Тіло, Біблія та іудаїзм

Posted by on January 14, 2016

раввины

У Біблії, засадничому документі іудаїзму, тіло розглядається з погляду вимоги ритуальної чистоти. Цей закон визначає, хто є достатньо чистим, щоб увійти до храму і скласти пожертву. Той, хто торкнувся мертвого тіла, вважається нечистим. Так само нечистими є деякі хвороби, особливо захворювання шкіри. Якщо більшість природних функцій тіла (уринація, дефекація тощо) не належать до нечистих, то виділення зі статевих органів (еякуляція, менструація чи патологічна кровотеча) забруднюють як саму людину, так і її партнера протилежної статі.

Занечищення, пов’язане як із нормальними, так і ненормальними статевими виділеннями, виглядає загадкою, оскільки релігійні кодекси, де викладено заборони, загалом схвалюють сексуальність. Схоже на те, що біблійні жерці були вельми заклопотані проблемою плодючості і що саме вони є авторами Божого заповіту «плодіться та розмножайтеся». Та якщо вони прагнули утвердити сексуальність, то чому ж вважали за нечисті статеві виділення? А тому, либонь, що вважали їх небесними речовинами, сама могутність яких породжує занечищення, коли вони залишають тіло.

Іншим аспектом тіла як небесного творіння є кров, хоча нормальна кровотеча не породжувала занечищення. Автори Біблії вірили в те, що кров — життєдайна сила, тож кровопролиття було наругою над найвищою владою. Кров від тварин заборонялося вживати як їжу, її належало повертати Богові під час церемонії розгрішення через жертвопринесення тварини. Однак спокутувати пролиття людської крові у згаданий спосіб заборонялося.

Відшкодувати вбивство людини могла лише смерть вбивці. Кара на смерть — цей суворий вирок, встановлений Біблією — є наслідком освячення людської крові. Але Біблія — не єдина підвалина юдейської релігії. Протягом перших сторіч нашої ери народився паралельний кодекс, відомий під назвою «усного» або «рабиністичного» закону, сформульованого й записаного юдейськими вченими-«рабинами». Хоч рабиністичний закон спирався на певні біблійні засади, він в основному віддзеркалював панівні проблеми греко-латинської культури, в середовищі якої жили рабини. Тож ставлення до тіла в рабиністичній літературі найкраще розглядати в контексті пізньої античності.

Для греко-латинських філософів, таких, зокрема, як стоїки, саме тіло породжувало менше проблем, аніж пристрасті, які могли стати сильнішими за розум. Рабини також непокоїлися пристрастями, що їх вони називали «диявольськими імпульсами». Вони стояли на тому, що закон існує для того, щоб обмежувати пристрасті, спрямовуючи їх у конструктивну дію. При цьому саме тіло вони вважали загалом нейтральним носієм. Звісно, в рабиністичній літературі є чимало негативних висловлювань щодо жіночого тіла, однак вживаються вони переважно в контексті тривоги рабинів, які всі були чоловіками, у зв’язку з тим, що жінки відвертають їх від святого обов’язку займатися наукою.

НОСІЙ ДУШІ

Рабини не вірили в роз’єднання душі й тіла. В одному з рабиністичних постулатів мовиться, що душа подібна до безногого, який сидить на спині сліпого. Отже, тіло виступає як носій душі, лишаючись попри те сліпим у моральному плані. Душа завжди втілюється, тож, коли настане час, тіло воскресне разом з душею. А проте принаймні один рабин вважав, що прихід Месії скасує потреби «їсти, пити та множитися». Для прихильників цієї догми тіло в такому «досконалому» світі не матиме таких спонук і потреб, як тіла в цьому світі.

І тут ми підходимо до ставлення рабинів до сексуальності. Загалом воно було прихильним: чоловік зобов’язаний не лише одружуватися й народжувати дітей (як бачимо, закон прямо звертається лише до чоловіків), а й дати статеве задоволення жінці. Двозначнішим є ставлення до чоловічої сексуальності. Мабуть рабини вважали сексуальні бажання тіла законними і навіть святими за умови, що статевий акт відбувається з дотриманням певних обмежень. Статевий акт має спрямовуватися на розмноження, а тому, наприклад, мастурбацію віднесено до смертних гріхів, про що в Біблії мови немає. На відміну від засновників християнської церкви рабини-талмудисти ніколи не вихваляли целібату, хоча є свідчення того, що їм також подобалося розумне самообмеження. У деяких текстах, зокрема, в «Торі» дослідження біблійного та рабиністичного закону так просякнуте еротичністю, що спадає на думку: інтелектуальна творчість тут змагається з тілесними бажаннями.

Рабиністичний закон поширив біблійний закон, мабуть, на всі сфери життя. А через те ним регулюється ледь не кожен аспект чи функція тіла, починаючи з їжі й закінчуючи сексом. Хоча рабиністична література виступає переважно як коментар закону, «явленого на горі Синай», вона містить у собі також чимало медичних приписів. Так, наприклад, рабини приділяли велику увагу розумінню жіночої репродуктивної фізіології, і їхні теорії часто виводилися з античної медицини. З особливою увагою ставилися вони до менструального циклу жінок, оскільки закон забороняв статеві зносини під час менструацій. Вони розвинули цілу науку про менструальну кров та про те, як належить розрізняти нормальну й патологічну кровотечу в жінок. У цьому розумінні рабиністична література підтверджує глузливе зауваження святого Павла, який у І сторіччі назвав юдаїзм «Ізраїлем тіла».

СПРАВЕДЛИВИЙ НАМІР

За Середньовіччя наполягання рабинів на єдності тіла і душі почали руйнуватися під натиском вчення таких грецьких філософів як Аристотель і Платон, із творами яких єврейські дослідники ознайомилися через арабів. Такі єврейські філософи як Мойсей Маймонід (1135-1204) часто принижували роль тіла, символу чистісінької матеріальності: тільки душа визначає форму і таким чином сповнює тіло святості. Особливо суворо він викриває сексуальність як негативний імпульс матеріального тіла. Маймонід засуджує дотик як найнижче з усіх людських відчуттів. Та попри те, будучи водночас лікарем і тлумачем закону, він розумів, наскільки важливо плекати тіло і враховувати його бажання та потреби. Саме тому він намагається зберегти рівновагу між філософським аскетизмом і утвердженням тіла за вимогами медицини та юдейського закону. Його доктрина тіла закликає до поміркованості та самоконтролю.

Іншим напрямком філософії протягом єврейського середньовіччя була містична школа, яку часто називали «кабалою». Містики або кабалісти іноді починали свої виступи відвертим запереченням поглядів Маймоніда. Так, зокрема, важливий текст XIII сторіччя «Письмо святості» починається критикою вчення Маймоніда про тіло. Як може бути нечистим дотик, якщо Бог створив тіло й оголосив його «добрим»? У тексті говорилося, зокрема, про те, що Адам та Ева під час перебування в Едемі мали статеві зносини і водночас не відчували гріховного задоволення (цю саму тему можна знайти в ранніх творах як рабиністичної, так і біблійної літератури). Та коли значна частина «Письма святості» вихваляє чесноти тіла, то водночас це письмо встановлює і суворі обмеження: якщо чоловік та жінка пізнають одне одного без чесних намірів, статевий акт зводиться до суто фізичних аспектів і стає одним із виявів поклоніння ідолові.

«Письмо святості» надає вирішального значення чесному намірові з огляду на кабалістичну теологію, яка його підкреслює. Згідно з цією містичною традицією сам Бог складається з чоловічих та жіночих елементів, які перебувають у своєрідних духовних Зносинах. Якщо чесний намір спрямовує людську сексуальність до Бога, тоді парування створінь сприяє статевому єднанню чоловічих і жіночих складників всередині Творця. Брудна сексуальність та брудні наміри, навпаки, викликають розрив єдності складників. Отже, людська сексуальність має космічні наслідки. У подібний спосіб всі види людської діяльності можуть магічно впливати на Бога.

Кабалісти описували Бога згідно з антропоморфічним підходом, тобто він має тіло, подібне до людського. Це Боже тіло – нематеріальне, отже, ми можемо називати його «духовним тілом». Однак з огляду на те, що Боже тіло було взірцем для тіла людей, поводження людини зі своїм тілом може позначитися й на тілі Бога. Отже, людям належить надавати своїм матеріальним тілам духовності і прагнути до гармонії з Божим тілом.

ВОСКРЕСІННЯ ТІЛА

Така доктрина відчутно вплинула на розвиток єврейської філософії протягом наступних сторіч. У XVIII сторіччі в Україні аскетичний єврейський рух хасидизм створив популярну теологію, що спиралася на кабалізм. Хасидизм вважає, що будь-який фізичний акт може перетворитися на акт духовний, оскільки все в матеріальному світі містить у собі Божу іскру.

Деякі доктрини хасидизму освячують матеріальний світ і говорять про поклоніння Богові через матерію. Так, наприклад, у одному з приписів зазначається, що навіть така проста дія як їсти чи пити вже є поклонінням Богові, якщо робити це з чесним наміром. Інша течія, навпаки, вважає, що культ Бога має на меті очистити його від матеріальності, тобто позбавити матерію будь-яких ознак духовного. Такий підхід, що його називали ще й «знищенням матеріального», породжував ще аскетичніший погляд на тіло, особливо в сексуальній сфері: будь-яка сексуальність, позначена задоволенням, має гріховний характер.

XVIII сторіччя стало також свідком появи руху єврейського просвітництва, яке пішло на штурм рабиністичного та середньовічного іудаїзму. Одним з напрямків критики традиційного іудаїзму з боку єврейських просвітників було ставлення до тіла. Так, наприклад, вони заявляли, що ранні одруження, широко практиковані серед євреїв у Східній Європі, ведуть до хвороб і тілесної недуги. Вони також зажадали провести реформу того, як євреї одягаються, аби надати їм більш «європейського» вигляду. А ще вони прагнули змінити традиційне ставлення до сексуальності на щось нове, подібне до новонароджених буржуазних цінностей.

Наприкінці XVIII сторіччя серед спадкоємців єврейського просвітництва з’явилася набагато гостріша критика традиційного ставлення до тіла. Перед лицем дедалі помітнішого європейського антисемітизму та усвідомлення провалу спроб емансипації єврейського народу, світські філософи повернулися до націоналістичних приписів розв’язання єврейського питання. Націоналісти запозичили і розвинули критику просвітників щодо єврейського традиціоналізму, який, на їхню думку, настільки принизив тіло на користь духові, що євреї внаслідок цього стали хирлявими в фізичному плані і безсилими у плані політичному. Вони заходилися відновлювати тілесну міць євреїв, створивши те, що сіоністський ідеолог Макс Нардау назвав «м’язовим
іудаїзмом». Відповідно до модних на той час медичних діагнозів, євреї були неврастеніками, хворими на розлад нервів. Єдине, чим можна вилікувати цю нервову хворобу, це зміцнення м’язів. Щоб вдосконалити тіло, розгорнувся рух із метою створення єврейських гімнастичних та спортивних клубів.

Сіоністи пішли ще далі, Говорячи про те, що перетворення єврейського тіла можливе лише в умовах повернення на землю Палестини, бо тільки в єврейському суспільстві, яке спирається радше на землеробство, аніж на дрібну торгівлю (типове заняття європейських євреїв), євреї можуть стати фізично міцними.

Такий націоналістичний ідеал спирався на містичне зображення сильних євреїв у Біблії на противагу слабким та слабим євреям діаспори, а також надихався іншими видами європейського націоналізму, які сповідували культ тіла.

Можна було б сказати, що, не відкидаючи єврейської традиції, цей світський націоналізм несвідомо продовжував основну тему історичного іудаїзму: центральне місце тіла. Як у Біблії, так і в рабиністичній літературі, середньовічній філософії, хасидизмі та містицизмі, тіло в усіх його аспектах — часом оспіване, часом принижене, але ніколи не зігнороване – завжди відігравало чільну роль в єврейській філософії. Немає сумнівів, що «люди Книги» невід’ємні від «людей Тіла».

Автор: Давид Біале.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers