Схоже на те, що від часу усвідомлення людиною достеменності смерті вона розмірковує про можливість її уникнути. Немає нічого особливо нового в тому, що люди можуть «вмерти», а потім, оживши, розповідати дивовижні історії. Численні міфи та легенди зберегли подібні розповіді з-понад двохтисячолітньої давнини. Проте лише у 1973 році, після того як американський психіатр доктор Раймонд Моуді вперше зібрав сучасні свідчення про передсмертні стани, цю тему вперше визнано вартою серйозного наукового вивчення.

Внаслідок досліджень станів, близьких до смерті (СБС), виявились деякі разючі факти й постали цікаві питання. Цілком зрозуміло, що подібні стани не є виключно передсмертними – вони виникають також як наслідки вкрай гострих стресів, переляку чи болю, при пологах, під анестезією, спонтанно, а також можливі під час сну. Зауважмо, що не всі, хто перебував у передсмертному стані, переживали СБС.

Міжкультурні дослідження також виявили значну культурницьку компоненту в СБС, хоча й не схоже, що ці стани є наслідком лише культурних передумов. Чимало дітей були замалими, аби засвоїти певні культурні стереотипи на час пережиття СБС. Якщо ж це марення або галюцинації, то чому так багато людей марять більш чи менш однаково, мають більш чи менш подібні галюцинації?

Хоча подібність просто заворожує, годі знайти два цілком однакові свідчення. Здебільшого СБС — глибокоемоційні переживання, які ясно закарбовуються в пам’яті на роки. Психіатр та редактор американського журналу «Journal of Near Death Studies» (Часопис досліджень станів, близьких до смерті) доктор Брюс Грейсон виклав деякі характеристики прикметних переживань кількох осіб, які, однак, виявлялись не у всіх реципієнтів повністю та в одному й тому самому порядку.

Найчастіше такі стани починаються з відчуття заспокоєності, насолоди або осяяння й описують як щось більше, ніж просто відчуття щастя. Якщо мали місце тілесні болі, то вони зникали. Потім часто наступає відчуття безтілесності. Душа начебто залишає тіло і може споглядати його з якоїсь вищої точки, звичайно з-під стелі. Потім вона може входити в те, що заведено описувати як темний тунель, через який вона проходить або пролітає з великою швидкістю, не вдаючись до жодного фізичного зусилля. Наприкінці тунелю є світла пляма, яка з наближенням до неї розростається.

Для більшості людей це світло є найістотнішим фрагментом переживання. Майже завжди вони описують його як біле або золоте, сяйливе, але, попри всю його яскравість, не сліпуче. Часто людина відчуває, що її щось тягне в напрямку світла. Іноді воно виявляє себе як «сутність» світла, чиясь наділена крайньою емоційністю й позитивним зарядом присутність, щось тепле, доброзичливе й лагідне.

У певний момент люди відчувають якийсь бар’єр поміж собою та світлом, іноді цілком реальний, щось наче брама чи загорожа, а іноді просто як відчуття межі, яку вони не можуть перейти. Перед ними може промайнути ідилічний краєвид (пасторальна сцена) по той бік бар’єра, або ж вони можуть побачити там людей, найчастіше померлих родичів, які їх кличуть жестами або ж радять повертатися.

Дуже поширене відчуття, що ще зарано відходити в потойбіччя. Іноді люди самі вирішують повертатися, переважно тому, що родини їх потребують. Іноді «сутність світла» або ж ті родичі, яких вони зустріли, відсилають їх назад.

Рідкіснішими видаються в потойбічному досвіді «перегляди життя», щось на зразок Судного Дня, де оцінюються минулі вчинки людини. Трапляється, що людині показують її майбутнє і ті дії, які їй треба буде здійснити по поверненні. Повернення в тіло є швидким та раптовим і часто описується як зворотне, подібне до хлопка, скорочення розтягненої гумової стрічки.

КУЛЬТУРНІ ВАРІАЦІЇ

Майже всі, хто це пережив, кажуть, що вони більше не мають страху перед смертю. Часто їхні погляди змінюються. Життя для них набуває відтепер додаткового сенсу й більшої вартості. Для людей релігійних можуть підтвердитися їхні переконання. В індійських описах СБС часто присутній мотив катування особи. На шкірі колін людини, що перенесла стан СБС, було помічено порізи.

Потерпілий свідчив, що в потойбіччі його схопили десять людей і, щоб не дати йому втекти, відтяли йому ноги на рівні колін. Родичі або друзі не відіграють особливої ролі в індійських переживаннях, на противагу добре відомим персонажам індуської міфології.

Але і всередині західної культурної традиції СБС є певні розбіжності. Перегляди життя, наприклад, набагато більш притаманні американським описам, аніж англійським. Релігійні образи там мають тенденцію набувати яскравіших обрисів, а переживання — більш євангелістської спрямованості, що напевно зумовлене фундаментальнішою релігійною культурою суспільства.

Здебільшого СБС — позитивні переживання. Видіння пекла трапляються вкрай рідко. Може, тому, що, розповідаючи про життя після смерті, всі ми майстри у виправдовуванні себе постфактум? А може, тому, що стереотипне уявлення про небеса, з їхніми ідилічними краєвидами й постатями у плащаницях, зображуються в живописі далеко частіше і ліпше фіксуються у пам’яті, аніж архетипні уявлення про пекло? Однією з версій, чому досвід перебування у пеклі так нечасто описується, є те, що його швидко забувають. Так чи інакше, видається ймовірнішим, що ті люди, які пережили щось від’ємне, вражені цим так само сильно, як і ті, хто мав позитивний досвід, вони лише не мають бажання про це розповідати. Хоч найліпше пояснити це тим, що описи почуттів заспокоєння і насолоди, що їх переживали в потойбіччі, таки становлять 80 відсотків і переважають всі інші — тобто загальний досвід перебування в потойбіччі виявляється позитивним. Описи відчуття жаху та браку приємних емоцій при подорожі в потойбіччя, зрештою, набувають нейтрального або навіть «пекельного» забарвлення.

Продовження читайте в наступній статті.

Автор: Пітер Фенвік.