Ще на зорі цивілізації людина вважала мистецтво не тільки прикрасою життя, а й засобом розради від життєвих негараздів. Не випадково покровитель мистецтв Аполлон вважався також богом зцілення, душевної рівноваги і гармонії. Питання про взаємозв’язок між художньою творчістю і психікою людини вже багато років служить предметом серйозних дискусій. В кінці XIX століття широкого поширення набули теорії Чезаре Ломброзо і Макса Нордау, які прагнули встановити зв’язок між геніальністю і дегенеративністю. Такий негативний підхід довгі роки сковував спроби досліджувати психологію художньої творчості і, що ще важливіше, до недавнього часу закривав всі шляхи до вивчення її лікувальної дії.

У наші дні розвиток психології і психіатрії змусив визнати лікувальну дієвість занять живописом. Деякі психологи розглядають психічне захворювання як результат «душевної тривоги», виявлення причин якої може в кінцевому рахунку призвести до самолікування.
Людина з порушеною душевною рівновагою, яка вважає, що вона «відрізняється від інших», прагне переглянути загальноприйняті норми і уявлення, щоб пристосувати їх до себе. Це призводить до наростання свого роду протесту, який в більш-менш символічній формі проявляється у творах мистецтва.

На думку представників деяких шкіл психіатрії, встановлення цього факту дозволяє зробити два висновки. З одного боку, фахівець отримує можливість шляхом дослідження елементів твору мистецтва, представленого йому для психологічного діагнозу, розкрити внутрішні імпульси та спонукання, що керували автором. З іншого боку, це дозволяє використовувати художню творчість як засіб ослаблення психологічного напруження і внутрішніх конфліктів пацієнта.

Виникають і інші питання, пов’язані більш-менш безпосередньо з відкриттям психопатологічного значення творчості душевнохворих. Наприклад, питання про те, яке значення має зіставлення малюнків одної і тої ж особи, виконаних за власним спонуканням і на задану тему в період, що передував психічному захворюванню, і в період хвороби. Яка різниця між малюнками, які є безпосереднім породженням психічного розладу, і малюнками, що не мають, мабуть, прямого відношення до нього? З якою міркою слід підходити до творів душевнохворих, що не мають художньої підготовки?

Вивчення цих та інших подібних питань першими почали вчені Франції та США. У результаті успішно проведених ними дослідів «лікування мистецтвом» почали застосовувати в психіатричних лікарнях Бразилії, Канади, Італії, Англії, Німеччини та багатьох інших країн.

Перші спостереження над дорослими душевнохворими, що грунтуються на вищевикладених принципах, були проведені ще на початку XX століття Цієром і Бертшінгером. У 1913 році видатний шведський психолог Роршах, який створив метод «чорнильної проби», одним з перших показав, що малюнки шизофреників можуть бути використані для встановлення точних діагнозів. Аналізуючи здавалося б безглузду мазанину, він зумів знайти в ній елементи символічного значення. Це дозволило лікарям встановити, що малюнки психічно хворих говорять про зміни в стані хворого – як при природному розвитку хвороби, так і в результаті лікування незалежно від його методу: психохірургічному (лоботомія), біологічному (шокова терапія, заспокійливі засоби і т. д.) або психологічному.

Дещо пізніше новим кроком вперед стало застосування тих самих принципів у лікуванні дітей, які страждають психічними і нервовими розладами. Першість у цьому належить представникам англійської школи психіатрії, які встановили, що малювання і ліплення є одним із засобів лікування таких дітей. Це було важливим відкриттям, оскільки в окремих випадках малюнки можуть замінити всі інші засоби спілкування між лікарем і хворою дитиною. Таким чином, були знайдені нові широкі можливості контакту, про які ніхто раніше не здогадувався.

Дуже часто дитина з підвищеною нервовою реакцією знаходить вихід своїм емоціям в іграх, малюванні або ліпленні. Використання цієї здібності дітей дозволило провести ряд дослідів, під час яких діти вільно висловлювали свої спонукання, страхи, своє почуття невпевненості. Для лікаря це дуже важливо, так як маленькі пацієнти часто не можуть пояснити словами, що обтяжує їх душу.

Тому художня творчість стає все більш цінним знаряддям, застосовуваним не тільки для діагностики та лікування психічних захворювань, але і для виховної роботи з малолітніми злочинцями і «відсталими» дітьми.

У дорослих процес художньої творчості, природно, значно складніше і його не можна пояснити тільки «вивільненням» інстинктивних імпульсів. Хтось сказав, що мистецтво – це звивистий шлях, яким слідує людська фантазія, що прагне до реальності. Психологи вважають художню творчість сполучною ланкою між внутрішнім світом людини і зовнішнім світом; вони називають це екстроверсія.

За самою своєю суттю художня творчість є засобом спілкування між людьми. Мистецтво покликане бути і є своєрідною «мовою», одним з наймогутніших засобів виявлення й узагальнення конфліктів внутрішнього світу людини. Таку властивість мистецтва – свого роду «психологічного каталізатора» – може бути використано для допомоги дорослому хворому, який страждає психічним розладом. На думку психіатрів, мистецтво приводить в дію координуючі механізми вищих психологічних функцій людини і це компенсує вплив певних руйнівних процесів, викликаних хворобою.

Одним з істотних елементів естетичної насолоди є почуття закінченості. «Звичайно, – пише відомий французький психіатр, професор Вольма, – лише деякі з наших пацієнтів (в більшості випадків вони є посередніми художниками, а їх художні засоби часто елементарні) досягають почуття закінченості і гармонії, необхідного для повного відновлення їх засмученої психіки. Але, звертаючись до мистецтва, вони роблять перший крок на шляху до душевної рівноваги».

Мистецтво допомогло багатьом страждаючим психічними захворюваннями знову відчути себе людьми, незважаючи на їх недугу. Лікування мистецтвом, як і інші методи, в одних випадках рекомендується, в інших ні. В одних випадках воно приносить успіх, в інших зазнає поразки. Воно може і повинно поєднуватися з іншими методами трудотерапії. Воно може застосовуватися одночасно з шоковою терапією і психохірургією.

Всі школи психіатрії, які з початку XX століття вивчають ці проблеми, визнають заняття мистецтвом новим методом лікування, який привів до незаперечного прогресу в боротьбі з психічними захворюваннями. Таким чином, в деяких випадках мова фарб і сам фізичний акт поводження з матеріалами і знаряддями живопису допомагають психічно хворим подолати почуття пригніченості і самотності і знову стати нормальними людьми.

Автор: Енріко Фулькіньоне.