Уява і фантазія в контексті міфології та культури. Частина перша.

Posted by on July 10, 2017

Уява

В уяви в науці важка доля. З психологічних словників, монографій ми дізнаємося, що уява — це «мислення в образах», «процес перетворюючого віддзеркалення дійсності», «продуктивна розумова діяльність», але, з іншого боку, стверджують, що вона не мислення, а якщо мислення, то не тільки в образах, і, нарешті, зовсім не продуктивна, а репродуктивна діяльність, що полягає у поєднанні вже відомих елементів. Таку «непрактичну» (так її називали) здатність розуму час від часу зовсім викреслюють з числа психологічних реалій. Прогнозування майбутнього? Але це справа мислення. Зберігання і комбінування вражень свідомістю? Пам’ять. Переробка образів? Сприйняття.

Коли ж шляхом зіставлення думок нам вдається прийти до якогось компромісного подання про уяву як образну діяльність свідомості, що протікає у взаємодії з мисленням, пам’яттю, сприйняттям, потребами, і включену в життєву перспективу особистості, ми згадуємо, що існує ще слово «фантазія» зі значенням «основа художньої творчості», «вільний політ уяви». А кібернетики, між іншим, стверджують, що розвиток штучного інтелекту вище певного рівня можливий тільки при наділенні робота уявою, тільки якщо він навчиться міркувати в образах. Вони кажуть, наприклад, що інтуїтивні механізми мислення — зовсім не пережитки або «рудименти» свідомості, але, навпаки, пов’язані з вищими проявами людського інтелекту.

Складні, видно, відносини у людства з власною уявою, якщо тут так важко навіть домовитися про терміни. Що ж, спробуємо зараз заглянути в історію людської уяви або — це буде не менш відповідально, але менш зобов’язуюче в історію відносин людства до якості найбільшої цінності.

Як «ігрова», «архаїчна», «дитяча» з психічних процесів, фантазія йде корінням в дитинство людини і людства, заселяє товщу культури то туманними (міфологія, релігія, соціальна утопія), то більш прозорими (мистецтво) утвореннями.

Як підтримуються стійкість і спадкоємність фантазії в історії? Завдяки збереженню її соціальних завдань (наочно-образна організація досвіду), образно-символічних засобів, ефектів емоційної тонізації і зняття напруженості, можливості орієнтувати особистість у минулому-теперішньому-майбутньому і, зрозуміло, збереження живої опори фантазії — безпосереднього людського спілкування.

Історія психіки пізнається не так, як Антарктида або атомне ядро, тому що незмінних, універсальних структур свідомості, які чекають дослідника з його інструментами, немає. З відносно простих, природних психофізіологічних передумов суспільство, по суті, створює свій продукт — психічну властивість або процес. Контур уяви вимальовується на перетині дій багатьох сил і закономірностей. Уяви, яка змінюється з часом, як змінюються і її соціокультурні завдання. Але застереження. В психології, а тим більше історичній психології, категоричність протипоказана. І якщо інші твердження цієї статті здадуться вам занадто категоричними, вважайте, що ви праві, і робіть відповідну знижку — не статті, звичайно, а цим судженням.

Фантастичний міф?

В науковому лексиконі словосполучення «первісна уява» зазвичай виступає в парі з терміном «міфологія». Кожен сучасний школяр має знати, що міфологія — це фантастичне відображення явищ природи і суспільства. Міф складається з розповідей про пригоди тварин або людиноподібних предків людей, що дають початок явищ природи і встановленням суспільства. Обмежимося поки цими хрестоматійними визначеннями, не заглиблюючись у складні дискусії фахівців.

В епічних поемах «Іліада» та «Одіссея», приписуваних сліпому грецькому співцю Гомеру, первісна міфологія знаходить своє блискуче, високохудожнє завершення. Герої Гомера воюють і подорожують в оточенні сонму стихій, наділених людською подобою і якостями богів. Звіроподібні істоти, що прийшли з більш ранньої міфології, займають у Гомера підлегле становище, по відношенню до людиноподібних олімпійців. Боги вступають з людьми у сімейні відносини, беруть участь у людських чварах, шкодять супротивникам і допомагають улюбленцям порадою, а то і мечем на полі битви.

Неприборканість, нелогічність, «аморальність» гомерівських персонажів чимало шокували перших європейських вчених-міфологознавців. Що ж стосується більш примітивних міфів ранньої і зрілої первісності, що кишать чудовиськами, то вони просто оголошувалися дурницею, вигадкою, фантазією і виводилися за рамки розумного розуміння.

Сучасний дослідник ставиться до надмірностей архаїчної уяви більш поблажливо, знає її закономірності і механізми. Візьмемо навмання одне з виразних місць «Іліади» — сцену протиборства грецького героя Ахілла з річкою Ксанф. Річка в образі смертного просить могутнього воїна не захаращувати русло трупами, що заважають їй текти в море, а воювати треба в полі. Після зарозумілої відмови, розгніваний потік (чиї симпатії, до того ж, на боці противників Ахілла — троянців) мчить за кривдником по рівнині. Богиня Гера, пославши свого сина Гефеста з небесним вогнем проти річки, рятує героя від загибелі. Ксанф палає і нагадує Гері, що він — теж бог. Гефест відкликаний, його вогонь гасне, річка повертається назад.

Для нас очевидно, що гомерівська людина не знає правила логічного А=Б: адже вона ототожнює, а не порівнює річку з богом і людиною. (Додамо, що при цьому вона не втрачала практичного ставлення до світу; хоча річка — це і бог і людиноподібна істота одночасно, з неї п’ють воду, в ній ловлять рибу.) Але пралогізм архаїчної думки зрозумілий. Вона зближувала, позначала одними словами явища, які несли для неї однаковий життєвий сенс (така позиція психолога А. Н. Леонтьєва), або об’єднувала образи на емоційній основі (думка французького етнографа Л. Леві-Брюля).

Інша особливість первісної свідомості — в нерозрізненні загального і одиничного, образу і поняття. Але і тут парадокс вирішується після введення слова «синкретизм»: дологічне мислення використовує одні й ті ж пізнавальні засоби для відображення різних явищ, одиничний образ оповідання служить свого роду узагальненням багатьох сторін буття.

Новітні семіотичні дослідження йдуть ще далі в раціоналізації та реабілітації найдавніших вигадок, виявляючи у словесній тканині оповідань про походження людей та речей чітку послідовність супідрядних смислових елементів. Сучасний французький структураліст К. Леві-Стросс стверджує, що міф не менш логічний і вимогливий, ніж наука.

Але де ж тоді фантазія в міфологічній фантастиці? Усвідомлюємо відразу, що шукати в кам’яному віці уяву в новоєвропейському розумінні, як фантазування ізольованого суб’єкта на противагу реальностям світу і логічного мислення,— справа безнадійна. На відміну від героїв Гофмана і Достоєвського первісна людина не вигадувала ілюзорний світ на противагу світу реального. В суспільстві, де кожна практична дія може обернутися ритуалом, де знання передаються у формі цікавих розповідей, а мова майже не має загальних і абстрактних понять, чіткого розподілу між мисленням і уявою бути не може. Розум у таких умовах єдиний і в своїх тверезих розрахунках і в безпідставних ілюзіях, мислення і уява разом — вихідна точка наукової логіки і художнього вимислу. З цієї єдності розвинуться і оформляться логіко-понятійні та естетично-образні форми діяльності.

Далі буде.

Автор: В. Шкуратов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers