Лю Цзинтін (1587-1670), який поклав початок сучасній школі китайських казок, жив у неспокійні для Китаю часи переходу влади від династії Мін до династії Цин. Справжнє ім’я Лю було Цао Фенчунь. Народився він у Тайчжоу (провінція Цзянсу), але до 15 років перебував не в ладах з законом і був змушений тікати з рідних місць.

Перебравшись в район Сюйі, юнак, щоб добути собі їжу, став учнем казкаря, вступивши на той шлях, яким йому судилося йти більше 60 років. Чи то нещастя, що обрушилися на нього, чи то бажання заплутати переслідувачів змусили Цао взяти нове ім’я – Лю Цзінтін, а оспини на його негарному обличчі заробили йому прізвисько «рябий Лю».

Початківець казкар звернувся за порадою до Мо Хоугуану, старого і всіма шановного літератора, який займався поглибленим осмисленням принципів мистецтва сказителя. Мо дотримувався переконання, що справжньому сказителю мало володіти основними навичками свого «ремесла». Перш за все, він повинен добре знати життя всіх соціальних шарів, володіти різними діалектами, розбиратися в звичаях і традиціях різних районів країни, а також у безлічі дрібниць. Але найголовніше, вважав Мо, треба не тільки вимовляти слова різних персонажів, а й вживатися в роль кожного з них: чоловіка і жінки, героя і блазня, імітуючи їх жести та емоції так, щоб глядачі відчули себе частинкою того світу, про який йдеться в оповіданні. Ідеї Мо багато в чому були близькі західній концепції реалістичного драматичного мистецтва XIX ст. Завзяте навчання Лю увінчалося успіхом – він проник в суть мистецтва сказителя і навчився привертати увагу глядачів, не сказавши ще жодного слова.

Заробляючи на життя своєю майстерністю, він побував в Янчжоу, Сучжоу, Ханчжоу і інших місцях, поки не опинився нарешті в Нанкіні, відомому як столиця шести династій, де його блискучий талант, що заворожував піднесену публіку, поклав початок майбутньої слави сказителя.

Певне уявлення про видатну майстерність Лю можна отримати, читаючи свідчення його сучасників. Чжан Дай, вчений кінця династії Мін, згадує, як Лю розповідав «Річкові заплави»: «В кульмінаційний момент оповідання лунають такий шум і крики, що вся будівля, здається, здригається і готова впасти. Коли У Сун входить у винарню і бачить, що там нікого немає, він видає такий лютий крик, що всі порожні горщики і чашки відгукуються дзвоном.

А ось що пише про мистецтво Лю інший автор: «У його голосі чути, то грім, то тиху мелодію, з вуст виривається то плач, то сміх. Він настільки жваво передає характерні риси, голос, поведінку, жести кожного персонажа, що, здається слухачі самі беруть участь у виставі разом з його героями, а оповідач тихо зникає зі сцени».

Вже будучи визнаним майстром оповідання, Лю цілих три роки перебував у самій гущі політичного та військового життя династії Мін на півдні країни. На 16-му році правління імператора Чун-Чжен (1643) Цзо Ляньюй могутній військовий губернатор Учана і Ніннанський князь, запросив його виступати перед воїнами. Згодом Лю став близьким помічником губернатора і допомагав йому в розробці планів і складанні документів.

Здавалося, щастя нарешті посміхнулося сказителю. Але режим династії Мін на півдні звалився, і він знову опинився на вулиці. Бачачи, що увагу публіки найбільше приваблюють злободенні оповідання, Лю створив оповідь про Цзо. Це була не просто розповідь про те, що він бачив і чув, але сповнене глибокої скорботи оповідання про спіткале країну нещастя, що скалічило долі багатьох людей.

У перший рік правління імператора Кан-сі династії Цин Лю Цзинтін сивочолий старець, який вже стоїть на порозі свого 80-річчя, прийшов з Тяньцзіня до Пекіна. Але роки виявилися не владні над його могутнім талантом: з колишньою образністю розповідав він про доблесні подвиги воїнів та ніжну прихильність юних закоханих.

Старість Лю пройшла в злиднях і смутку. Говорили, що він помер від холоду і голоду, але і до цього дня ніхто точно не знає, де і коли замовк голос великого казкаря.

Автор: Яо Чженьжень.