Китай: приземлене потойбіччя

Posted by on November 17, 2015

Будда

Китайська цивілізація ніколи не дотримувалася жорсткого погляду на потойбіччя, хоч певні аспекти його завжди зберігалися. Вважалося, що боги існують всюди: вони є невід’ємною частиною земного світу, і якщо ними вміло користуватись, вони можуть допомогти здійснити людські прагнення до матеріального добробуту. З другого боку, у середземноморських суспільствах боги (або ж єдиний Бог-Творець) є трансцендентальними і живуть поза межами Всесвіту, який ми відчуваємо. Згідно з іншою давньою китайською традицією людський дух ділиться на низку вищих духів, призначених для духовного майбуття після смерті, і низку внутрішніх, матеріальних духів, пов’язаних із трупом та могилою.

Коли Китай у III сторіччі до н е. об’єднався в імперію, популярне очікування життя після смерті змальовувалося здебільшого у вигляді похмурого перебування в джерелах Жовтої річки. Ті, хто мав таку змогу, намагалися уникнути цієї долі, поринаючи в шалені пошуки безсмертя і вирушаючи в містичну подорож під керівництвом даоського проповідника. Послідовники Конфуція, з другого боку, прагнуть досягти стану моральної праведності, необхідного для служби правителю. Вони розглядають безсмертя лише як алегорію ментальної чистоти.

Між III та VI сторіччями н.е. запровадження буддизму революціонізувало релігійний ландшафт. І різні релігії почали адаптуватись одна до одної. Індуїстська релігія невдовзі перетворилась на китайську після перекладу писань і після того, як її засвоїли місцеві віри та звичаї. Даосизм, зі свого боку, зробив істотні запозичення з буддизму. Водночас популярна релігія, що застосовувалася щоденно людьми всіх соціальних класів, запозичувала з буддизму й даосизму пантеон богів-заступників, а конфуціанство і далі культивувало синівську шанобливість як модель всіх чеснот.

ПОТОЙБІЧНІ СУДИ

Десь із IX сторіччя чітко вирізнився образ майбутнього. Чоловіка наділено трьома душами або ж низкою душ. Жінки згадувалися рідше, але твердилося, що вони зберігають свою жіночність у прийдешньому світі.

З трьох душ, якими обдаровані чоловіки, «хан», або релігійна душа, залишається пов’язаною з надгробком на пам’ять про померлих на родинному вівтарі і отримує данину від нащадків у вигляді пожертв, обкурювань та харчів. Земна душа, або «п’о», перебуває у могилі і також підтримується нащадками під час вшанувань на честь померлих. Третя душа випробовується кількома судами у підземному світі, розташованому згідно з найпоширенішою традицією на Східній Святій горі Тянь-Шаню (провінція Шаньдун).

У цьому виявляється прагматизм китайської цивілізації. Потойбічні суди, хоч і буддійські за походженням, структуровані і подібні до імперських судів. Померла особа фігурує тут як в’язень, засуджений за злочин. Але, як і в земному судочинстві, поблажливий вирок може бути куплений у потойбічному суді за паперові гроші, які передаватимуться родиною небіжчика.

Час, перебутий по той бік могили, не є вічним, а являє собою перехідний період змінної протяглості між двома земними епізодами. Поширеним є період у три роки, за винятком випадків особливо жахливих злочинів, які передбачають, аби злочинець горів довше у пекельному вогні. Зазвичай, особливо тоді, як нащадки своєю синівською побожністю здатні заплатити ціну за їхнє спасіння, померлі очікують на кінець трирічного терміну в чистилищі, подібному до земного середовища, де вони раніше перебували. Всі їхні потреби задовольняються побожними нащадками, які спалюють для них всі види предметів у вигляді паперу: будинок, меблі і гроші, а нині навіть автомобіль і телевізор.

Спалювання паперових предметів є стандартним способом перевести речі у майбуття. Скарбниця пекла прискіпливо обраховує паперові гроші, які спрямовуються туди через вогонь. В обмін на речове звернення своїх дітей та онуків після смерті небіжчик показує їм, що він є дійовим хранителем-предком. Згідно з буддійською теорією переселення душ провідники майбутнього дозволяють йому повернення на землю, і він зазвичай перетворюється на когось із власної лінії нащадків відповідного конфуціанської теорії верховенства сім’ї.

Порядна смерть є та, де небіжчик лишає достатньо нащадків та власності, аби прогодувати членів родини. Душу мають попередньо нагодувати м’ясом і рисом, аби вона могла бути милосердною. Якщо духи голодні, вони повертаються на землю і блукають як привиди, які мають задоволення від того, що накликають нещастя. Є багато методів запобігати їхньому злостивому впливу, починаючи від «стіни духів», яка блокує їхній вхід до селища, до феєрверків та дзеркал, які мають на меті відлякувати привидів, та дарів у вигляді харчів. Свята Духів набувають популярності не лише у Китаї, а й у В’єтнамі, Японії й Кореї.

ПРЕДКОВІЧНІ БОГИ

Між IX та XIII сторіччями опікування цими злостивими душами влаштовується так, щоб їхнє насильство могло бути спрямоване на добро громади, яка вшановує їх. У такий спосіб вони перетворюються на охоронців надприродного доброго ладу і матеріального добробуту специфічної місцевості. Це предковічне творіння безкрайого пантеону богів-охоронців, більшість із яких стали жертвою насильницької смерті на війнах або внаслідок нещасливих випадків, є ключовим феноменом, чия важливість для китайських уявлень про майбуття по-справжньому оцінюється лише останнім часом. Це означає, що люди розпросторюють управління надприродним, яке доти зберігалося фахівцями з даоської або буддійської літургії, і внаслідок цього започатковано двосторонні зв’язки з божествами.

Якщо боги хочуть жити, вони повинні бути дійовими і захищати громаду, яка оберігає їх (і яку вони, своєю чергою, оберігають), від таких небезпек, як епідемії, пограбування та повені, а також забезпечувати успіх на іспитах, лікуванні. Якщо вони не діють таким чином, то всі їх полишають, і вони повертаються до розряду втрачених душ. Навпаки, найактивніші боги здобувають найвище визнання у вигляді почесних знань, які можуть спричинити їхній поступ у дворянській ієрархії, якщо вони заслуговують на це.

Між X та XIII сторіччями, коли прибережні райони південного Китаю досягли певного процвітання, боги народжувались і подорожували разом із прочанами й торгівцями. За часів навал на північний Китай південців вітали палкіше, ніж навіть войовничих богів або ж захисників.

З початку минулого тисячоліття боги здійснювали жорсткий контроль над всіма стратегічними пунктами. У містечках винятково важливим був бог ровів та стін. В оселях набували ваги боги печей, порогів та смітників. Багатотиражні кольорові новорічні картинки, де боги змальовуються у добропристойних сценах, мають у кожній оселі, і їх оновлюють щороку.

НЕБО ШКАПИ-ІМПЕРАТОРА

Поява всіх типів богів впродовж II тисячоліття революціонізувала поняття про потойбіччя, яке було пом’якшене й гуманізоване, особливо коли з XIV сторіччя почала зростати важливість жіночих богів. Це поняття передбачало також заміну пеклоподібного потойбіччя з його насильством та бюрократією божественним потойбіччям із королівсько-імператорським судом, де головує старий бог давньої міфології Шкапа-Імператор.

Втім, менші місцеві боги розташувались ближче до буденного життя, беручи на себе охорону осель, селищ, містечок і придоріжжя. Коли бог печі, найголовніше домашнє божество, робить докладний звіт напередодні приходу місячного року про поведінку протягом минулого року всіх членів родини, які годували його і за якими він доглядав, він не спускається в пекло, а злітає до небес, на суд Шкапи-Імператора.

Щонайменше з VI сторіччя фігурує також царство небесне двох усталених релігій (ті, у яких літургії правлять релігійні фахівці, на противагу популярним релігіям). Даоське небо з центром на горі Тянь-Шаню, Святій горі, що містить вхід до пекла, населене безсмертними, чарівними й невловними істотами.

«Їхня шкіра свіжа, наче хрусткий сніг, вони тендітні й скромні, наче незайманці. Вони не їдять зерна, але дихають вітром і п’ють росу. Вони підіймаються вгору, сягаючи хмар та вітру, і летять верхи на велетенських драконах за чотири океани (тобто ненаселені світи)». Всі даоси, які сповідують аскетизм і які відмовляються від світських турбот, які постяться і споживають гірські рослини, прагнуть у такий спосіб перейти до безсмертя.

Буддизм визнає два види небес. Одні — месіанські й апокаліптичні — є Майбутнім Світом, очолюваним Буддою Майтреєю, надії якого надихаються ідеологією незліченних народних заворушень впродовж всієї історії. Другі — небеса, які визнають спасіння, — Чиста Земля, розташована на Заході і прикрашена квітучим лотосом та самоцвітами, яку Будда Амітхаба відкрив всім вірним чоловікам (жінки виключаються), що звернулися зі щирою молитвою до нього.

Однак цей зачарований, остаточний рай був позбавлений серйозного коріння у китайському суспільстві внаслідок опору з боку місцевих вірних. Уявлення про незаперечне спасіння, поклавши край повторним перевтіленням, образили почуття відданих синів, які схилялися перед душами своїх батьків у могилах, та почуття сімей, що з допомогою перевтілення прагнуть увічнити себе в майбутніх поколіннях.

Автор: Франсуа Обін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers