Справедливість – вища моральна категорія язичництва

Posted by on

Сонце

Чи доводилось вам, примруживши очі, розглядати сліпучий кружечок сонця в безоглядних просторах небес? Думаю, що молоді очі, які тільки відкривають для себе світ, неодмінно знайомі з цими колючими в сліпучій своїй яскравості, золотими променями, що розбігаються в різні боки… Скільки років людство поклоняється символу хреста, спочатку з язичницькою його ідеєю, пізніше – з християнською! Століттями апологети різних віровчень трактують цей символ, але чомусь їм не спало на думку просто примружитись і підняти очі до сонця.

Розгадка цього феномена є в давньослов’янському коло-календарі. Календар у слов’ян завжди замкнутий у коло – символ повторюваності циклів природи. Гончарний орнамент, що зберіг для нас систему числення часу слов’ян-язичників, як би розбитий на пропорційні осередки-прямокутники, обплетені рівними або кучерявими лініями. Це місяці, і календар тут землеробський, місячно-сонячний. Місяців у ньому – дванадцять. Жерці користувалися іншим календарем – сонячним, з восьмикратним діленням кола часу. Самий примітний знак, що прикрашає орнамент обох календарів, – саме хрест. У річному циклі коло-календаря це рівносторонній перетин вертикалі і горизонталі, в зимовому – так званий Андріївський хрест: з двома опущеними і двома піднятими кінцями.

Андріївський хрест

Ну і що, – скажете ви, – загальновідомо, що солярні знаки зображувалися в різній графіці. Так, дійсно, активний сонячний початок представлено у нас в першому випадку, і пасивний – у другому. Але в тому-то й річ, що виникають ці знаки не в запалі натхненної фантазії стародавнього мислителя, котрий виводить таємничі письмена і магічну символіку, а від єства. Підніміть очі до сонця взимку, і примружившись, побачите, що хрест не той, що влітку, він перекинувся, немов би завалився на бік, два кінця його підняті вгору, два – опущені. Цікавий оптичний ефект! Ось звідки два найпоширеніші позначення сонця в стародавній кріптографіці! Все так просто!

Істина взагалі проста. Але істина ніколи не була і не буде єдина для всіх. Різноманітність – один із законів життя. Різноманітність – ознака розвитку. Спробуйте знайти дві абсолютно однакові гілки в кроні могутнього дерева. Не знайдете! Не існує і двох абсолютно однакових в безлічі поглядів на Того … хто стоїть над усіма. У світових релігіях Бог керує виключно людиною, людина весь час у сфері Його уваги. Але крім людини існує ще й гігантський, багатоскладовий механізм вселенського буття, що тягнеться від пульсуючого життя клітини до скупчення галактик! І механізм цей уцілів, коли Творець переключив свою увагу на людину.

Тому язичник і спокійний. Вічні закони природи, якими він керується. Вічна її гармонія, гармонія єства. Так, тисячу років тому християни скинули ідол Перуна, але саме ідол, тобто ідею, а не самого Перуна. А якщо сам Перун буде скинутий, не минеться всім, в тому числі і християнам, бо повалення Природи, нехтування її законами однаково катастрофічно для всіх.

Як ви поставитеся до заяви, що апельсин і футбольний м’яч – це одне і те ж? Стверджуючий подібне виходить виключно з ознаки зовнішньої форми. Питання можна поставити й інакше, але принцип узагальнення всього круглого поняттям «куля» створює нісенітницю. Так і з язичництвом. Воно стало таким собі позначенням зовнішньої форми з такими стандартними характеристиками, як «варварство», «дикість», «мракобісся» … Та невже ж усі шістдесят тисяч років – з того часу, коли з’явились перші пам’ятники релігійного культу – ніяк не позначились на змісті язичництва? Невже печерний житель епохи заледеніння і людина-герой античності нічим не відрізняються – за рівнем свідомості, мислення, культу?

Смію стверджувати, що релігійне мислення людства є такий же продукт розвитку самого людського суспільства, як і горезвісні знаряддя і засоби виробництва. Чим примітивніше людина, тим примітивніше не тільки матеріальна оболонка її життя, але і її ставлення до надприродного. Тому світові релігії можна вважати новою вершиною людської свідомості. Проте їх біда в тому, що звернені до людини, вони перебувають в сталості, а сама людина – еволюціонує. Язичництво ж вічне, оскільки вічні закони Природи, закони Світобудови. Інша справа, як осягаються ці закони людиною, що саме в них вона обожнює на тому чи іншому етапі свого розвитку. Від того язичництво, завжди віротерпиме за своєю суттю, рясніє як клаптева селянська ковдра.

І звичайно ж, язичницький шаман, скаженіючий з ритуальним бубном, і язичницький волхв-відун, чий образ відомий нам з дитинства завдяки пушкінському віщому Олегу, мають стільки ж спільного, єдиного, як апельсин і футбольний м’яч.

Слов’янське язичництво, завдяки різноманіттю форм історичного розвитку самих слов’янських племен, відобразило, ймовірно, всі форми язичницького культу: і шаманізм, і зв’язки з тотемами, що охороняють рід, і родовий моно-і політеїзм, і, нарешті, родовий ведизм. Все це переплетено в одному клубку, бо одні племена слов’янського світу ведуть свою етноісторію з неолітичних часів, і відповідно мають високорозвинену культуру, а інші і на рубежі X століття нашої ери перебували ще в напівдикому стані. І в кожному випадку світоглядні норми несуть на собі відбиток самого етносу. Навіть шаманізм слов’янської «глибинки» завжди буде слов’янським, оскільки внутрішні комунікативні зв’язки конкретної етнічної групи залишаються вельми активними, навіть при обширних територіях і осілій замкнутості племен.

Основні шляхи пересувань – ріки. Не випадково тому кожне плем’я ототожнює свою територію з тієї чи іншої водною магістраллю. Центральноєвропейський слов’янський світ взагалі відомий як Полабські слов’яни, тобто такі, що живуть за Лабою (Ельбою). Подальші висновки цих міркувань прості. Погляньте на карту розселення племен: чим далі від основних водних артерій місце проживання, тим примітивніше релігійний культ. Так, шаманізм характерний саме для найбільш замкнутих, ендемічних груп. Області розселення слов’янських племен таких відокремлених регіонів не знають.

Тут завершимо історичну частину нашої бесіди. Хоча особливість теми не дозволяє відриватися від історії. Як розповісти, наприклад, про власне язичницьку атрибутику, не звернувшись до далекого минулого? Але про все це вже поговоримо в наступній статті.

Автор: Олександр Бєлов.

P. S. Духи вещают: А еще в последнее время все больше все больше и больше древнеславянское язычество проникает в нашу современность, появляется множество нео-язычников. Вот даже в интернете, словно грибы после дождя плодится множество сайтов посвященных богу Перуну, рун-вере, языческой символике и обрядам. И к слову если и вы уважаемый читатель являетесь представителем какой-нибудь нео языческой общины, то к вашим услугам создание сайтов в Киеве, Львове или любом другом украинском городе, тем более сайт станет отличной визиткой вашей общины.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers