Шевченко про кохання та жінок

Posted by on February 7, 2013

Тарас Шевченко

Знаємо, якими теплими словами звеличував Шевченко щире кохання та материнство. Образ жінки творив наш поет із найкращих своїх мрій, нажаль, здебільшого нездійснених. Коли Муза нашіптувала йому ці мрії — забував він за власний досвід. Та коли почав списувати спомини із свого життя прозою, прозаїчні спогади пригадувались. Читаючи його автобіографічну повість „Художник”, з дива виходиш, як міг її написати автор „Тополі” та „Марії”. Бачимо перед собою Шевченка — реальну людину, подібну у буденному житті до тисячі інших, що кохали поетично, а потім дуже прозаїчно роздумували про своє кохання і доходили з цього приводу до дуже холодних висновків. Коли ліричний поет починає обмірковувати причини та наслідки свого захоплення тою, що була колись його Музою, а потім залишила йому гіркий досвід — тоді не різниться він нічим від усіх нас, філософів для власного вжитку. А проте, є й різниця. Наші погляди на кохання та подружжя можуть цікавити тільки дуже вузьке коло наших близьких. Погляди великого поета, іноді зовсім приватні, непризначені для оприлюднення, можуть цікавити нас хоча б, як засіб краще пізнати постать найбільшого українського кобзаря та його психологію.

Роман героя «Художника» з „верткою пустункою”, сусідкою Машею, оснований на справжній події з життя Шевченка. Поет мешкав пів року (кінець 1838 та початок 1839 р.) у свого друга М. Сошенка, який винаймав кімнату в одної петербурзької німкені. У неї виховувалась бідна гарна дівчина, теж німкеня, Маша, в яку закохався Сошенко. Шевченко став його суперником і відбив у нього Машу. Через те приятелі пересварилися, і то так, що Шевченко мусів покинути хату Сошенка. Сошенко оповідає у своїх споминах, що роман Маші з Шевченком мав для бідної дівчини «прикрі наслідки» — вона стала матір’ю.

У своїй повісті Шевченко перемінює ролі. Тут не головний герой (себто Шевченко) здобуває серце дівчини, а його приятель (себто Сошенко), а винуватцем „прикрих наслідків” стає і зовсім третя особа — мічман Ободонський. Мабуть ніколи не будемо знати, як було в дійсності — Сошенко міг теж помилятись, або не сказати повної правди. Може і ця третя особа в повісті (мічман) теж існувала, бо Шевченко деякий час жив разом із якимось офіцером.

Для нас не мають великого значення такі факти. Письменник перетворює поезії свого життя та чужого відповідно до вимог композиції твору, часто свідомо запозичуючи навіть такі, які міг би передати правдиво, щоб не кидати зайвих тіней на своїх живих сучасників. Зате як зображена ним подія забарвлює його погляд на життя — для нас цікаво, інколи і дуже важливо.

Саме тоді, коли Шевченко згадує свою любовну петербурзьку історію з молодою німкенею, до неї додає він новий, свіжий досвід, пов’язаний з особою Агати Усової, жінки коменданта Новопетровського форту. Ці два приклади стають для нього матеріалом до роздумів про ставлення митця до жіноцтва. Кохання — божественне почуття, джерело поезії та животворних поривів! Та що-ж, коли найбільше натхненні жерці краси закохувались у гарну зверхню форму, під якою приховувалась морально безвартісна душа. Закохувались і женились з жінками, які отруювали їм життя. Проте і геній, як і звичайний смертник, потребує родового вогнища. «Блаженний, (читаємо в «Художнику») в стократ блаженний той чоловік і той митець, що його життя, неслушно зване прозаїчним, осяяла прекрасна муза гармонії! Його блаженство, як і Господнє, не має краю».

З усім тим жіноча краса взагалі всіх губить, бож красуня це і є те каламутне джерело, що затруює все прекрасне й велике в житті”. І Хто-ж винен в цьому? — питається Шевченко. — ми самі! Ми робимо з жінки ще дитиною — ідола і вона до гробової дошки залишається кокеткою. „Жодне в світі виховання не може її переродити. Так глибоко запало випадково кинуте нами зерно себелюбства й кокетства, якого вже нічим не вилікуєш!”.

Шевченко крім звичайних красунь відрізняє ще інші — упривілейовані. «Упривілейована» красуня може бути тільки — красунею: ні лагідною жінкою, що любить, ні доброю, ніжною матір’ю, ні навіть палкою коханкою. Вона дерев’яна красуня та й годі, а дурницею було б з нашого боку чогось більшого від дерева вимагати”. Тобто митці та вчені повинні тільки милуватись ними, наче статуями здалека, а на жінку обирати добру людину. Є й вийняти, але рідкі, Шевченко за пів віку „ані разу такого дивного явища не бачив”, хоч не зараховує себе до мізантропів.

У цьому місці приходить „притча” з приводу Агати Ускової (у повісті її ім’я не згадане). На безлюдді зустрів наш поет прегарну жінку: розумну, скромну, навіть начитану, без сліду кокетливості. Став він з нею приятелювати. Та ось раз запримітив він, як вона заплітає своє волосся у косички, а він гадав, що воно само кучерявиться (страшне відкриття!). Після цього не смів вже сказати їй, як її кохає. Приятелює далі. Розмовляє з нею відомо про що: про літературу та мистецтво. Починає пані Агата хвалитись, що все читала, але творів не пам’ятає, бо через недугу ще з малку втратила пам’ять. Аж тут поет відкрив, що дома не має вона ніяких книжок. Зате годинами залюбки придивляється, як її чоловік з приятелями грає в карти. Який страшний удар для поета, що гадав знайти одуховлену вищу істоту, а найшов „дерев’яну ляльку!”

З таких-то розчарувань вийшли Шевченкові погляди про небезпеку подружжя для митців. Нещасні подружжя траплялися, признає він, не тільки „з розумними, але навіть і з обережними людьми” — тому-то краще для митця триматись осторонь „упривілейованих красунь” і в жодному разі на них не женитись.

Міг би хто сказати, що Шевченкові погляди на подружжя не дуже відбігають від поглядів „здорового глузду”; хто ж хотів би оженитись із кокеткою, для якої „дзеркало стало єдиним товаришем її нікчемного, егоїстичного життя”? Шевченко і не думає про те, як це важко вимагати від митця, око якого вразливіше на красу, ніж інших людей, щоб він вибирав собі на дружину свідомо некрасуню. Досвід показує, що негарні жінки теж не зрікаються всесильної зброї — кокетства, здебільшого куди сильнішого засобу у одвічній боротьбі двох статей, ніж чоловічий мозок. Мало яка жінка погоджується з тою думкою, що вона не може подобатись; мало який чоловік сумнівається у своєму критичному хисті, коли йому жінка подобається, чи не так?

Автор: М. Рудницький.

P. S. Духи вещают: А еще, наверное, проблема в том, что во времена Шевченка было в разы трудно найти подходящую невесту, ведь тогда не было такой полезной вещи, как международные знакомства по интернету, да и вообще ни телефонов, ни интернетов не было, как можно было познакомиться с женщинами? Все-таки современные средства коммуникации значительно упрощают задачу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers