Маятники всередині нас. Частина перша.

Маятники всередині нас. Частина перша.

маятник

Якщо ви не згодні з тим, що сентиментальні люди жорстокі (до слова, пан Геббельс, міністр пропаганди Третього рейху і права рука Гітлера був неймовірно сентиментальний, міг плакати над пораненим голубом, що втім не заважало йому відправляти мільйони євреїв до газових камер), що мягкосердні – найбільш запальні, а самі товариські – найменш щирі, якщо вам важко змиритись з думкою що сибарити – це найбільш енергійні представники людства, а гумористи – найпохмуріший в світі народ – тоді … поговоримо про ведмедів.

Весняний, голодний, худий ведмідь небезпечний. Такому краще не потрапляти на очі. Похитуючись від слабкості, він, тим не менше, долає величезні відстані, переслідуючи настільки ж слабких і злобних весняних сохатих. Міша жадає крові, Міша жадає м’яса. Ні багато, ні мало – сімдесят кілограмів, не відриваючись, за один раз з’їдає він від туші лося, якщо виходить переможцем у двобої, де сили приблизно рівні.

Але приходить літо – і косолапого не впізнати. Він розтовстів, подобрішав і, понад те, став благочестивим вегетаріанцем: ягоди, мед, а з скоромного – тільки одні мурашки. Ось і все меню, на якому він, однак, ухитряється ґрунтовно розжиріти. Ось вам і великий хижак! Де гідність м’ясоїдного? Він уникає ризикованих зустрічей, але не цурається зустрічей амурних. Чим ближче до зими, тим він лінивіше. Все менше у нього бажання вплутуватись в авантюри. Все частіше пробує він задрімати то тут, то там.

ведмідь

Нарешті останній спалах активності – пошук та пристрій барлоги, – і ось вже ледь помітний парок піднімається з-під свіжого снігу в глухих кущах – цей весняний розбійник і літній вегетаріанець перетворився на зимового соню. До наступної весни – якщо тільки не надибає його який-небудь мисливець зі своїми собаками. Розбуджений, він стрімко вискочить з барлоги, і тоді не зівай – господар аж ніяк не гостинний. А якщо це ведмедиця, то посеред сплячки може і розродитись потомством, і в напівсні годувати і вилизувати ведмежат.

Ось і весь річний цикл косолапого. З точки зору гризунів, у ньому мало оригінального. Вже хто-хто, а хом’як, наприклад, за зиму відсипається досхочу. Він спить прямо-таки до нестями: температура його тіла сильно знижується, кров’яний тиск падає, всі процеси в організмі немов завмирають. І це той самий хом’як, що влітку розвиває дивно бурхливу діяльність, цілі якої, кажучи грубо і коротко, – поїдання і розмноження.

Що нав’язує цю циклічність звірам? Річна циклічність освітлення, температури? Ця перша відповідь, найприродніша і правдоподібна, з нею, дійсно, важко не погодитись. Однак справа йде не так просто. Європейська білка, що живе на екваторі, щороку на кілька місяців впадає в апатію і сонливість, апетит її падає. А сонце світить, як і раніше яскраво, як і раніше жарко. Залишається припустити, що річні природні ритми перейшли у білки в програму спадковості. Зовнішні ритми природи, очевидно, «втовкмачились» у внутрішні механізми живих істот тисячоліттями еволюції, і тут вже нічого не поробиш. (Втім, дещо змінити можна. Якщо вводити захандрілій білці гормон щитовидної залози, рівень якого в цей час в її організмі як раз знижується, то ми побачимо колишню, літню, рухливу білку).

А наш добовий ритм активності, ритм сну – неспання – адже це теж спадковий механізм, «задовбленний» еволюцією! У неї було на це достатньо часу! Ритми, відпрацьовані природою, ми можемо, звичайно, регулювати і видозмінювати, іноді до невпізнанності, однак вони будуть позначатись все одно, в тій чи іншій формі. І ми, як і звірі, стаємо млявими і сонливими до сніжної, заметільної, холодної погоди. В умовах полярного клімату сонливість стає іноді проблемою, причому помітили, що жінки починають спати помітно більше чоловіків. Безсоння ж (це доводилось помічати в психіатричній практиці) часто загострюється при зміні погоди на ясну, теплу – але саме в таку погоду воно і переноситься легше всього.

Потреба уві сні у нас зменшується у весняно-літній сезон і збільшується в осінньо-зимовий. Але це лише загальна тенденція, це коливання основного фону функції сну по великій шкалі часу, на який весь час накладаються різноманітні «поточні» коливання. Можна, звичайно, і взимку провести безсонну ніч. Різниця буде в тому, що часу для «відсипання» буде потрібно більше, ніж влітку, і сон при інших рівних умовах буде глибше. Під час же самого нічного сну теж, як з’ясувалось недавно, відбуваються ритмічні коливання ступеня його глибини – приблизно через кожну годину. На прикладі сну виразно видно, як безліч ритмів, що задаються ззовні і запрограмованих зсередини, ритмів різних шкал часу – річних, місячних, добових і т. д., взаємодіючи, утворюють єдину криву коливання фізіологічних функцій часу.

Система регуляції загальної активності (сон-неспання) працює за принципом маятника. Робота цього маятника складається з ритмів різних порядків, що накладаються один на одного, ритмів «поточних» і ритмів «тенденції». Відхилення в ту або іншу сторону завжди активно. Скільки таких ритмів, скільки таких маятників в організмі?

Вони всюди. Ось маятник серця, ритмічно чергуються активне скорочення (систолу) і активне розслаблення (діастолу). Ось маятник дихання – вдихи і видихи. Ось маятник судин – ритмічні коливання підвищення і пониження тонусу – стиснення та розширення просвіту. Навіть кишечник весь час чергує активні скорочення і розслаблення. Навіть кожна окрема клітина.

Всюди все те ж саме накладення ритмів різних порядків, різних часових шкал, що утворює єдину криву коливання функції. І всюди один закон – чим сильніше відхилення маятника функції в одну сторону, тим сильніше подальше відхилення в іншу. Якщо серце якийсь час билось прискорено, то обов’язково послідує фаза скорочень (проти середньої норми). Якщо ви будете кілька хвилин глибоко і часто дихати, то наступні кілька хвилин дихання буде особливо рідкісним і поверхневим.

Яку б фізіологічну функцію ми не розглядали, скрізь той же принцип. Якщо відбулося відхилення, що перевищує середні, звичайні межі, то маятник функції хоча б один раз повинен дати «відмашку» в протилежну сторону.

Особливо помітно це в механізмах емоцій. Кішкам дратували ділянки мозкових нейронних систем негативних емоцій. Тварини протягом декількох хвилин перебували в стані страху і люті. Але потім, через деякий час, коли «хвиля» негативних емоцій спадала, наступав протилежний стан: тварини ставали особливо ласкавими. Євангельський вислів «блаженні стражденні, бо будуть утішені» має, таким чином, деякий фізіологічний сенс. В індійській еротології, між іншим, передбачено особливий ритуал «перетворення сварки» між закоханими. Цей ритуал призначений для того періоду, коли сила пристрасті починає йти на спад.

Ось ми і підійшли до захисту тих ризикованих тез, з яких почали нашу статтю. Полярності характеру, що поєднуються в одній особі – чи така вже це рідкість? Чи не є це скоріше правилом, ніж винятком, і чи не служить глибинним підґрунтям цього правила все той же механізм «розгойдування» фізіологічних маятників?

У психопатології ми бачимо поєднання ранимості, крихкості, «мімозності» психіки зі своєрідною «емоційною тупістю», нечутливістю у одного роду хворих, поєднання підлабузництва і солодкуватості з жорстокістю і нестримною злостивістю, мстивістю – в інших. Ми бачимо, що істерики, люди які найбільше піддаються чужому впливу, самі відрізняються неабиякою здатністю до навіювання. Та ж властивість, та ж полярність, але вже на якісно іншому рівні, лежить в основі однієї з найбільших здібностей людини – здатності артистизму.

Якщо ми згадаємо про історичні постаті, то ось перед нами Юлій Цезар з його пристрастю до розкоші і дивовижною невибагливістю. Якщо це персонажі літератури, то ось П’єр Безухов з його м’якістю, лагідністю і поступливістю і страшними нападами скаженої люті; ось Долохов, жорстокий, безжальний, здавалося б, внутрішньо спустошений бретер, ніжно, майже релігійно люблячий матір і сестру. Гоголь, Марк Твен, Чарлі Чаплін – ці великі сміхотворці – хіба не вони саме досягли найбільшого напруження болю, іменованого «сміхом крізь сльози»?

Звичайно, ми не повинні тут заходити надто далеко і бачити «голу» фізіологію там, де діють закономірності іншого, психологічного порядку. Багато дивовижних полярностей характерів утворюються в результаті дії механізму психологічної «компенсації». У секції боксу, наприклад, по більшій частині записуються хлопці, які зовсім не відрізняються природною сміливістю. Ними керує скоріше прагнення придбати цю сміливість. Те, що ханжі відрізняються затаєним сластолюбством, ні для кого не новина, і тут теж мова йде скоріше про «компенсаторну» полярність психологічного порядку, ніж про полярність фізіологічну. Але часто важко буває провести між цим кордон.

Продовження читайте в наступній статті.

Автор: Володимир Леві.

P. S. Духи вещают: На стадии спада, когда маятник катится в сторону хандры и депрессии, чтобы не насиловать свою природу весьма полезным может оказаться хороший отдых на каком-нибудь ортопедическом матрасе (детали о самих матрасах можно узнать здесь http://redlight.com.ua/Matrasui-i-lameli/). Полежать, отдохнуть, а заодно переждать неприятное колебание маятника, а когда он пойдет в другую сторону, снова активно браться за роботу.

2 thoughts on “Маятники всередині нас. Частина перша.

  1. Хороші книжки написав Леві. Мистецтво бути собою чи Мистецтво бути іншим навіть переклав на українську, хотів щоб малий прочитав але йому чомусь не цікаво. Може ще не доріс.

  2. Так, однозначно хороші книжки. А ваш малий ще обов’язково колись доросте.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers