Про саморозвиток та самопізнання

Posted by on January 2, 2014

вітрувіанський чоловік

Мене давно хвилює питання: чи багато в житті людини залежить від самої людини? Або ж гени, збіг обставин, вдачі і невдачі, сплітаються в ту саму долю, з лещат якої не вирвешся? Людина не народжується поганою. Хтось порівняв дитину з кораблем, надійно оснащеним для плавання, у якого є і «компас» совісті, і «барометр» для впізнання добра і зла, і багато інших тонких, складних приладів, щоб не збитися з істинно людського шляху. Але потім – у життєвому морі – ці «розумно запрограмовані» пристрою часто виходять з ладу. Зношуються? Або, може бути, навпаки – іржавіють від незастосування?

Древні казали: найзагадковіший сфінкс не землі – сама людина. Сучасні вчені (за деякими підрахунками, 47 галузей науки зімкнулися сьогодні на вивченні людини) повторюють: так, homo sapiens – багатозначна таємниця. Генетика передбачає і кібернетика не оспорює, що людина (кожна!) в потенції дуже талановита. Але поки – засмучуються вчені – більшість людей варварськи ставляться до своїх потенцій: думаємо ми не в півсили і навіть не в третину сили, а лише в яку-небудь соту частину сили нашого мозку, відчуваємо ми самою що не є гладко-доступною поверхнею наших почуттів. Коли-небудь в майбутньому людина зуміє використовувати всі свої приховані здібності, всі свої сплячі можливості, і тоді суспільство буде складатися з геніїв, подібних Ейнштейну, Пушкіну, Моцарту. Ні, навіть уявити важко.

Але теорії теоріями, а життя є життя, і хіба згадаєш, що ти, саме ти, як, втім, і кожен хто живе поруч, – сфінкс , таємниця і т. д.? Навіть нескромно якось виходить. І не віриться. Ми звикли вважати, що наші характер, вчинки, світовідчуття залежать від тисяч різних причин, в тому числі, як стверджують багато вчених, навіть від активності Сонця. Звичайно, втішно пояснити свої невдачі, нездійснені мрії «об’єктивними причинами»: ось навіть Сонце винне, не кажучи вже про тата-маму, вчителів та інших. Але замислимося: все, що з нами відбувається, будь-яка подія нашого життя стає схожою на нас самих, набуває характерного колориту нашої особистості. Спробуй у важкий або, навпаки, в радісний момент уявити на своєму місці когось іншого, і ти визнаєш: деталі і сам результат стали б зовсім іншими. Владу нашої особистості над зовнішніми обставинами було б безглуздо вважати абсолютною. Але частіше дивитися на події з такої точки зору – корисно. Не знаю, чи відсуває це невблаганність так званої долі, але вже точно зміцнює віру в себе.

«Постав над собою сто вчителів – вони виявляться безсилими, якщо ти не можеш сам примушувати себе і сам вимагати від себе», – писав В. О. Сухомлинський. Ця проста істина часто виявляється забутою. Сподіваючись на силу колективного виховання, ми мало дбаємо про те, щоб пробудити в дитині стимул до самовиховання. «Ти відповідаєш за всіх, і всі відповідають за тебе». Але якщо, припустимо, він – егоїст , ледар або грубіян, куди йому «відповідати за всіх»? З прекрасного гасла він вибирає другу половину: нехай всі відповідають за мене! Таке собі пасивне споживацтво – і потім , якщо щось з ним погане станеться, він же і звинувачує: «Чому мене погано виховали?» Та й ми самі, намагаючись докопатися до витоків біди, що трапилася з людиною, готові дорікати всім – від дитсадка до інституту: упустили, не зрозуміли, були байдужі . Але хіба не в тому, насамперед винні вихователі, разом взяті , що не розвинули в людині потреби питати з самого себе, поважати себе, нарешті – любити в собі людину?

Так, просто необхідно любити себе, але, зрозуміло, в цьому немає нічого схожого ні на самовдоволення, ні на самозакоханість. Ще в V столітті до нашої ери Сократ сказав: «Пізнай себе, і ти пізнаєш Бога». Сократ, кажуть, був хитрий старець, на питання не давав однозначних відповідей, порад прямолінійних теж не давав. Так що в цьому «пізнай» немає моралізаторства, а швидше прихований якийсь глузливий зміст. Може бути, такий: ти, друже, хочеш пізнати світ і лякаєшся, як це важко? Ну, а ти з простого почни – з себе ! – І, мовляв, дізнаєшся тоді, що нічого складніше цього «легкого» немає. Тому що, пізнаючи себе, людина неминуче починає себе переробляти і таким чином вступає в активні відносини зі світом.

У наш час сократівська формула звучить з наукових кафедр і в побуті, у філософських трактатах і в літературі. Пізнай себе, знайди себе! Але як же це зробити, як? Ні в школі, ні у вузі предмета «про себе самого» немає. Ось тільки в старших класах питання про самопізнання виникає. Правда, виключно в зв’язку з вибором професії. А після, коли ти в житті визначився, самопізнання – начебто вже дозвільне заняття. Освоїти логарифми, прочитати класиків, оволодіти іноземною мовою, навчитися програмувати – важливо. А вивчити себе, єдиного і неповторного, ніколи не вистачає часу. Може таки варто його знайти?

Автор: Л. Графова.

2 Responses to Про саморозвиток та самопізнання

  1. Vorobus

    цікавий пост, побільше ще б легенд автор писав і притч :)

  2. Pavlo

    Дякую Воробусе за нагадування про легенди та притчі. Ще їх буде багацько на цьому сайті, всьому свій час :)

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers