Іоанн Кронштадтський. Закінчення.

Posted by on

Іоанн Кронштадтський

І. Сергієв вважає проповідь єдиним засобом «навернення іновірців» і прагне до встановлення контактів з представниками інших конфесій. Іоанна Кронштадтського цінували вищі протестантські богослови – лорд Галіфакс, президент лондонського товариства «Єднання церков»; професор Единбурзького університету А. Уайт; американський місіонер Ітон. Всі вони з великою похвалою відгукувалися про перекладену на англійську мову книгу отця Іоанна «Моє життя у Христі». А мюнхенський хірург професор Пасуб, ревний католик, познайомившись з його працями, вигукнув: «Та це справжній святий!»


Сто століть

На відомій картині Іллі Глазунова «Сто століть» отець Іоанн Кронштадтський і Лев Толстой зображені поруч. Але як зображені? Іоанн завершує собою низку видатних церковних діячів. Він гарний, добрий, спокійний. Л. М. Толстой стоїть поряд з Пушкіним, Гоголем, Достоєвським, але осібно. За ним сіра імла, страхи і жахи XX століття. Написаний у бруднуватих тонах неприємний старий з масонськими знаками на грудях… Залишимо на совісті художника «масонство» Л. Толстого. Кожен, хто читав «Війну і мир», знає ставлення Толстого до цього явища. Але, думається, що художник, протиставляючи Л. Толстого І. Сергієву, хоче підкреслити ворожість письменника до церкви. Але ж писав же Іоанн Кронштадтський, що всі «Рена, Бюхнер, Шопенгауер, Вольтер – ніщо порівняно з нашим безбожним росіянином – Толстим».

Справді, чому не Бакунін, не Герцен, не Чернишевський, якщо вже брати російських атеїстів, а саме Толстой? Отця Івана, звичайно, до крайності обурював й саме замах Толстого на усталені догмати церкви. Він писав у цьому зв’язку: «Тільки віра і страх Божий тримають людину на висоті її християнської і громадянської гідності; відніміть у неї віру і страх Божий і ви не побачите ніде чесних самовідданих людей; … в’язниці наповняться всякими злочинцями, і ви приготуєте падіння суспільства і держави». Відмовляючи письменнику у праві на неформальний, як ми сказали б зараз, духовний пошук, священик звинувачував його в «Піднесеній гордині»: «Верх зухвалості Толстого полягає в тому, що зважаючи на близьку смерть свою він не боїться Бога і Його суду і вважає себе правим, як і своїх учнів, і богохульства своєму не має ніякої міри; вже хулити, так ганити до кінця, вже божеволіти, так божеволіти до кінця! Геройство – чисто сатанинське, та ще й у найвищій ступені, бо й сам сатана боїться Бога і тріпоче уготованих йому мук, а учень його перевершив і самого вчителя. – Ось фінал «Війни і миру» і «Анни Кареніної» та інших писань Льва Толстого!»

Але для Іоанна Толстой не просто безбожник, він ще і вчений чоловік, граф, поміщик, вихований у тепличних умовах, що отримав від батьків все, крім релігійного виховання. Іоанн дивиться на Толстого очима віруючого бідняка, у якого багатий, освічений, талановитий граф хоче забрати останнє – його віру, його надію на вічне блаженство, нагороду за його довготерпіння. А «віднімати від російської людини її останню «сорочку» вкрай жорстоко. Адже релігія остання «сорочка» російського народу, релігія – це його прийдешнє щастя, його майбуття. Якщо відняти віру, значить відняти у нього майбутність».

Лев Толстой і Іван Сергієв прожили довге життя і були представниками одного покоління. Але на цьому схожість їхніх біографій кінчається. Дитинство, отроцтво, юність, зрілі роки протікають у них по-різному. Навіть страждання і переживання, що випали на їх долю в дитинстві, не мають нічого спільного. У чудовій трилогії Л. Толстого ми зустрічаємося з неабияким малюком, який гостро переживає великі і малі події, що відбуваються в аристократичному будинку його батьків. Але він захищений з усіх боків від негараздів, від грубого втручання життя, і, якщо не вважати смерті матері, то найдраматичнішими моментами його дитинства можна вважати отримання їм одиниці від домашнього вчителя і «зраду» дванадцятирічної Сонечки Валахіної.

На думку І. Сергієва, приклад Толстого вчить, як небезпечно безрелігійне виховання, прийняте в аристократичних будинках Росії: «Граф Толстой представляє з себе приклад повної невихованості, в християнському сенсі, розбещеного пана ще в дитинстві; не всім же виховуватися на манер цього улюбленця долі, який народився в сорочці в шляхетному і багатому домі; не всім же бути і графами з його незвичайним розумом, який гідний був би найкращої діяльності».

Отець Іван зовсім не заперечував значення Толстого як великого художника, але вважав, що письменник взявся не за свою справу. «Я думаю, – говорив священик про Толстого, – що він болісно замріяв про свою розумову велич. Хай би він писав собі романи про божевільних жінок на кшталт «Анни Кареніної», «Крейцерової сонати», але навіщо йому втручатися в релігію? Це не його область». Треба відзначити, що близькі до цього думки висловлювали і В Розанов, і Д. Мережковський.

На жаль, до сих пір наше сприйняття діяльності Іоанна Кронштадтського однобоко. Не тільки його політичні погляди і чисто церковна діяльність, але і його широка благодійність, матеріальна та моральна допомога нужденним і стражденним сприймаються з іронією, як жалюгідний паліатив боротьби за інше, гідне людини життя.

«… Пройдуть всі царства, всі мови, всі секти, розколи, марновірства, омани людські, війни за переважання рас, народів, не буде окремих територій для Росії, Німеччини, Англії і для різних племен і народів, припиняться чвари, сварки, обурення … » – мріяв «чорносотенець», «мракобіс» і монархіст І. Сергіїв. Так ким же він був, Іоанн Кронштадтський?

Автор: Е. Лукашевський.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers