Китай: приземлене потойбіччя

Posted by on November 17, 2015
Журнал Пробудження

Будда

Китайська цивілізація ніколи не дотримувалася жорсткого погляду на потойбіччя, хоч певні аспекти його завжди зберігалися. Вважалося, що боги існують всюди: вони є невід’ємною частиною земного світу, і якщо ними вміло користуватись, вони можуть допомогти здійснити людські прагнення до матеріального добробуту. З другого боку, у середземноморських суспільствах боги (або ж єдиний Бог-Творець) є трансцендентальними і живуть поза межами Всесвіту, який ми відчуваємо. Згідно з іншою давньою китайською традицією людський дух ділиться на низку вищих духів, призначених для духовного майбуття після смерті, і низку внутрішніх, матеріальних духів, пов’язаних із трупом та могилою.

Коли Китай у III сторіччі до н е. об’єднався в імперію, популярне очікування життя після смерті змальовувалося здебільшого у вигляді похмурого перебування в джерелах Жовтої річки. Ті, хто мав таку змогу, намагалися уникнути цієї долі, поринаючи в шалені пошуки безсмертя і вирушаючи в містичну подорож під керівництвом даоського проповідника. Послідовники Конфуція, з другого боку, прагнуть досягти стану моральної праведності, необхідного для служби правителю. Вони розглядають безсмертя лише як алегорію ментальної чистоти.

Між III та VI сторіччями н.е. запровадження буддизму революціонізувало релігійний ландшафт. І різні релігії почали адаптуватись одна до одної. Індуїстська релігія невдовзі перетворилась на китайську після перекладу писань і після того, як її засвоїли місцеві віри та звичаї. Даосизм, зі свого боку, зробив істотні запозичення з буддизму. Водночас популярна релігія, що застосовувалася щоденно людьми всіх соціальних класів, запозичувала з буддизму й даосизму пантеон богів-заступників, а конфуціанство і далі культивувало синівську шанобливість як модель всіх чеснот.

ПОТОЙБІЧНІ СУДИ

Десь із IX сторіччя чітко вирізнився образ майбутнього. Чоловіка наділено трьома душами або ж низкою душ. Жінки згадувалися рідше, але твердилося, що вони зберігають свою жіночність у прийдешньому світі.

З трьох душ, якими обдаровані чоловіки, «хан», або релігійна душа, залишається пов’язаною з надгробком на пам’ять про померлих на родинному вівтарі і отримує данину від нащадків у вигляді пожертв, обкурювань та харчів. Земна душа, або «п’о», перебуває у могилі і також підтримується нащадками під час вшанувань на честь померлих. Третя душа випробовується кількома судами у підземному світі, розташованому згідно з найпоширенішою традицією на Східній Святій горі Тянь-Шаню (провінція Шаньдун).

У цьому виявляється прагматизм китайської цивілізації. Потойбічні суди, хоч і буддійські за походженням, структуровані і подібні до імперських судів. Померла особа фігурує тут як в’язень, засуджений за злочин. Але, як і в земному судочинстві, поблажливий вирок може бути куплений у потойбічному суді за паперові гроші, які передаватимуться родиною небіжчика.

Час, перебутий по той бік могили, не є вічним, а являє собою перехідний період змінної протяглості між двома земними епізодами. Поширеним є період у три роки, за винятком випадків особливо жахливих злочинів, які передбачають, аби злочинець горів довше у пекельному вогні. Зазвичай, особливо тоді, як нащадки своєю синівською побожністю здатні заплатити ціну за їхнє спасіння, померлі очікують на кінець трирічного терміну в чистилищі, подібному до земного середовища, де вони раніше перебували. Всі їхні потреби задовольняються побожними нащадками, які спалюють для них всі види предметів у вигляді паперу: будинок, меблі і гроші, а нині навіть автомобіль і телевізор.

Спалювання паперових предметів є стандартним способом перевести речі у майбуття. Скарбниця пекла прискіпливо обраховує паперові гроші, які спрямовуються туди через вогонь. В обмін на речове звернення своїх дітей та онуків після смерті небіжчик показує їм, що він є дійовим хранителем-предком. Згідно з буддійською теорією переселення душ провідники майбутнього дозволяють йому повернення на землю, і він зазвичай перетворюється на когось із власної лінії нащадків відповідного конфуціанської теорії верховенства сім’ї.

Порядна смерть є та, де небіжчик лишає достатньо нащадків та власності, аби прогодувати членів родини. Душу мають попередньо нагодувати м’ясом і рисом, аби вона могла бути милосердною. Якщо духи голодні, вони повертаються на землю і блукають як привиди, які мають задоволення від того, що накликають нещастя. Є багато методів запобігати їхньому злостивому впливу, починаючи від «стіни духів», яка блокує їхній вхід до селища, до феєрверків та дзеркал, які мають на меті відлякувати привидів, та дарів у вигляді харчів. Свята Духів набувають популярності не лише у Китаї, а й у В’єтнамі, Японії й Кореї.

ПРЕДКОВІЧНІ БОГИ

Між IX та XIII сторіччями опікування цими злостивими душами влаштовується так, щоб їхнє насильство могло бути спрямоване на добро громади, яка вшановує їх. У такий спосіб вони перетворюються на охоронців надприродного доброго ладу і матеріального добробуту специфічної місцевості. Це предковічне творіння безкрайого пантеону богів-охоронців, більшість із яких стали жертвою насильницької смерті на війнах або внаслідок нещасливих випадків, є ключовим феноменом, чия важливість для китайських уявлень про майбуття по-справжньому оцінюється лише останнім часом. Це означає, що люди розпросторюють управління надприродним, яке доти зберігалося фахівцями з даоської або буддійської літургії, і внаслідок цього започатковано двосторонні зв’язки з божествами.

Якщо боги хочуть жити, вони повинні бути дійовими і захищати громаду, яка оберігає їх (і яку вони, своєю чергою, оберігають), від таких небезпек, як епідемії, пограбування та повені, а також забезпечувати успіх на іспитах, лікуванні. Якщо вони не діють таким чином, то всі їх полишають, і вони повертаються до розряду втрачених душ. Навпаки, найактивніші боги здобувають найвище визнання у вигляді почесних знань, які можуть спричинити їхній поступ у дворянській ієрархії, якщо вони заслуговують на це.

Між X та XIII сторіччями, коли прибережні райони південного Китаю досягли певного процвітання, боги народжувались і подорожували разом із прочанами й торгівцями. За часів навал на північний Китай південців вітали палкіше, ніж навіть войовничих богів або ж захисників.

З початку минулого тисячоліття боги здійснювали жорсткий контроль над всіма стратегічними пунктами. У містечках винятково важливим був бог ровів та стін. В оселях набували ваги боги печей, порогів та смітників. Багатотиражні кольорові новорічні картинки, де боги змальовуються у добропристойних сценах, мають у кожній оселі, і їх оновлюють щороку.

НЕБО ШКАПИ-ІМПЕРАТОРА

Поява всіх типів богів впродовж II тисячоліття революціонізувала поняття про потойбіччя, яке було пом’якшене й гуманізоване, особливо коли з XIV сторіччя почала зростати важливість жіночих богів. Це поняття передбачало також заміну пеклоподібного потойбіччя з його насильством та бюрократією божественним потойбіччям із королівсько-імператорським судом, де головує старий бог давньої міфології Шкапа-Імператор.

Втім, менші місцеві боги розташувались ближче до буденного життя, беручи на себе охорону осель, селищ, містечок і придоріжжя. Коли бог печі, найголовніше домашнє божество, робить докладний звіт напередодні приходу місячного року про поведінку протягом минулого року всіх членів родини, які годували його і за якими він доглядав, він не спускається в пекло, а злітає до небес, на суд Шкапи-Імператора.

Щонайменше з VI сторіччя фігурує також царство небесне двох усталених релігій (ті, у яких літургії правлять релігійні фахівці, на противагу популярним релігіям). Даоське небо з центром на горі Тянь-Шаню, Святій горі, що містить вхід до пекла, населене безсмертними, чарівними й невловними істотами.

«Їхня шкіра свіжа, наче хрусткий сніг, вони тендітні й скромні, наче незайманці. Вони не їдять зерна, але дихають вітром і п’ють росу. Вони підіймаються вгору, сягаючи хмар та вітру, і летять верхи на велетенських драконах за чотири океани (тобто ненаселені світи)». Всі даоси, які сповідують аскетизм і які відмовляються від світських турбот, які постяться і споживають гірські рослини, прагнуть у такий спосіб перейти до безсмертя.

Буддизм визнає два види небес. Одні — месіанські й апокаліптичні — є Майбутнім Світом, очолюваним Буддою Майтреєю, надії якого надихаються ідеологією незліченних народних заворушень впродовж всієї історії. Другі — небеса, які визнають спасіння, — Чиста Земля, розташована на Заході і прикрашена квітучим лотосом та самоцвітами, яку Будда Амітхаба відкрив всім вірним чоловікам (жінки виключаються), що звернулися зі щирою молитвою до нього.

Однак цей зачарований, остаточний рай був позбавлений серйозного коріння у китайському суспільстві внаслідок опору з боку місцевих вірних. Уявлення про незаперечне спасіння, поклавши край повторним перевтіленням, образили почуття відданих синів, які схилялися перед душами своїх батьків у могилах, та почуття сімей, що з допомогою перевтілення прагнуть увічнити себе в майбутніх поколіннях.

Автор: Франсуа Обін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers