Краса живого

Posted by on November 3, 2015

Краса осені

Витлумачити таємниці існування — ось кінцева мета мистецтва. Таке саме завдання і в науки. Мистецтво створює форми, які віддають невідчутні реалії, або висвічує приховані аспекти чуттєвого світу. Наука своєю чергою аналізує цей чуттєвий світ, щоб зрозуміти, як функціонує кожна його частина зокрема і всі заразом. Але методи художника та науковця різняться, особливо тим, як кожен з них звертається до публіки.

Науковець — часто його виставляють у карикатурному світлі як холодного монстра, позбавленого емоцій та будь-якої моралі — охоплений манією здобуття знань. Ганяючись за істиною з запалом мисливця, він не поспішає донести свої відкриття до широкої публіки. Справді, наука іноді виглядає як фортеця, цеглинами якої є досліди; зцементовуються ті цеглини спеціальним жаргоном, що рясніє математичними формулами. Всередині фортеці міститься скарб знань, що його ревниво охороняє фортечна сторожа. У науково-популярних публікаціях повно таких виразів як “нарешті з’ясовано таємницю” чи “вчений розкриває секрет”… у них віддзеркалюється таємничий характер наукових знань і водночас схильність науковців вважати їх за свою власність.

З другого боку, вирази, що їх так часто вживають мистецькі критики, такі як “послання майстра X” чи “те, що У намагався нам показати”, нагадують нам, що мистецтво — це передусім оприлюднення. Художник не задовольниться егоїстично своїми знахідками, йому потрібен зв’язок з іншими, інакше його чекає невдача.

Весь світ цікавиться біологією, либонь, тому, що всіх нас хвилює наше здоров’я і наше довголіття. Через цей інтерес до науки про життя біологи, можливо, більше, ніж інші науковці, відчувають потребу спілкуватися з широкою публікою. Але і для досвідчених фахівців живі організми — навіть прості бактерії чи віруси — такі складні, що біологи, аби пояснити суть свого відкриття, мусять частіше використовувати зображення, що є еквівалентом мистецтва, ніж формули.

Наприклад, протеїни, які відповідають за більшість процесів метаболізму, часто описують як безкінечні спіралі, що нагадують оптичні ефекти на гравюрах Моріца Етера. Ми отримали такий візуальний еквівалент завдяки видатній вченій з Дюкського університету в штаті Північна Кароліна Джейн Річардсон, яка “створила” цілком нові молекули, грунтуючись на інформації, яку вона отримала, вивчаючи протеїни, що вже були. Саме для опису деяких властивостей протеїнів, вона мусила вигадати ці візуальні еквіваленти.

Гравюра

Атож, саме вигадати, бо жоден протеїн насправді не схожий на спіралі Річардсон. Навіть більше, ніхто ніколи не бачив ніякого протеїну, оскільки світлові хвилі задовгі, щоб можна було вивчити їхню структуру. Це просто інформативне “унаочнення” наслідків аналізу X—променів, схема якого нагадує нам Ешерові малюнки. Нарешті зображення спіралі корисне для науки, оскільки дозволяє науковцям досліджувати протеїн, ілюструючи таким чином складний хімічний ланцюг, що обвивається навколо самого себе.

ланцюг

Модифікуючи інформативний процес, можна досягти інших зображень протеїну, ближчих до пуантилізму, до картин Сальвадора Далі чи до архітектурного креслення. Отже, правильної репрезентації протеїнів просто немає. Запам’ятаймо, що той спосіб, який вибирає науковець для репрезентації протеїнів, конче залежить від його власного уявлення.

ПЕРЕДАЧА ЕМОЦІЙ

Як і картини імпресіоністів, які є не фотографіями, а зображеннями, що віддзеркалюють емоції та відчуття, зображення протеїнів та інших молекул, якщо вони правильно вибрані, можуть передавати різні їхні властивості. Наприклад, ми знаємо, що деякі групи молекул дуже мобільні, але як це передати у двовимірному зображенні? Одне з розв’язань — опис цих частин як “палаючого вугілля”; на екрані ординатора вони постають у червоній і жовтій барві, в той час як решта структури буде темніша. До того ж використовують ефекти розпливчастості, аби позначити ще мало відомі частини структури.

Естетичний зміст може бути бажаним козирем для дослідників, що хочуть зрозуміти всі механізми живого. Ми знаємо, що Джеймс Уотсон та Френсіс Крік прославилися в 1953 році, описавши на основі відомої нам генетичної спадкової інформації структуру ДНК (дезокстрибонуклеїнова кислота). Ці вчені провели не дуже багато експериментів на ДНК. Головне в їхній роботі те, що вони змогли побудувати модель, яка задовольняє, починаючи вже з опису, інших дослідників. Єдиним критерієм їхніх досліджень було те, що структура, яку вони намагалися відтворити, конче мала відзначатися красою, притаманною точності. Це змусило їх відкинути всі непрямі та неестетичні зображення. Відома структура з подвійною спіраллю, до якої вони дійшли, стала справжньою науковою іконою, символом справжньої біологічної революції.

ДНК

Якщо правда те, що мистецькі виміри допомагають збагатити науку про життя, правдою буде і зворотний зв’язок. Форми молекул і організмів, відкритих дослідниками, може, спершу й не були особливим джерелом натхнення для митців, але вони знаходять свої еквіваленти в сучасному мистецтві. Скажімо, мармурово-фанерна скульптура Джона Майна, що називається Pathway (“Пройдений шлях”), нагадує спіралевидну структуру ДНК. Деякі полотна без назви Ноеля Форстера намальовано під впливом зображень вірусів, побачених в електронний мікроскоп. Відома гуаш Аніша Капура, де переважає червоне (1989), дуже схожа на зображення мозкових нервових клітин, отриманих неврологами.

Аніша Капура

Деяким митцям щастить навіть бути провісниками в цьому плані. Робота Calderberry Bush, створена у 1932 році американцем Олександром Кальдером, нагадує своїм стилем, коли здається, ніби червоні диски змінюють свої розміри, — молекулярну механіку, що репрезентує синтез протеїну по клітинах. Інша робота Кальдера, датована 1939 роком, “Чотири листочки татри пелюстки” нагадує нам “endoplastic reticulum” — міжклітинний ланцюг, що ніби передбачає “план роботи” для синтезу протеїнів.

Олександр Кальдер

Каталанський художник Джан Міро часто використовує у своїх двовимірних роботах ті самі мотиви, що й Кальдер. Сила-силенна його майже абстрактних робіт віддзеркалює клітинну структуру, де можна розрізнити випадкові форми, дуже схожі на мітохондрії, хлорошари та інші елементи клітини.

У цьому переліку робіт неодмінно слід згадати роботу-монтаж Гаррі Фабіана Міллера з трохи задовгою назвою: “Співіснування Людина—Вена, Повітря—Листок, Паразит—Дерево, Сонце—Легеньке дихання”. Йдеться про квадрати, витяті з листочків клену на різних етапах їхнього розвитку і зібраних на дерев’яному щиті. Вивчаючи цю роботу зліва-направо, згори-вниз, ми можемо простежити весь біологічний цикл листочка аж до останніх квадратиків, де видно тільки жилки.

Ця робота — чудова ілюстрація незмінного процесу осіннього розкладу під дією грибкової хвороби, яка руйнує листочки, вражаючи їхню клітковину. З погляду біолога ця робота нагадує нам про важливість дерева та мікроорганізмів у єдиному життєвому циклі. Проте біотехніки використовують грибок та дріжджі для виготовлення антибіотиків, а також у харчовій промисловості та для обробки й ліквідації решток. У загальнішому плані ця робота Міллера нагадує нам про циклічний характер життя та смерті у природі та про те, що рід людський зможе вижити тільки за правильного перебігу цього циклу.

Автор: Джон Жоджсон.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers