Марія Заньковецька – геній українського театрального мистецтва

Posted by on September 27, 2012

Марія Заньковецька

Що не кажіть, а з усіх видів мистецтва найбільший вплив на маси має — театральне мистецтво. Живе слово спливає зі сцени на слухачів, природні картини, що віддзеркалюють правдиве або уявне життя, захоплюють нашу увагу. Жоден митець не має стільки живого зв’язку з широкою публікою, як актор. Від нього й тільки від нього залежить тут, чи пройме він глядачів своєю грою, чи надихне, чи поведе за собою, безпосередньо відчуває він успіх чи невдачу і все нові й нові відтінки може приносить в свою гру в тій самій ролі.

Довгий час перші театральні вистави на Україні були пройняті релігійним змістом. Сухою мовою, перемішаною польськими словами вони мало тішили глядачів і тільки тоді оживляли публіку, коли поміж актами серйозної релігійної драми, вставляли актори так звані «інтермедії», себто веселі сценки з народного побуту на Україні, віддані чисто народною мовою. У них проявлявся живий народній гумор. Ці інтермедії складали й розносили по краю учні Київської Академії протягом цілого XVII століття. Традиція їхня протрималась й XVIII століття, аж поки не з’явився, наслідуючи їх, Котляревський зі своєю «Наталкою Полтавкою».

Український театр 70-их і 80-их років 19-го століття знайшов для своєї праці можливо найменше корисні умови. Коли для розвитку кожного театру потрібні загальна свобода розвитку національної культури, багатий репертуар і талановиті артисти-виконавці, то тогочасний український театр мав у розпорядженні тільки талановитих артистів-виконавців. Про свободу не можна було говорити тоді, коли заборонено було грати в великих містах України, коли примушували давати мішані вистави, себто п’єси українські й російські, коли видумували раз-у-раз нові перешкоди, щоби припинити або заборонити його розвиток.

Другою умовою, що сприяла розвитку театрального мистецтва, різноманітним репертуаром, він теж не міг похвалитися. Цілими роками повторювались ті самі п’єси з селянського побуту, що й позбавляло артистів можливості проявити в повній мірі свій драматичний талант. Але чим міг перш за все пишатися український театр того часу, це були його талановиті артисти, які, не дбаючи про славу на світових сценах, присвятили йому всі свої сили. Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Карпенко-Карий і звичайно героїня сьогоднішньої публікації – Марія Заньковецька – це громада прегарних артистів того часу, яка при кращих умовах українського життя могла би дати українському театрові всесвітню славу.

М. К. Заньковецька народилася 22-го лютого 1860 р. в селі Заньках біля Ніжина на Чернигівщині, Батько її, Константан Адасовський походив із козачого роду, мати була росіянка. Хоч виховання Марії провадилося російською мовою, проте сільське оточення, звичаї та співи, глибоко вкоренилися в пам’ять її дитинства та лишили свій слід назавжди. Вчилася Марія в російських школах Ніжина та Чернігова, але свята й канікули проводила вона у свого дядька О. Маркевича, що дуже кохався в українських народних піснях та навчив цінити їх і молоденьку Марію.

Сценічні здібності проявилися в Марії дуже рано. Жива й весела, дуже спостережлива до свого оточення, вона вже малою дівчинкою була здатна представляти з себе другу людину. Живучи в чернігівському інституті, вона написала зі своєю товаришкою Марусею Маркович, жартівливу п’єсу «Шалабан і Шалабаниха», в якій висміяла всіх своїх учителів. М. К. грала тут головну роль та захоплювала товаришок жвавою грою — сценами обурення, гніву, істерики, в яких на причуд вірно передала вдачу дружини одного вчителя.

М. К. була любимцем вчителя літератури М. А. Вербицького. Коли вона при кінцевому іспиті прегарно продекламувала монолог із Антигони, він став переконувати її, щоби вона поступила в театральну школу. Одначе з цим не хотіли погодитись її батьки, й М. К. обмежилася аматорськими представленнями в Заньках, куди повернулась по закінченню школи. Незабаром вийшла вона заміж і виїхала з чоловіком до Бендер (Бесарабія). Але мрія про театр її не покидає, серед Місцевої інтелігенції організовує вона постійний аматорський гурток. Підчас цієї праці зустрічає М. Садовського, який відбуває тут військову службу. За його порадою ставлять вони «Наталку Полтавку» й оце перший раз М. К. знайомиться з українського п’єсою.

За деякий час М. К. переїжджає з чоловіком у Фінляндію і в консерваторії в Гельсінгфорсі вже систематично вчиться співати. Вона починає виступати на концертах і вечірках, на неї звертають увагу мистецькі кола. І саме тоді, коли гельсінгфорський театр пропонує їй працю у себе, дістає вона листа від М. Садовського, який закликає її до української трупи, організованої Кропивницьким. Випадок чи призначення в цей переломний момент, на початку своєї кар’єри, М. К. бачить перед собою два шляхи й не вагається піти важчим і прикрішим, куди її тягне любов до близького й рідного. Осінню 1882 р. дебютує вона в Єлисаветграді і на неї чекає великий успіх.

Марія Заньковецька

Подальше її життя повне прикрощів та незгод. Постійні інтриги за кулісами, заздрощі товаришок, які звали її насмішкувато «королевою з Сандвічевих островів» за її світську поведінку, не раз їй отруювали існування. Але її пристрасть до українського театру та палке кохання до великого нашого артиста М. Садовського подолало всі ці перешкоди. М. Заньковецька глибоко переживала особисті події. Жива вдача заставляла її віддавати в прив’язанні всю безмежну ніжність і посвяту, до якої вона була здібна в даний момент.

Зате перетворювалась вона в люту тигрицю, коли хтось із її близьких викликав чим не будь в неї зневіру або підозру. Це приводило її постійно в пекучі конфлікти з її довкіллям та спричинювало їй чимало терпіння. І на сцені вміла вона глибоко переживати всі емоції своїх героїнь, отих чужих їй жінок і дівчат. Часто вона ще на пробах щиро плакала, вдумуючись у трагізм їхнього переживання. Вона ставала справді тою наймичкою, тою нещасною дівчиною, обдуреною в своєму коханні, вона інстинктивно виявляла їхні почуття тими рухами, тим голосом, яким вони й самі говорили, рухались і жили. Під час гри п’єса ставала для неї реальним життям, подією, яка зустріла її саму й пройняла до глибини душі. Скільки сліз пролито в театрі на виставах Заньковецької, скільки разів виривалося хлипання тут і там посеред залу. Пам’ятаю одного разу, коли поруч мене сидів автор «Безталанної» і дивився, як Заньковецька виводить на його очах Софію. Скінчився акт, впала завіса, посипались оплески. А автор, з очима повними сліз, питав мене «Невже це я змалював оцю Софію. Я ж не міг уявити собі такої сильної появи, яку я, здається, лише намітив кількома рисами».

Марія Заньковецька

Так, Заньковецька вміла оживити й бліді нариси характерів і утворити ту постать, яка лежала в глибині творчості автора. В одному петербурзькому часописів писали „Талант М. К. Заньковецької висунув би її на перше місце на кожній світовій сцені. Треба тільки розлучитися з українськими Галями та Оксанами і акторку чекає широке поле праці та невмируща всесвітня слава.

Але М. К. спокійно ставилася до таких закликів. „Як хочете, а я ніколи не зраджу своїх Галь та Оксан, говорила вона критикам, „тому, що я, перш за все, українська артистка. І вона старалася оживити сцену, радо вітаючи кожну нову українську п’єсу. Але в 80-тих роках 19-го століття, в часах страшного царського гніту, дуже мало їх виходило. Тому й приходилось переїжджати постійно з місця на місце із невеличким репертуаром, часто грати без відповідного ансамблю і в невідповідній обстановці.

В 1905 р. їде М. К. до Галичини з трупою М. Садовського. Ця подорож стає новим тріумфом немолодої вже артистки. В 1908 р. святкували в Києві 25-літній ювілей її сценічної праці, і урочистість цього ювілею набрала значення національного свята. В 1909 р. вона виходить із трупи М. Садовського й далі лише час від часу гостює в кількох виставах. Вже майже старенькою жінкою виступає вона в 1923 р. в новій для неї галузі драматичного мистецтва, в фільмі революційного змісту «Остап Бандура» і тут виявляє в кількох сценках свою надзвичайну, художню міміку.

Але заслуга Заньковецької не лежить лише в мистецькій вартості її гри, її постать повинна бути для пізніших поколінь також символом свідомого й рішучого борця за наше українське Відродження. В ті часи, коли натхнене слово лунало тільки на сцені, вона надала йому художнього змісту й піднесла понад рівень отих банальних комедій, на які були схожі «інтермедії 17-го століття». В часи найбільшого гніту й зневіри вона показала своєму й ворожому народам, що не можна в нас вбити «живучого слова».

Автор: Софія Русова, Прага, 1931 р.

P. S. Духи вещают: Мария Заньковецкая была великой служительницей украинского театрального искусства, которое в свою очередь дало импульс развитию и смежных искусств, например, циркового. К слову, основа современных цирковых представлений была заложена еще в 19-м веке. Так что если вы надумаете отправиться в цирк, скажем, на шоу Аскольда и Эдгарда запашных, знайте, что увиденное вами шоу имеет почти двухвековую традицию.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers