Так називається мале паломництво до святинь ісламу, зосередженим у двох священних містах – Мецці і Медині. До цих же святинь чиниться і велике паломництво – хаджж. Однак хаджж відбувається в певну пору року – в місячні місяці шавваль, зуль-када і в перші десять днів місячного місяця зуль-хіджжа, а умра допускається в будь-який місяць. У малому паломництві, як про це говорить і саме його визначення, прийнятий скорочений ритуал, тут відбувається набагато менше обрядів у порівнянні з великим хаджем. І ще істотна відмінність: умра не обов’язкова, це акт особистого благочестя, тоді як хаджж – це один з п’яти головних обов’язків кожного мусульманина, якщо він в змозі його виконати.

Досягнувши певного пункту (він називається «Мікат») на шляху до Мекки, паломники, які вчиняють умру, приймають іхрам – це і особливий одяг, і особливий стан. Іхрам-одежі – це два шматки білої матерії без жодного шва. Один з них – Ізар – огортає нижню частину тіла – починаючи від пояса і спускаючись нижче колін. Іншим – рида – обертають верхню частину так, щоб праве плече залишалося відкритим. Голову не покривають, взуття надягають без задників. Для жінок-паломниць іхрам обов’язковий лише як стан, одяг її може бути будь-який, обличчя і кисті рук відкриті.

Іхрам-стан має на увазі виконання цілого ряду приписів і обмежень. Всі паломники повинні зробити повне обмивання, намастити себе пахощами, виконати молитву в два раката. Виконавши це, паломники починають вимовляти тальбію. Вона звучить так: «Ось я перед Тобою, о Боже! Ось я перед Тобою! Немає рівного Тобі! Слава і милість належать Тобі, і влада належить Тобі! Немає рівного Тобі!» Чоловіки вимовляють ці слова голосно, а жінки – тихо, до тих пір, поки не почнеться обхід Кааби. Каабу обходять сім разів, моляться, цілують її Чорний Камінь, після чого семикратно проходять або пробігають між священними пагорбами Сафа і Марва.

У стані іхрама не можна користуватися парфумами, стригти нігті і волосся, де б не росли, забороняються інтимні стосунки і навіть розмови на подібні теми, поцілунки, лайка, обмін принижуючими кличками, суперечки, а також полювання. Жінкам відразу після пологів та у визначені дні місяця обхід Кааби заборонений.

У момент виходу зі стану іхрама чоловіки повинні поголити голову або обстригти три пасма волосся, жінки – обстригти кінчики волосся. Жертвопринесення – обов’язковий обряд великого паломництва – під час умри не звершується.

Далі вашій увазі пропонуємо почитати цікаві дорожні замітки з малого паломництва умри одного мусульманина. Отже

У Медину наша група прибула пізно ввечері. Поки влаштовувалися в готелі, Мечеть Пророка вже закрилася, довелося обмежитися нетривалим зовнішнім оглядом колосальної і дуже красиво освіченої прожекторами в темряві будівлі і короткою прогулянкою по нічним вулицям міста. Повертаємося з моїм новим другом Мансуром до себе в номер і лягаємо відпочивати, але сну немає, хоч і намучилися ми, добираючись сюди, так, що краще про це не згадувати. У ту ніч ми так і не заснули. Найцікавіше, що взагалі, поки ми були в Медині і Мецці, спати не хотілося – ми провели там трохи більше чотирьох діб, за весь цей час на сон пішло в цілому не більше шести годин, і при цьому ми не відчували ніякої втоми.

Вранці підхоплюємось з першими звуками азана, здійснюємо обмивання і поспішаємо на ранкову молитву до Мечеті Пророка. На годиннику близько п’ятої ранку, але вулиці повні народу. Всі поспішають туди ж.

Будівля, якою ми захопилися, побачивши її зовні, справляє зсередини ще більш сильне враження. Простір, краса і відчуття дивовижної, ідеальної чистоти. Дві тисячі колон підтримують покрівлю, в кожну вмонтований кондиціонер, і повітря тут чисте, прохолодне. Висота першого поверху Мечеті більше 12 метрів, але ці розміри не пригнічують.

Молитва приносить радість і умиротворення, і раптом з’являється відчуття, що ти невідомо звідки повернувся до себе додому. Це відчуття не покидало мене і в Мецці. Взагалі відбувалося дивне – так, наприклад, ні в Медині, ні в Мецці я ніяк не міг згадати, яке сьогодні число, тому, напевно, що там для мене це втратило будь-яке значення.

Завершивши молитву, проходимо повз місце поховання пророка Мухаммеда, нехай благословить його Аллах і вітаємо. Поруч з ним покояться два його найближчих сподвижника – Абу Бакр і Умар, нехай буде задоволений ними Аллах. На місці їхнього спочинку колись розташовувалася кімната коханої дружини пророка Аїші. Всі три надгробки прикрашені арабською в’яззю, яку важко розрізнити в напівтемряві, за відливаючим золотом чи то решітками, чи то дверима. Немає можливості пробути тут довго, і тільки потім, повертаючись подумки в Мечеть, повною мірою усвідомлюєш, що ти побував у місці воістину унікальному – єдиному достовірно відомому нині на Землі місці поховання пророка і посланника Бога.

Вийшовши з Мечеті, я раптом вирішив повернутися, щоб запитати кого-небудь, де можна купити відповідне взуття для умри. Не знаю, чому мене потягнуло назад, адже я цілком міг дізнатися це і на вулиці, звернувшись до будь-кого. Тим не менш, я увійшов до Мечеті ще раз і біля входу побачив чоловіка з густою бородою, зовнішність якого здалася мені вельми приємною. До нього я і підійшов зі своїм питанням. Він відповів, а потім поцікавився, звідки я і де навчився говорити по-арабськи. Зав’язалася розмова. Мій новий знайомий, його звали Мухаммад, виявився інженером з Сирії. Він має посвідку на проживання і працює в якійсь компанії. На моє запитання, чи збирається він повертатися додому, він відповів: «Я хочу померти в Медині».

Мухаммаду сорок п’ять років, і про смерть думати начебто зарано, але я цілком розумію, що він має на увазі. Дізнавшись, що я займаюся перекладами хадисів, Мухаммад пропонує мені чимось допомогти. Я попросив його не турбуватися, але він і чути ні про що не хотів. Зрештою, я дійсно попросив його пошукати для мене деякі книги, які сам я ніяк не міг дістати. Він обіцяв дізнатися, поцікавився, де я зупинився, і на цьому ми розлучилися.

А ввечері в готелі мені сказали, що внизу мене хтось чекає. Звичайно, це був Мухаммад. У подарунок він приніс з собою фрукти, чотки та книги. Він запросив мене на обід. Помолившись після обіду, ми вирушили на розташоване поруч з Мечеттю Пророка кладовище. Мухаммад показав мені місця поховання пророка, а також його дочок, третього праведного халіфа Усмана, деяких сподвижників. У відповідь на моє запитання, як же вийшло так, що всього лише через тридцять з гаком років після смерті пророка вбили його сподвижника і зятя – Усмана, говорить слова, що характеризують його як глибоко релігійну людину: «Чи варто думати про це, головне те, що пророк любив його!». Ми дуже тепло прощаємося один з одним. Наша група вирушає до Мекки.

Ми їдемо з Медини близько шостої вечора. Haш Мікат – місце, де ми повинні прийняти іхрам, – називається Зуль-Хуляйфа. Це майже поруч з Мединою. Зробивши все необхідне, сівши на свої місця в автобусі, починаємо вимовляти тальбію. Автобус рушає з місця і, набираючи швидкість, мчить по відмінному шосе. Фари то й діло вихоплюють з темряви плакати з написами: «Поминай Аллаха», «Уповай на Аллаха» і т. п. До Мекки близько 400 кілометрів, і ми приїжджаємо туди вже за північ. Від нашого готелю до Кааби – це неймовірно! – хвилини три ходу. Веде до святого місця вузька вулиця, на якій безліч крамниць. Якісь закриті на замок, багато ж просто прикриті шматками матерії, товари ніким не охороняються, (там же дуже багато чудових рукодільних та галантерейних виробів, щось схоже можна знайти хіба що на сайті club.tk-furnitura.com.ua). Загалом у цій країні практично немає крадіжок. Тут діють закони шаріату, і зазіхнувший на чуже злодій ризикує позбутися руки.

Величезна будівля з високими мінаретами виникає перед нами з темряви раптово. Вона опоясує собою покриту білим мармуром площу, на якій і розташована головна святиня ісламу – Кааба. Сама будівля оповита півмороком, але вона немов світиться зсередини. Яскраво освітлені і мінарети. Входимо в мечеть – вона називається Заборонена. Через Врата Миру потрапляємо в галерею, що сполучає Сафу і Марву – два кам’янисті пагорба, між якими, згідно з ритуалом, пробігає (або проходить) безліч людей. Дорога між пагорбами розділена мармуровими перегородками, що утворюють собою посеред неї дві доріжки. За ним на спеціальних кріслах возять тих, хто не в змозі пройти цей шлях самостійно. Нам належить ще повернутися сюди для завершення умри, а поки проходимо через будівлю всередину і нарешті, опиняємося на просторій площі, посеред якої височить покритий чорним покривалом знаменитий куб Кааби. Навколо нього ні на секунду не припиняється людський рух. І не на розум, а на душу приходять слова: «Святе місце порожнім не буває».

Навколо храму колами розкладено безліч килимів, на яких сидять, моляться або просто сплять люди. Підходимо до Кааби з боку встановленого в її північно-східному куті Чорного Каменя. Переказ свідчить, що колись він знаходився в раю і був сліпуче білим, а потім був спущений на землю і ось – почорнів від дотику молільників, вбираючи в себе людські гріхи.

Стаємо так, що Кааба залишається ліворуч, і починаємо обхід – проти годинникової стрілки. Через деякий час помічаю, що поруч немає вже нікого з моїх товаришів по групі. Читаю, що пам’ятаю, напам’ять з Корану, прошу Аллаха про прощення і про допомогу і намагаюся стримати сльози. Після першого кола підходжу до Чорного Каменю, щоб поцілувати його. Це не так просто зробити – народу стільки, що поруч з ним стоїть спеціальний поліцейський, який час від часу перекриває до нього доступ чоловікам, щоб його могли поцілувати жінки, що утворюють окрему чергу. Через деякий час і мені це вдається.

Відійшовши трохи правіше, стаю в іншу чергу. Тут чекають своєї хвилини ті, хто бажає доторкнутися до порога воріт Кааби, який називається «мультазам». Кажуть, що Аллах виконує прохання тих, хто звертається до нього з цього місця. Поступово просуваюсь вперед, і ось залишається тільки останній крок. Попереду мене, притулившись до каменя порога, ридає неосяжних розмірів чоловік. Чекаю, поки місце звільниться, нарешті, і сам торкаюся мультазама щокою і руками. Камінь здається живим. Звертаюся до Бога не тільки зі своїми проханнями, а й зі словами подяки за те, що мені пощастило побувати тут. Згадуючи тут, у цього порога, і всіх тих, хто допоміг мені опинитися в цьому святому місці.

Вдивляюся в найближчий до мене напис на дверях Кааби, розташований якраз над моєю головою. Там написано «Баб аль-Гуфран», тобто «Ворота прощення». Дай-то Бог! Відійшовши від мультазама, завершую обхід і переходжу до «місця Ібрахімха» – тут, за переказами, молився прабатько арабів, біблійний Авраам. Молюся і я, а після п’ю воду Замзама і переходжу до заключної частини обряду умри – ритуальному бігу між пагорбами Сафа і Марва. Чоловіки долають відстань між цими пагорбами частково бігом, а частково кроком, жінки – тільки кроком, так само як і чоловіки, якщо вони прибули сюди разом з дружинами. Завершивши біг і молитви, зрізаю з голови три пасма волосся. Я вийшов зі стану іхраму. Моя умра завершилася.

Автор: Володимир Нірша.