Гоа. Не подорожні нотатки, або нотатки в дорозі (дао). Частина третя.

Posted by on May 27, 2013
Журнал Пробудження

Гоа

Наявність у Вашому житті собак, а особливо якщо це йорки, та мабуть не обов’язково йорки, визначено певним діагнозом. Кожен його називає по-різному. Сказане «сумую», і от у нас з’явилася індійська собака, а точніше пес. Середньостатистичний індійський барбос, худий, середнедворнягівського розміру, завжди добрий і голодний. З явно виділених переваг – неймовірна кількість бліх і ідеально відшліфовані яйця. За що наш новий друг був названий Омлетом. Омлет проводжає нас, зустрічає, досить далеко від дому, радіє, за що і винагороджується печивом. Тут кажуть, що собака вибирає собі господаря. Ми вдоволені! Та й у чомусь вдячні Омлету, бо під час вечірньої медитації на березі, спочатку, всідалися поруч три, чотири собаки.

Язик мій, ворог мій. Вчора пожартував: «собака є, пора обзавестися коровою». Даремно! Сьогодні прогулюючись по містечку, почухав одній корові морду ………. Не сумнівайтеся, вона відправилась за нами. Коли зупинялися, корова сунула голову під руку з вимогою почухати їй морду. Навіть індусів це веселило.

Омлет чхнув. Певно згоден. Так, звичайно він поруч, дрімає на підстилці.

Гоа

Повернуся до корів. Банально, адже про них говорять і пишуть всі. Значить вони того заслуговують. Вони скрізь і всюди. Дуже маленькі. Їдять все що бачать. Пози, що приймаються коровами для вилучення ними їжі з ям, канав, колодязів, словесному опису не підлягають. Йоги нервово курять, розуміючи, що прожили даремно, не навчившись нічому. З моєї точки зору, індійська корова, це просто істота, яка живе в іншому просторі, в іншій площині. Люди, з їх прогресом, спорудами, транспортом, і інший дурницями – в одній, корова в іншій. Причому, явно усвідомлює це тільки корова.

Гоа

Минув час і наш чудовий пес Омлет трансформувався в не менш чудового, але більш значущого, ОМ-лета. Так! Навіть з іменами тут просто так не буває. Місцеві називають його Раджа. Думаю, скоро псина зазнається. А поки він по колишньому зустрічає нас, вечорами прогулюється з нами по пляжу, співає привітальні пісні, спить під дверима і дарує нам радість своєї присутності. Поглинаючи, при цьому, вельми пристойну кількість печення.

ПОДОРОЖ ДО СТАТУЇ ШИВИ І ВОДОСПАДИ.

Через нашого браміна (власника нашого будинку) замовляємо таксі. Як не як чоловік він авторитетний. Погоджуємо ціну 2000 руп. Задоволені. Вперед. Маленька, але дуже симпатична Судзукі, спочатку везе нас до водоспаду. Плавно піднімаємося в гори. Природа красива. Навколо джунглі. Поселення, з їх рисовими полями і пальмовими гаями зустрічаються рідко. Дивує чистота цих селищ. Перетинаємо безліч річок і струмочків. Все дуже красиво. Вздовж дороги блукають мавпи.

Години півтори в дорозі і ми біля водоспаду. Там все окультурено і цивілізовано. Паркінги, оглядові майданчики і мила драбинка ведуча вниз. Схопивши фотоапарати, радісно гукаючи від переповнюючих нас емоцій, скочуємося вниз по сходинкам, фотографуючи мавп і водоспад, з усіх ракурсів. Спустившись з півтисячі ступенів, розумію, що в полі мого зору ніяк не потрапляє фунікулер, ліфт, або що інше, що змогло б доставити мене нагору. Адже пройдено не більше третини шляху. Але не здаватися ж! Ми круті! Поки.

Гоа

Через хвилин сорок, годину, вже не круті, а ….. так, “злегка” втомлені, наситившись красотами, умилися у водах водоспаду, пробуємо подолати «милі» сходинки, але вже у зворотному напрямку, тобто вгору. А їх понад півтори тисячі. А зверху сонечко. А від крапельок води волого. А пити тільки нагорі. Загалом, файно. Вперше чую від Олени, щось негативне на адресу куріння. Тепер вже мавпи нас розглядають. Але дане видовище їм явно не нове.

Гоа

Втративши у дорозі пару кілограм, а точніше літрів власної ваги, таки піднімаємося назад. Чи був цей захід естетичним або спортивним залишається загадкою. Для бажаючих спускатися до водоспаду, рекомендував би для початку добре подумати, звідки водоспад виглядає гарніше. Вид радісно верещалих при спуску і внизу індусів, після підйому був, м’яко кажучи, не товарний. Хоча з боку ми себе не бачили. Пощастило.

Продовжуємо подорож. Дорога тепер йде вниз. Водій радісно повідомляє, що зробимо маленький гак. Дорога там краще. Не знаю, що в його розумінні, краще, а що гірше, але після пережитих сходинок нам треба було пережити кількість поворотів, явно не меншу за кількістю, ніж пройдені щаблі. Прямих ділянок просто не було. Запитуємо водія: «далече, ще до Шиви?», «Ні, кілометрів сто»! Гаразд, крутимося, споглядаємо. Олена, скинувши вагу на підйомі, літає по машині. Добре, що там є я, який скорочує своїм обсягом, амплітуду її коливань.

І все б нічого, але наш відважний водій помітно стомився. Траєкторія входів в повороти стала все більш і більш непередбачуваною. Скучивши за рідними і близькими, діставши мобільний, він вирішує подзвонити. При цьому, явно забувши про вузеньку, кривеньку дорогу. Результат довго чекати не довелося. Із зустрічною машиною розминулися, весело вдарившись бічними дзеркалами. Дурна посмішка індуса говорила тільки про те, який він спритний водій. Наш мовчазний погляд говорив про більше. Правда, телефон на якийсь час відправився в кишеню.

До Шиви приїхали, коли сонце пішло на захід. Шкода, але на огляд часу залишалося мало. Всі споруди, як сама статуя, так і храмовий комплекс, сучасної побудови. Все красиво, велично, помпезно. Місце явно туристичного спрямування. Духовністю Гокарни, тут і не пахне. Дивно, але навіть місцевих сувенірів немає.

Гоа

І так не велику кількість часу, що залишився для огляду, було скорочено прокинувшимся у Артура, почуттям голоду, чи бажанням дотримання режиму, або і тим і іншим разом. Огляд визначних пам’яток перерваний, ми мчимо насичуватися. Запропонований водієм ресторанчик явно не вражає. Покарання за перерване спілкування з Шивою довго чекати не змусило. Гірше їжі я не пробував, не те що в Індії, а напевно за останні років десять, а може й більше.

Гоа

«Чудові» враження від споживання їжі, бо їсти це було неможливо, продовжилися, не менше чудовими, від зворотної дороги. Назвати це дорогою складно. Згадалася Батьківщина. Особливо в періоді недалекого минулого. Різниця в хаосі руху і всюдисущими мавпами. З настанням темряви, індуси включили дальнє світло. Все стало на свої місця. Корови своїх позицій не здають і на магістральних дорогах. Дорога явно виступає регулятором кількості населення. Хоча, слава Богу, аварій не бачили. У цьому хаосі, дивно.

Автор: Анатолій Вечерко.

P. S. Духи вещают: Подумалось, а ведь было бы здорово сделать велотур по индийскому Гоа, купить горный велосипед (например, здесь), и ездить на нем по разным более чем интересным местам. Наверное, надо будет когда то организовать такое.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers