Діонісійські містерії (вакханалії) та священне пияцтво

Якось Зевс вирішив в черговий раз піти погуляти, сходити на ліво, скочити у гречку (а він страшенно полюбляв це діло). На цей раз його пасією-коханкою стала вродлива дівчина Семела – донька Фіванскього царя Кадма. Невдовзі Зевс і Семела як то кажуть, залетіли, вона завагітніла і вже чекала на народження хлопчика, якому судилось стати напівбогом та великим героєм. Та ревнива Гера – дружина Зевса не дрімала і вирішила помститись суперниці. Під виглядом служниці вона прийшла до Семели і намовила, щоб та попросила Зевса явитись до неї у його справжньому крутезному божественному обличчі, так як він з’являється до неї, Гери.

Бідна Семела, не бачачи пастки і без задньої думки спершу випросила Зевса (який до слова дуже кохав Семелу) щоб той поклявся аж самими водами річки Стікс, що виконає будь-яке її бажання чи захцянку, а потім попросила його явитись до неї так, як він являється до самої Гери. Засмутився бідний Зевс (бо знав до чого то приведе), але зробити вже нічого не міг, бо поклявся самими водами річки Стікс, а таку клятву навіть боги не можуть порушити. І явився у вигляді грому та блискавок, які спалили до тла нещасну Семелу. (А для чоловіків та історія хай буде уроком – нема чого всі дівочі захцянки виконувати, вони лише зашкодити можуть, причому самим дівчатам)

Але Зевсу таки вдалось врятувати недоношений у лоні матері плід, який він зашив до себе у ребро та сам успішно виносив та врешті народив (а кажуть, чоловіки не можуть народжувати). Так появився на світ Діоніс – один з найзагадковіших та найцікавіших богів грецького пантеону. Фактично Діонісу пощастило, адже якби він був народжений по нормальному, як решта людей, він був би собі просто якимось звичайним героєм, (хоч і напівбогом) на кшталт інших таких самих героїв типу Геркулеса, Тессея, Персея, а що з них толку? (Ну хіба якусь гідру вбити чи мінотавра). А так оскільки його народив та виносив сам Зевс, він одразу став безсмертним богом, та отримав безстроковий абонемент на Олімпі.

Діоніс виявився наймолодшим з олімпійських богів, які вже до нього зайняли всі цікаві ніші, Аполон був богом мистецтва, Афіна – мудрості, Деметра – землеробства, Арес – війни (цікаве заняття для хлопчаків), Афродіта – кохання (а це цікаве заняття для всіх), Гефест – ремесел, Гермес – торгівлі та взагалі економіки. Подивився собі Діоніс, що все вже цікавеньке захапали до нього, а богом чогось треба ж бути (а комп’ютерів тоді ще не придумали, а то чого доброго став би богом інтернету) випив з горя винця, воно йому засмакувало файно і тут муза до нього й прилетіла – став наш Діоніс богом вина та пияцтва, вічно молодим та вічно п’яним.

Однак ревнива Гера дуже не любила Діоніса (зрозуміло чого) і весь час хотіла його знищити. Одного разу вона підмовила титанів, щоб ті зробили йому секір бошка, а так як він був богом, а не якимось смертним героєм то зробити це було не так вже й просто. Титани пішли на хитрість: кажуть, від самого погляду Діоніса можна було збожеволіти, тож титани підсунули йому дзеркало, Діоніс подивився на своє відображення і успішно збожеволів сам від себе (чи то може горілки замість вина перепив). У шаленому безумстві він став перевтілюватись то в жінку, то в козла, то в бика. От коли він у бика перетворився, тут його зловили титани, і на вертел. Недовго думаючи пошматували Діоніса на частини, зробили з нього шашлик, засмажили і з’їли.

Та коли Зевс побачив, що зробили з його сином ті негідні титани розлютився не на жарт. Йому вдалось врятувати серце Діоніса, яке титани ще не встигли згамати, і з серця він знов воскресив Діоніса до життя, а самих титанів спепелив своїми блискавками, а потім з того титанячого попелу появились, хто б ви думаєте, ми – люди!

Отакий цікавий грецький міф про смерть і воскресіння Діоніса, а також про народження людей, цей міф глибоко символічний, адже після того як титани скоштували бога Діоніса, кожний з них мав у собі його часточку, а тепер ця часточка по спадку живе у кожному з нас. Сам Діоніс, якого титани пошматували на частини символізує з одної сторони розробленість людської свідомості, яка втратила свою цільність, божевілля. А з другої сторони – клаптик Божественної природи, яка живе у кожному з нас, адже якщо вірити міфу то з попілу титанів були зроблені лише наші тіла, все те, що тлінне, а з шматків безсмертного бога Діоніса появилась не що інше як наша безсмертна душа (бо з тлінного народжується лише тлінне, а з безсмертного безсмертне).

Давні греки дуже любили свого вічно п’яного бога вина Діоніса, якого ще називали Вакхком, на його честь були встановлені щорічні святкування – вакханалії, які проходили у формі театральних релігійних містерій. Містерія на честь Діоніса для сучасних людей може виявитись навіть трошки страшною і точно дуже екстравагантною, адже головним завданням будь-якої містерії було передати сам дух міфу, стати його учасником, відчути те, що відчували в ту мить язичницькі боги, герої чи титани. Тож розповідають, що під час Діонісійських містерії люди натурально вбивали бика, якого шматували на частини, потім робили шашлик і поїдали, так як це колись зробили титани з богом Діонісом. (Між іншим, щось схоже відбувається у християнстві під час таїнства причастя, коли віруючі їдять хліб та вино, які символізують плоть і тіло Ісуса Христа, в діонісійських містеріях замість того було м’ясо вбитого бика, яке символізувало плоть і тіло бога Діоніса, в якого дещо спільне з Христом – він так само був вбитий, а потім воскрес).

А оскільки Діоніс вважався богом вина та пияцтва то після того на його честь почали влаштовуватись величезні гуляння, під час яких люди не тільки ні в чому собі не відмовляли і від усієї душі займались не лише пияцтвом, а і всякою різною розпустою, якій б позаздрив дідусь Фрейд.

Апостол Іоанн Богослов проповідує на острові Патмос під час діонісійської містерії – вакхаканалії.

Під час Діонісійських містерій пияцтво справді вважалось священними (от би то сподобалось нашим пиякам). Відбувалось це очевидно від викривленого розуміння сакральної сутті грецьких міфів, і з часом давні діонісійські містерії (вакхканалії) просто деградували та опустились до рівня звичайної п’янки-гулянки (Зрештою, то саме відбувається коли ми на Різдво чи Пасху, чи ще яке небудь християнське свято все святкування зводимо лише до того, щоб файно напитись). Адже пияцтво, яке втілює собою Діоніс то трохи не то пияцтво, яке так полюбляє місцевий пияк дядя Вася з червоним носом, (так само як чудові рубаї про вино славетного суфійського містика та поета Омара Хаяма зовсім не прославляють безстримне пияцтво, як то може здатись на перший погляд). Насправді пияцтво Діоніса символізує екстаз, який має людина від причетності до вищого та Божественного, цей екстаз значно крутіше ковбасить та сп’янює (в хорошому значені того слова) ніж будь-який алкоголь. Цьому сп’янінню Божественним і були присвячені справжні діонісійські містерії.

З приходом християнства діонісійські містерії (вакхканалії), були засуджені як прояв гріховної розпусти, що веде душу до загибелі і заборонені, а слова «вакханалія» стало мати яскравий негативний відтінок, однак не завжди воно було так…

P. S. Духи вещают: Думаю, древний языческий праздник вакхканалий очень бы полюбился ведущим производителям вина (и прочих алкогольных напитков). Уж они то б выручку имели великую в те дни.