Соловки. Частина друга.

Соловки. Частина друга.

Соловки

Найзначнішою монастирською спорудою по праву вважається головний храм – Преображенський собор. Будівництво фінансував сам Іван Васильович Грозний. Він пожертвував на храм 1000 рублів (тоді це була величезна сума). Іван Васильович взагалі виявляв явну схильність до Соловецької обителі. Слав багаті дари і давав ченцям значні свободи – наприклад, дозволив монастирю безмитну закупівлю хліба і продаж солі. Втім, турбота царя-батюшки обмежувалась одними економічними санкціями. Сумно, але саме за непрямим наказом Івана Грозного в келії Отроча-монастиря був задушений той самий «великий організатор» Філіп Количев, який мав необережність повстати проти перетворення своїх ченців у царських тюремників.

Традиційно на Русі монастирі користувалися репутацією найстрашніших в’язниць для духовних і державних злочинців. У п’ятиметровій кладці веж Соловецького монастиря спочатку були влаштовані кам’яні мішки, і рідко який з них був порожній. Нез’ясовна драма Соловецьких островів полягає в непоясненному поєднанні чудової краси цих місць з похмурою багатовіковою історією соловецьких тюрем. Соловецький табір особливого призначення СЛОН, перетворений потім у Соловецьку тюрму особливого призначення – СТОН, що явився заключним акордом цієї кривавої симфонії. Тінь безглуздого протяжного слона вічно буде вимальовуватись в тумані, блукаючи по схилах Секирної гори.

Соловки

«… Годинник показує опівночі, але не віриш годинам; навколо – світло, денне забарвлення землі не померкло, і на блідо-сірому небі – жодної зірки. Тут білі ночі ще прозоріші, ще більш дивні, ніж у Ленінграді, а небо – вище, далі від моря і острови … Дуже бентежить це дивне небо – ні в ньому ні зірок, ні місяця, та здається, що і неба немає, а зірвалася земля з свого місця і нерухомо висить у безмежному, пустельному просторі ». (A. M. Горький)

Так пролетарський письменник описував соловецьку білу ніч червня 1929 року. У книзі «Архіпелаг ГУЛАГ» О.І. Солженіцин наводить свідчення одного з в’язнів, що спостерігав прибуття Горького на Соловки. Колона зеків через помилку конвою випадково опинилась на пристані в момент причалювання «буревісника революції». Щоб неналежний антураж не зіпсував письменнику ліричного сприйняття соловецьких красот, в’язням наказали встати на карачки і накрили їх полотнищами брезенту, маскуючи під штабеля колод. Біла ніч була врятована – «буревісник» залишав Соловецький архіпелаг в захваті від його дикої хвилюючої природи.

Соловки

Взагалі іменитих гостей на Соловках завжди зустрічали вміло. У 1571 році, в розпал Лівонської війни, монастир вперше став об’єктом уваги ворожої флотилії шведських і голландських кораблів. З цього приводу з Москви терміново надіслали невелику команду, що складалася з воєводи, десяти стрільців і чотирьох гармашів. Тоді ж навколо монастиря почалось спорудження першої Соловецької фортеці, дерев’яної. Для її захисту набрали дев’яносто п’ять стрільців, і цей малочисельний, погано навчений загін направили на захист Кемскої волості, де він, природно, був розбитий.

Складна обстановка зажадала нових заходів щодо зміцнення обороноздатності монастиря і всього Помор’я. У середині сімнадцятого століття в результаті церковного розколу в Соловецькому монастирі сталося «Соловецьке сидіння» – так називали облогу монастиря. Ченці – досвідчені книжники, володарі багатющої бібліотеки, болісно сприйняли зміни в богослужбових книгах. Тому, коли в доставлених в 1657 році виправлених «нових» книгах були виявлені багато «богопротивних єресей і нововведення лукаві» – ченці збунтувалися. Для утихомирення непокірних на острови надіслали стрільців. Облога тривала вісім років. Фортеця трималась б і довше, якби не перебіжчик – чернець Феоктист, який показав ворогові потайний хід під Білою вежею. Розправа над непокірними цілком відповідала духу смутного часу.

Два десятиліття потому острів відвідав молодий цар Петро Перший. Він оглянув пам’ятки, надарував подарунків і поїхав. Значно більш змістовним було друге відвідування царя. Цього разу він прибув у супроводі тринадцяти військових кораблів, оглянув з особливою ретельністю збройову палату і направив флотилію через Нюхчу до Онезького і Ладозького озер, звідки вона вийшла до шведської землі і з боєм оволоділа фортецею Горішок. Так почалось підкорення Балтійського моря.

У 1854 році до стін Соловецького монастиря завітало два шестидесятипушечних англійських фрегата «Бріск» і «Міранда». Намагаючись вступити в переговори з монастирем, англійська команда виставила на щоглах сигнальні прапори. Смиренномудра братія, без поняття про морську справу, сприйняла два сигнальних постріли як початок бойових дій. З монастиря тут же обстріляли прибульців. Приголомшені англійці зникли за мисом і направили в монастир гінця з депешею, в якій оголосили монастир військовим гарнізоном і зажадали здатися «купно з амуніцією». Соловецький ігумен відповідав, що «зброї, прапорів та інших військових снарядів монастир не має, а тому здавати нічого …».

Соловки

За наступні 9 годин по монастирю було випущено приблизно тисяча дев’ятсот ядер і бомб, яких, за визнанням англійського капітана, вистачило б для руйнування декількох міст. До вечора шалений опір захисників змусив англійські човни відійти від монастиря. Підводячи підсумок баталіям, обидві сторони були здивовані повною відсутністю людських жертв. Не постраждали навіть чайки, що в безлічі населяли монастир. Лише незначно були пошкоджені деякі будівлі, які довгі роки після того залишалися без лагодження як свідчення бойового минулого монастиря. Мабуть, в пам’ять про цю славну сторінку історії в радянський час тут розмістилась школа військових моряків.

«Так, Соловки бувають суворі. Але і в цій суворості вони прекрасні. Тим більше, що після зими обов’язково приходить весна, скупа північна весна з вітрами і хуртовинами. І з масою світла … світла …

Вічний хід життя, однаково потужно проявляється і в сніговій безмовності зими, і в буянні квітів, яке влітку знову опанує Соловками, і в безмежному морі світла, яке заллє, затопить острів ». (Г.А. Богуславський). Споконвіку російські подвижники, вибираючи місця для святих обителей, шукали «пустинь», де суворістю дикої природи, упокорюєш тіло, поєднувалася б з чистою красою, підіймаючою душу. Соловки як не можна більш відповідають цьому високому канону. В останні роки все зростає кількість паломників, які прагнуть долучитися до цього овіяного легендами краю і понести у своєму серці частинку радості, якою майже відчутно виконані ці святі місця. Теплохід відпливає від Соловецьких берегів, і пелена туману, подібно завісі, падає, приховуючи від нас білизну стін, високі хрести, дзвіниці і зелень пагорбів казкового острова. Чи був він – чи не був? У густому тумані все бачиться примарним і майже нереальним.

Автор: Ксенія Сколова, Тетяна Олійник.

P. S. Духи вещают: А еще на Соловках и по наше время очень суровый быт, так что, если даже привести туда например обычные матрасы (ну или пуская это будут хорошие матрасы Одесса), то для тамошних обитателей они покажутся необыкновенной роскошью.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers