Індійська гробниця. Продовження.

Posted by on December 19, 2014

Індійська гробниця

Далеко не всі приймали безумовно шанування гробниць. Ревнителі чистоти ісламу завжди засуджували культ святих, справа доходила і до гучних протестів і викриттів, на зразок того, що паломники до гробниць «гірше собак, бо лижуть кістки тисячолітньої давності, в той час як істинне знання в аятах Корану і Сунні пророка». Дуже довгий час ці філіппіки взагалі то не мали серйозних наслідків. Однак у XVIII столітті, коли в Індію проникла і стала набирати силу проповідь ваххабізму, який вимагав очистити іслам від місцевих обрядів та забобонів, становище помітно змінилося. Пішли вже найстрашніші звинувачення – в язичництві. Починаючи з XIX століття мусульманська еліта Індії, яка ще недавно регулярно здійснювала паломництво до гробниць святих, стала посилено відрікатися від вірувань і обрядів «неосвіченого простолюду», а її найавторитетніші лідери – Саїд Ахмад-хан, Ага-хан, Мухаммад Ікбал – оголосили культ святих однією з причин загального занепаду індійського ісламу і виродження віри.

Негативно ставилися до культу святих і колонізатори-англійці, які вважали все це шанування пірів (святих старців) і гробниць ще одним проявом тубільного «варварства». «Офіційному» ісламу колоніальна влада виявляла відому повагу, нехай і чисто зовнішню, але народна релігія викликала у них стійку неприязнь і протидію.

Але от парадокс історії: ті, хто в середні віки застерігав проти обмирщения і спотворення ісламу в культі святих, заслужили в громадській думці репутацію ортодоксів, фундаменталістів і ярих супротивників міжконфесійної співпраці; ті ж, хто вже в XIX – XX століттях засуджував ці народні вірування, «низькі» забобони, закликав до відродження чистоти ісламу, здобули славу освічених реформаторів і прогресивних мислителів.

Справедливості заради слід сказати, що наскільки далеко не відхилялася б практика шанування святих від укладень ісламу, самі святі – аулійа – не надто до цього причетні: у своїх трактатах, висловах, житіях, духовній поезії ці суфії-чудотворці незмінно підкреслювали повну прихильність шаріату, Корану і Сунні. Хорхе Луїс Борхес, який володів абсолютним чуттям до всіх релігій і культур, якось зауважив: «Іслам завжди ставився терпимо до появи довірених обранців Бога, як би не були вони нескромні або люті, тільки б їх слова не зачіпали ортодоксальну віру».

Культ святих залишається живою спадщиною «єдиної» культури Південної Азії, загальним для Індії, Пакистану і Бангладешу. Згадаймо наведене в минулій статті свідоцтво сучасного індійського письменника Крішана Чандара. І в наші дні, як і століття тому, безліч людей як і раніше залучені в ритуал вшанування незліченних усипальниць – в якості паломників або служителів культу.

І сьогодні, якщо на шляху дороги, що прокладається, стоїть усипальниця, нехай безіменна і «безхазяйна», знести її ніяк не можна, а можна тільки обійти, чим і пояснюються часом несподівані вигини тутешніх доріг і навіть швидкісних шосе. У Сінді, наприклад, навіть гробниці мирських правителів, і які не є об’єктами ритуального вшанування, охороняються суспільством і державою куди дбайливіше, ніж музеї і пам’ятники культури, будь то форти, палаци, історичні сади і т.д. На благоустрій усипальниць і їх охорону тут не шкодують ні праці, ні коштів.

У християнській традиції свята гробниця оточена благовійною тишею, паломники, занурені в молитву, стримані і мовчазні. В індійському поминальному комплексі – даргахі – завжди оглушливий шум і жвавий рух як на східному базарі. Свого апогею гвалт і суєта досягають під час Урсова – свят, присвячених пам’яті святого. У даргахі виникає особлива атмосфера знервованої, але все-таки святкової напруженості, коли все навколо пронизане очікуванням дива. Вона абсолютно протилежна скорботному і похмурому настрою, який опановує відвідувачем шиїтського Імамбара – місця упокоєння мучеників – шахідів чи особливо шанованих імамів.

Індійська гробниця

Урс – це подолання фізичної смерті свідчення життя після життя і сенс його – не в жалобі по святому, а в радості зіткнення з його баракою – світлом Божественної благодаті. Тому близько індійської гробниці ви не побачите сліз і не почуєте сумних стогонів – тут інші звуки.

Тривожно рокочуть барабани-табла, протяжно ридає фісгармонія, під акомпанемент якої співаки, які сидять біля входу в усипальницю, хором виконують каввалі – піснеспіви на честь святого. Дервіші стрімко снують по площі, їх кучері картинно розлітаються, Кулах (шапки) чепурних заломлені набік, і це не данина моді, хоча й саме слово «Каджая-Кулах» («в шапці набікир») стало означати не чепуруна, а поетичний образ, висхідний до хадісу пророка: «Побачив я свого пана в обличчі юнака, чия шапка надіта набікир».

Дервіші то й діло покрикують на метушливих і безглуздих паломників, кваплячи їх: швидше схилитися в поклоні біля порога, увійти в задушливий від пахощів барак усипальниці, кинути жменю пелюсток на надгробок і – назад, у тісний людський хоровод, що оточує гробницю. У дворі паломники буквально надриваються, ніби намагаючись докричатися до святого, бубонять молитви, галасують. Увійшовши всередину усипальниці, вони дещо стримують свій запал, але рота так і не закривають – просто гучний ярмарковий гамір змінюється монотонним гулом. Застати побожну тишу в даргахі можна хіба що вранці в будні, коли паломники сплять або їдять, дервіші сидять по своїх келіях, а служителі зайняті господарськими справами.

На жаль, жінці, та ще іновірці, вхід у свята святих закритий: я можу бачити парчевий покрив надгробку, суцільно встелений пелюстками троянд, тільки через різьблені ґрати. Поки я намагаюся розглянути хоч щось в слабкому мерехтливому світлі і розчути щось зв’язне в нестрункому хорі голосів, з’являється хранитель усипальниці – пір Хваджа Хасан Сані Нізамі, чий духовний родовід, Нізамійе (одна з двох гілок братства Чіштійа), сходить до самого великого шейха Нізамуддіна Аулійа. Слово Сані («другий») в імені піра означає, що він успадковував своєму батькові Хасану Нізамі-першому (1879-1955), який щасливо поєднував покликання містика з кар’єрою журналіста, письменника і вченого.

У присутності піра оглушливий гомін дещо стихає, і хаотичне бурління людських потоків упорядковується. З усіх боків до нього тягнуться за благословенням. Випромінюючи чи то бараку, чи то харизму, чи то просто неабияку людську чарівність, як хочете, він обходить свої володіння, ненадовго зупиняючись з кожним, хто жадає його уваги. Для простих людей пір – живий спадкоємець святого, носій його благодаті; до нього йдуть за зціленням тілесних і душевних немочей, у нього шукають настанови у вірі та практичної поради, аж до того, за кого голосувати на чергових виборах.

Із зустрічей і бесід з цим нащадком знаменитих святих і хранителем їх спадщини і виник задум розповісти про найбільш знаменитій індійські святі і гробниці.

Автор: Анна Суворова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers