Світло віри – ранні християнські храми

Posted by on April 12, 2017
Журнал Пробудження

рані християнські храми

Протягом всієї своєї історії — часів боротьби, занепаду і відродження — соборна церква була величним виразом католицького християнства. Хоч вона й зазнала значних змін впродовж століть, все ж лишається вірною своїй початковій меті — збирати навколо священнослужителя тих, хто сповідує цю віру. На початку свого існування соборна церква називалася «еклезія» (грецькою мовою — «збирати, скликати асамблею»). Саме там священик правив літургію, під час якої хліб та вино перетворювалися на кров і тіло Христа, Сина Божого, який прийшов на землю, аби спокутувати первородний людський гріх. Прийнявши муки на хресті, він відновив єднання людини з Богом. Церква втілює в своїй архітектурі цю святу злагоду, вона вшановує її у богослужінні, яке твориться там.

Ми мало знаємо про ранні християнські місця поклоніння. Вони були засекречені, аби уникнути гонінь та переслідувань. Ситуація змінилася лише тоді, коли нову релігію визнала Римська держава. 28 жовтня 312 року римський імператор Костянтин Великий прийняв християнство перед битвою зі своїм суперником Максенцієм. Спочатку стримано, а згодом дедалі активніше християнство поширюється і невдовзі стає офіційною релігією Римської імперії.

Ця вирішальна подія в історії церкви означала визнання ситуації, яку вже не треба було приховувати. Нова віра стала могутньою і поширювалася дуже швидко, особливо у містах і містечках, серед всіх верств населення. На той час вже необхідно було вшанувати релігію, що тепер мала соціальний статус. Новий архітектурний стиль підтримали при імператорському дворі, його схвалило оточення імператора, особливо мати Свята Олена. Такий стиль було поширено на всю Римську імперію.

Дизайн мав враховувати вимоги літургії. Як і в усіх релігіях з обрядом посвячення, у християн хрестини відбувалися так, як і хрещення Христа у річці Йордані св. Іваном Хрестителем, — вони мали відділятися від новонавернених, чиє втаємничення у релігію вимагало дуже довгої підготовки, аж до 30-х років, як і в самого Христа. Через це треба було мати дві, хоч і об’єднані, але ще відокремлені споруди.

Часовня Галларус

Імператорські зодчі розробили проекти обох типів: баптистерію та базиліки. У центрі баптистерію розміщувалася купіль, де хрестили новонароджених. Баптистерій звичайно увінчувався високою банею, в якій було багате віконних прорізів та склепіння, що утворювало криту аркаду. Це була проста, вишукана споруда, залита світлом та щедро декорована.

У базиліках теж було багато світла та коштовної оздоби, але здебільшого для того, щоб збирати віруючих біля вівтаря, де священик правив службу. Колишні світські базиліки були використані з новою метою. Споруда складалася із центрального нефа з трьома чи п’ятьма переділами для парафіян. Відгалуження трансепта, перпендикулярні до нефа, утворювали хрест. В апсиді містилася кафедра єпископа. Згодом кафедральною стали називати всю споруду. Загальний стиль баптистерію міг задовольнити потреби і традиції різних общин. Ось чому він виявився таким довговічним у Римській імперії.

старовина церква в Інгушетії

Світло Господнє

Всі художні зусилля були сконцентровані на внутрішньому оздобленні храму, тоді як фасад був масивний і неприкрашений. Могутній динамічний ефект всередині храму досягався за єдиним принципом: колони, що підтримували величезні склепіння та архітрави, оздоблені стеля та підлога мали привертати увагу парафіян до вівтаря. Світло проникало крізь численні отвори у високих стінах, переймало всю будову, виграючи на мармуровій підлозі, у мозаїках на стінах та колонадах храму.

Це нове використання світла мало не просто естетичне навантаження, а й значення, яке надавали йому християни, — світло, що надходить від Господа. Призначення аспиди — своїм розташуванням підкреслити центр споруди.

Архітектори IV століття досягли своєрідної дематеріалізації архітектури, яка вражала сучасників, що звикли до важких, темних, інтроспективних побудов. Християнська базиліка відкрита, її видно звідусіль. Колони не розділяють її внутрішнього простору, лише позначають ритмічні проміжки. Тут багато вікон, а тому легко досягти небес.

Заходячи до храму, віруючі потрапляють у світ, який з матеріального перетворюється на духовний. Долучаючись до таїнства євхаристії (святого причастя), яку відправляє священик, віруючі наближаються до Господа.

Зеленчукський храм

Протягом всієї історії церква лишалася вірною цій архітектурній традиції з незначними відхиленнями. Естетичні трансформації часом відбивали соціальні зміни, часом нові архітектурні течії. Християнство швидко поширилося, у Західній Європі постало питання про вік хрещення. За Каролінгів було вирішено хрещення приймати у дитинстві. Відокремлені споруди для хрещених і нехрещених були вже більше не потрібні.

Після проведення адміністративної реформи у VIII столітті сановне оточення єпископа мало жити в общині. Цих людей називали каноніками або канонічними священиками. У XI столітті папа Григорій VII провадить подальші церковні реформи, які мали регулювати відносини між мирянами і клерикальними общинами. У маленьких та великих містах, де вціліли давні мури, зведені ще за стародавніх часів для захисту від варварів, палац єпископа та монастир каноніків утворювали єдиний соборний комплекс.

У другій половині XII століття єпископи вибороли незалежність у мирської влади і могли правити власну долю і долю церкви. Виникає чимало проблем — дуже швидко зростає населення, особливо у містах. Старі стіни доводилося руйнувати, щоб розширити простір. Потрібні були величезні споруди, аби вмістити дедалі більше віруючих. А тому часто доводилося переплановувати міста.

У Парижі східну частину від собору Паризької Богоматері було перебудовано у 70-і роки XVII століття. Деякі будови було перенесено, розширено вулиці і знесено будинки.

Нотр-дам

Храм нового завіту

Надійно закріпившись в історичному центрі міста, собор набуває нового величезного значення. Священики мали віднаходити нові форми спілкування з людьми, адже світ змінювався. Хоча собор все ще залишався «Храмом Нового завіту» між Господом та людьми, мову, що забезпечувала б цей зв’язок, треба було робити сучаснішою. Доступніше спілкування з віруючими мало знайти своє відтворення в архітектурі та іконографії.

Стиль фасаду, що звернений до міста трьома порталами і вежами з кожного боку, був характерний для Парижа, Ліона, Бордо, Реймса та інших французьких міст. Внутрішній дворик, як правило, дуже маленький, служив ніби переходом від світу міста до священного світу собору. Скульптури прикрашали фасад і мали глибокий зміст. Іконографія стає різноманітною, теми для розписів нагадують мирське життя.

Шпилі, масивні кам’яні прикраси та інші зовнішні атрибути також свідчили про зв’язок собору і міста. Собор мав бути видний звідусіль, і ніяка інша споруда не повинна була потьмарювати його. На той час у містах було небагато кам’яних одно- чи двоповерхових споруд. Собор зі своїми вежами височів над навколишніми будівлями, надаючи ідентичності віруючим общини.

готична церква

Крім того, собор став місцем зібрань різноликої общини. Неф мав уміщувати всіх віруючих єпархії. Хор, як правило,— це продовження нефа за трансептом; він був призначений для каноніків та їхнього богослужіння. Святилище — це Святая Святих, де на високому вівтарі править службу лише єпископ. Коридори з трансепта вели до палацу єпископа та монастиря каноніків. Споруда була розділена на кілька частин. Перегородка була між священиком та прихожанами, а рухома завіса відділяла хор від простору церкви. Однак це не порушувало архітектурної єдності споруди.

Успадкована з античного християнства, ідея єдності набула нового виразу. Архітектори готичного стилю намагалися поєднати різні території собору, а романського — розділити та розмістити поруч. Це досягалося об’єднувальною роллю світла. Труднощі, що виникли через важкі кам’яні склепіння, були вирішені завдяки винаходу ребристого склепіння, де концентрувався тиск у певних точках. Це дало змогу зменшити товщину стін між вертикальними опорами, зробити їх вищими та пронизати вікнами. Храм наповнювався світлом, яке проникало крізь вітражне скло і падало на нерівну поверхню, відбиваючи невловні тіні та об’єднуючи загальний простір.

Зодчі XII—XIII століть теж намагалися досягти цього, як і їхні попередники IV століття, хоча й різними естетичними шляхами. Вони прагнули будувати собори як образ священного Єрусалима, описаного в кінці «Книги Одкровення». Це «Храм Божий серед людей», що спустився з небес і виграє найкоштовнішим камінням.

Автор: Ален Ерланд Бранденбург.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers