симфонізму Бетховена не був близький Ейнштейну.

А хіба Моцарт не писав про «пристрасті людські»? Це його монументальні хорові твори і, звичайно, його опери. Фігаро і Керубіно, Церліна і Папагено, Лепорелло і Дон Жуан, персонажі, пов’язані з життям, що творять «людські пристрасті» і несуть у собі тягар цих пристрастей. Але Ейнштейн не відчував розташування до опери. І якщо був високої думки про опери Моцарта, то цей виняток він робив не для опери взагалі, а для Моцарта.

Далі буде.

Автор: Р. Фрід.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers