Таємна вечеря Леонардо да Вінчі

Posted by on August 4, 2013

Таємна вечеря

У фільмі Андрія Тарковського «Дзеркало» є такий епізод. Хлопчик розглядає ілюстрації в старій книзі. Ось обличчя Христа з фрески Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря». Репродукція закладена листом невідомого у нас дерева … Я впізнаю цей лист. Тому що і у мене зберігається такий же. Він підібраний з землі в далекому Мілані у колишній трапезній монастиря Санта Марія делле Граціє, де в 1495 – 1497 роках Леонардо да Вінчі написав знамениту фреску. Цей лист – пам’ять про зустріч з історією, про особисту, хоч і маленьку, причетність до багатовікової і великої всесвітньої культури.

Фреска Леонардо. Чого вона тільки не зазнала! Спочатку ченцям знадобились в трапезній ще одні двері, і вони пробили її крізь нижню частину зображення. Під час наполеонівських воєн солдати влаштували тут стайню. Тоді ж сталася повінь. У 1943 році від бомбардування звалився звід … До того ж сам Леонардо настільки безоглядно експериментував з фарбами, що вони почали потроху обсипатися ще за його життя. Так що «Таємна вечеря» вціліла просто дивом. Але і пошкоджена, фреска залишається геніальною.

Таємна вечеря

На торцевій стіні трапезної Леонардо зобразив у перспективі зал, що як би продовжує справжній. Він і освітлений як би з тих же вікон, що сама трапезна. Виникає ілюзія реальної присутності персонажів в тому ж просторі, що і глядача. Правда, на фігури, що сидять вище людського зросту, ми повинні б і дивитися знизу вгору. Але в тому-то й особливий сенс: перспектива тут не скидає нас, глядачів, в безодню, як це дають відчути захмарні «апофеози» XVI-XVIII століть, а як би піднімає вище, ніж ми є, – зовсім близько до зображень Христа і його учнів.

Ось в глибині бідно освітленого приміщення, великого, суворого, як склеп, три яскравих вікна. Білі стіни мірно розкреслені великими темними прямокутниками. На першому плані стіл у всю ширину, біла скатертина з простеньким малюнком, бідна сервіровка. І люди за столом звернені до нас обличчям.

Фігури з їх діями і переживаннями населяють лише вузьку частину простору, всього лише чверть композиції у висоту. Все інше як би нейтрально, необов’язково по відношенню до сюжету. Але саме в цьому, нібито надмірному, просторі акумулюється емоційна енергія шедевра.

Жорсткому порядку, заданому симетрією, мірним чергуванням темних і світлих смуг, протистоїть не тільки гнучка пластика людських фігур: поволі хаотичне хвилювання створено у всій композиції. Ритм архітектурних ліній завдяки перспективі все частішає від країв до середини фрески, – і раптом далека стіна перебиває цей рух зворотним ритмом, так сама стрункість містить у собі свою протилежність. Порядок порушений і тінню, що покриває по діагоналі більше половини залу; особливо в контрасті з яскравими вікнами вона створює драматичний настрій

Геометрія у фресці Леонардо не абстрактна, а емоційно-символічна. Прямокутники (килими?) на стінах схожі на вікна, але – сліпі. Зіставлення народжує асоціації: світло і темрява, простір і замкнутість, життя і смерть. Три далеких вікна служать обрамленням фігури Христа і за змістом як би єдині з нею. Сама їх кількість – три – явний натяк на троїчність божества. Тим часом перспектива вселяє нам, що вікна рівновеликі по ширині великого столу. Але тоді і центральна фігура символічно рівнозначна всього збору апостолів («Того дня пізнаєте ви, що … і ви в Мені і Я в вас», – каже Христос учням. – Івана. 14:20). Тема взаємної відповідності, або, краще – взаємної причетності, триває: апостоли згруповані по троє.

Таємна вечеря

Христос в зображенні Леонардо не має чіткого положення в просторі. Його особа перебуває на перетині ліній перспективи і може бути сприйнята якщо у самій точці сходу – у нескінченному віддаленні. Руки, навпаки, виходять по лініях сходу з нескінченності на перший план. Так невелика фігура, психологічно виражає найбільшу смиренність і жертовність, завдяки мудрій геометрії фрески набуває небачену енергію жесту і надлюдську масштабність.

Таємна вечеря

Композиція виявляє, насамперед, головну ідею християнства: порятунок (тобто набуття безсмертя, нескінченності) через добровільну жертву Боголюдини і через причетність людей до нього. Ми не випадково приділяємо стільки уваги композиції, – саме в ній найповніше відбивається авторський задум. «Але дозвольте, – вигукне нетерплячий читач, – що ж таке сама таємна вечеря?»

Таємною вечерею зазвичай називають останню вечерю Христа з учнями напередодні його взяття під варту. «Вечеря» – по-церковно-слов’янському «вечерю». Слово «таємна» означає тут не тільки «конспіративна», а й «що є таїнством», тобто ритуальна, обрядова. Мається на увазі одне з головних християнських таїнств, Євхаристія: причащання хлібом і вином, засноване, згідно з Євангелієм, в той вечір. Тоді ж Ісус передбачив, що буде відданий, і, втішаючи учнів, багато говорив з ними. Він обіцяв своє повернення і зішестя Святого Духа, заповідав любити один одного, вперше порадив молитися в ім’я своє, а під час своєї так званої Первосвященицької молитви (Івана. 17) назвався Ісусом Христом. («Христос» означає по-грецьки, те ж, що по-єврейському «месія» – посланий Богом Спаситель, буквально: «помазаник», той, хто пройшов обряд зведення на царство). Євангельські тексти, що розповідають про таємну вечерю, надзвичайно важливі для з’ясування основних християнських ідей: спасіння, воскресіння, догмат про Трійцю, необхідність смиренності …

У монастирській трапезній, яку Леонардо прикрасив своєю фрескою, не просто їли, а й слухали при цьому читання Євангелія. Можна припустити, що художник намагався якомога ширше відобразити різноманітний зміст текстів про таємну вечерю, не обмежуючись якимось одним епізодом. Адже ось і за вікном показаний день, а не вечір (див. Івана 13:30 «а була ніч»). Це найкраще нагадування про те, що Леонардо цікавила вічність, а не мить. І все ж вічність представлена ним через живу, психологічно правдоподібну ситуацію.

Леонардо дивно передав перші рухи персонажів у відповідь на сказане слово. Здається, ніхто до нього не ставив перед собою таке завдання, а якщо і ставив, то (ні раніше, ні пізніше) не зміг вирішити так вражаюче. Обличчя, пози, жести апостолів видають переляк здивування, незгоду, бажання перепитати, переконати, якось діяти …

Таємна вечеря

Але які ж слова Ісуса викликали настільки багатолике хвилювання? Вважається, що Леонардо мав на увазі ось ці: «Один з вас зрадить Мене» (Мф. 26:21, Мк. 14; 18, Ін. 13; 21, порівняйте Лк. 22; 21). Почувши їх, апостоли, як сказано у євангелістів, стали в нерозумінні озиратися, питати один у одного, хто ж це, звертатися до Христа: «Чи не я?» (Бути може, думаючи, що провиниться хто-небудь по помилці, ненавмисно) . І навіть зрадник запитав: «Чи не я?» (Мф. 26; 25).

Хіба не так поводяться апостоли в двох крайніх групах? Мабуть, вони більше заперечують, ніж запитують. Але, може бути, четвертий праворуч апостол, в напівуклоні піднісши руки до грудей, якраз і запитує: «Чи не я?».

Перевернемо, однак, кілька сторінок Євангелія від Іоанна, і виявиться, що ті ж рухи тих же персонажів фрески цілком узгоджуються і з іншими словами, сказаними в той же вечір. «А деякі з учнів Його між собою: що це Він до нас: Незабаром не побачите Мене, і знову невдовзі побачите Мене, і: Я йду до Отця? Отже, вони говорили: що це говорить Він: «незабаром»? Не знаємо, що говорить ». (Ін. 16; 17-18).

Ну, а четверта фігура праворуч? Схоже, що і до неї можна підібрати інший текст. Наприклад, ось цей: «Пилип: Господи! Покажи нам Отця, і вистачить для нас». (Ісус відповість: «Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Пилип? Хто бачив Мене, бачив і Отця … Повірте Мені …» (Ін. 14; 8-11 і далі). Або апостол з піднятим пальцем, вперто вселяє щось Вчителю. Це, звичайно, Фома. Тут, очевидно, розігрується ще один діалог. На слова Ісуса: «А куди Я йду, ви знаєте, і шлях знаєте. Фома сказав Йому: Господи, не знаємо, куди йдеш ; і як можемо знати дорогу?» (Ін. 14: 4-5).

Таким чином, всупереч поширеній думці, можна сміливо стверджувати, що Леонардо у своїй «Таємній вечері» мав на увазі не одну репліку Христа, а практично кілька глав Євангелія, включаючи і «молитву первосвященика». Він показав не один момент, а під виглядом одного – кілька різних.

Таємна вечеря

Чи зображено тут, серед інших, момент установи Євхаристії? Безумовно. Ось поруч з Фомою один з апостолів дивиться на стіл, здивовано розкинувши руки. Чому дивується він, бачачи там всього лише хліб і стакан? Звичайно ж, словам Ісуса про хліб і вино: «… Це є Тіло Моє, що за вас ламається» (I Кос 11; 24), «це є Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається» (Мк. 14; 24; Лк. 22; 19-20). У Євангелії не сказано, як прийняли апостоли ці слова; але якщо, на думку художника вони так здивували одного з них, то й рухи інших можна розуміти як реакцію на ті ж слова.

«Невже і зрадник був допущений до причастя?» – Запитає інший читач. Саме так. І «після сього шматка увійшов до нього сатана» (Ін. 13; 27), бо адже хто причащається «негідно, той їсть і п’є осуд собі» (I Кор 11; 29).

До теми зрадництва леонардівська фреска звернена на декількох рівнях. По-перше, навпроти «Таємної вечері» знаходиться, як пророцтво, інша фреска – «Розп’яття». Вона не леонардівська і виконана трохи пізніше, але можна було заздалегідь припустити, що буде показаний цей сюжет: без пам’яті про Розп’яття і Євхаристія не має сенсу. По-друге, поза леонардівського Христа вже чимось невловимо нагадує Розп’яття (нахилом голови або покірно розведеними руками?), А піднятий палець Фоми – це ж той самий, яким він буде недовірливо чіпати рани воскреслого Ісуса (Ін. 20, 25 і 27 та ін.) Все це не відбулося б без зради.

Але ось і сам зрадник: обличчя його, єдине на всій фресці, в тіні. Він переляканий; при ньому – гаманець. Задовго до Леонардо цю деталь в зображеннях «Таємної вечері» розуміли як знак зради, хоча спочатку вона вказувала на роль Іуди як добровільного економа при Христі і учнях (пор. Ін. 13, 29 і Мт. 26. 15).

Таємна вечеря

Поруч юний Іоанн прихилився до Петра (так довірливо, як його зображували у грудей самого Христа художники XIII-XV століть – відповідно до Ін. 13; 23). А в руці у Петра – ніж, (натяк на його майбутню спробу захистити Вчителя – Ін. 18; 10 та ін.) Щирість дружби Івана і Петра контрастно підкреслює майбутній зрадницький поцілунок Іуди (Мф. 26, 48).

Що ж відбувається? А ось що, Петро чіпає за плече Івана, щоб він таємно запитав Ісуса, хто зрадник; Христос відповість знаком: «умочивши», подасть його Іуді (Ін. 13; 23-26, порівн. Ін. 21; 20 і 24 ). Але зауважте: леонардівський Петро ще тільки просить Івана звернутися до Ісуса, а Ісус вже й відповів. Отже, лежить під рукою Іуди той самий хліб, який Христос як би віддаляє від себе жестом, – і, пересилюючи страх, Іуда тягнеться до шматка … Знову ми переконуємося, що Леонардо поєднував в уявній єдності різночасові епізоди. В тому і висока досконалість його шедевра, що тут блискуче з’єднуються можливості нового, реалістичного і психологічного мистецтва, з величезною узагальнюючою силою традиційного, умовно-знакового …

Автор: Олександр Баранов.

P. S. Знаменитая картина Леонардо да Винчи «Тайная вечеря» стала подлинным вдохновением для многих поколений художников, мечтающих повторить шедевр великого флорентийца. И действительно в истории мировой живописи есть множество картин, написанных художниками на эту действительно вечную тему. Думаю даже какой-нибудь интернет магазин картин вам сможет предложить немало интересного по теме «Тайной вечере», начатой некогда подлинно великим Леонардо да Винчи.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers