Психологія покори

Posted by on

электрический стул

Уявіть собі таке: ви взяли добровільну участь у якомусь науковому експерименті, за який організатори пообіцяли вам файно заплатити. (А чому б ні – і грошенят підзаробити і для науки користь принести). І ось ви вже прийшли в лабораторію, аж тут раптом виявляється, що по експерименту вам необхідно вбити невинну людину. Ви, звісно, не хочете, протестуєте, але вчений наполягає – задля науки ви повинні це зробити! Що ви будете робити в такому випадку, пошлете жорстокого вченого під три чорти, чи погодитись взяти на себе роль ката? Більше ніж впевнений, що більшість буде стверджувати, що ніколи такого не зробить, що ніколи не стане вбивати невинну людину, чи не так? До речі, все що написано вище – зовсім не сценарій якогось чергового фільму жахів, а роздуми навіяні справжнім реальним психологічним експериментом, проведеним американським вченим Стенлі Мілграмом ще у далеких 60-х роках минулого століття.

В чому полягала суть експерименту? Мілграм розповів добровольцям, які зголосились взяти участь у експерименті (на свою голову), що він вивчає вплив покарання на процес навчання. Один доброволець, (який насправді був професійним актором та перебував у змові з вченим) був підключений до електричного стільця та мав послідовно повторювати складні словосполучення, інший же доброволець (справжній об’єкт вивчення «божевільного професора») мав у разі помилки бити першого «добровольця» електричним струмом, нажимаючи на відповідну кнопку. З кожним новим ударом, сила струму збільшувалась на 15 вольт, начебто завдаючи першому «добровольцю» все більше болю. Як ви мабуть здогадались, ніякого електричного струму насправді не було, а актор лише вдавав, що його б’є струмом та імітував конвульсії.

Експеримент йде. Ось вже «учень» почав давати неправильні відповіді і доволі швидко сила струму збільшилась до 120, а потім і до 150 вольт. Учень, врешті, заревів від болю та негайно зажадав, щоб його звільнили та припинили експеримент. Зніяковівши, добровольці обертались до вченого та питали, що їм робити, але той завжди спокійно та незворушно відповідав: «за умовами експерименту ви маєте продовжувати».

Пана Стенлі Мілграма, автора цього експерименту зовсім не цікавив вплив покарань на процес навчання, дійсним об’єктом його досліджень була реакція добровольців, їхня поведінка. Він лишень хотів дізнатись, як довго люди будуть продовжувати натискати на кнопку, що посилає електричний розряд, перш ніж відмовляться в участі у експерименті. Чи будуть вони підкорятись авторитету вченого, завдаючи іншій людині страждань і навіть ризикуючи її вбити?

Так ось, результати експерименту виявились вельми невтішними. До великого здивування самого вченого, дві третіх добровольців продовжували натискати на кнопку до самого кінця, не дивлячись на жахливі крики, що доносились з сусідньої кімнати, і навіть коли сила струму сягнула 450 вольт, а учень вже майже не подавав жодних ознак життя вони все рівно продовжували екзекуцію. Деякі з них покривались потом, заходились істеричним сміхом, але все рівно тиснули на кнопку. І лише третина людей рішуче припинила експеримент та послала вченого куди подалі (куди саме ми вже не будемо конкретизувати).

«Якби у США побудували такі самі табори смерті, які були збудовані у нациській Німеччині при Гітлері, ми б з легкістю знайшли потрібний для них персонал у будь-якому середньому американському містечку», – зізнався вчений після експерименту. А якби такі табори побудували в Україні? Думаю, було б це ж саме. Так, результат є вельми невтішним, адже виходить, що дві третини людства – потенційні вбивці та кати, які лише до пори до часу приховуються під маскою цивілізованості та культурності.

Але ні, не може бути, щоб всі, хто не припинив експеримент були маніяками та садистами. Взагалі всі добровольці, які брали участь у експерименті, були звичайними «нормальними» людьми (принаймні, на перший погляд). Мабуть причина тут зовсім в іншому, не в їхньому начебто садизмі, а у психології покори. Ті, хто не наважився припинити експеримент, просто не посміли перечити авторитету вченого. Сила чужого авторитету в них виявилась більшою, ніж сила власного сумління та людяності. Тим більше, коли вчений наказує продовжувати, значить йому видніше (і відповідальність теж на ньому, а не на мені).

Що ж показав даний експеримент? Що дві третини людей здатні сліпо підкорятись чужій волі, навіть коли та воля наказує творити самі справжні злочини. Що дві третини людей не вміють нести відповідальність за власні вчинки, а перекладають її (відповідальність) на того, хто зверху – начальника, вченого, командира, політичного лідера чи «духовного гуру».

Зрештою, схожий експеримент, але у значно більшому масштабі, був поставлений у нациській Німеччині злим генієм 20-го століття А. Гітлером, коли начебто добропорядні німці перетворювались на бездушних катів, слухняних зомбі, готових по команді зверху чинити будь-які злочини.

Та не все так погано, адже бодай третина людей – це справді Люди! (от такий я оптиміст). А що думаєте щодо цього ви?

2 Responses to Психологія покори

  1. Stakeholder

    цікавий експеримент, хоча думаю порівняння з нацистським режимом трохи некоректне, бо у випадку режимів штучна ненависть до інших підживлюється пропагандою, промивання мізків, обмеженим доступом до інформації і т.д., і все це робить свою справу. А у випадку з цим експериментом, то тут же людина, яка вмикала струм не мала жодних підстав ні реальних ні штучних для неприязні до людини в кріслі, тому дійсно така поведінка є дуже дивною

  2. Pavlo

    Справді людина мабуть найдивніша з усіх істот.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers