|
Просто о глубоком: психология, религия, искусство
|
Мабуть, ні в одного народу давнини зооморфний орнамент не отримав такого широкого поширення, як у скіфів Північного Причорномор’я і споріднених їм племен степової та лісостепової Євразії. Зображення тварин прикрашали кінську збрую, зброю, одяг, знаки влади, предмети культу і туалету.
Нещодавно з дна Дніпра, біля гирла Десни, було піднято морений дуб, в стовбур якого були вбиті кабанячі щелепи. Дуб зберігся практично повністю. На висоті 6 метрів, перед роздвоєнням стовбура, в нього всадили дев’ять кабанячих щелеп, що утворили квадрат. Отвори для них зроблені у вигляді прямокутника на глибину 18 сантиметрів. У такому вигляді дуб простояв досить довго – ікла заросли деревиною на 4 сантиметри. На стовбурі помітні сліди вогню.
Дана стаття опублікована на правах реклами.
Професійні видання пов’язані із дизайном щорічно представляють топи кращих дизайнерів інтер’єру світу. Деякі імена повторюються від рейтингу до рейтингу. Родоначальники нових стилів і підходів отримують статус класики, легенди. Якщо хтось із сучасних дизайнерів з часом йде з таких списків, швидше за все, він зайнявся іншою сферою діяльності. Але найкрутіші майстри регулярно дивують світ своїми роботами. Представляємо сучасних дизайнерів інтер’єру, чиї імена часто звучать в світових топах.
Героєм сьогоднішньої публікації стане маловідомий (однак вельми талановитий) голландський художник 17-го століття – Джус ван Краесберг. Маловідомий настільки, що навіть в українській чи російській Вікіпедії про нього не знайдете жодної інформації (відтак журнал Пробудження стане першим інформаційним джерелом в просторах українського/російського інтернету про цього славетного художника). А взагалі про Джуса ван Краесберга відомо дуже мало, він такий собі “темний коник” на небосхилі голландського ренесансу.
Минуло 112 років від смерті письменника, філософа, одної з найбільших індивідуальностей XIX століття, з якою долею та талантом пов’язаний і сучасний розвиток філософських ідей та поетичних форм. Життєпис Ніцше можна втиснути в кілька рядків: самотність фанатика праці притьмарює в ньому всі інші події. Твори? „Так говорив Заратустра” притьмарює своїм заголовком решту його книжок. Левову частину слави переплутаної з популярністю здобув філософ цим, хто зна, чи не найтемнішим твором, що перейшов у царину поезії. Не дурно назвав він його книжкою „для всіх і для нікого”. Його власне сильно прибільшене свідчення про „Заратустру” як про найоригінальнішу книжку людства — може виправдатись хіба у величезній кількості проданих примірників цієї нової «Евангелії» і критик їй присвячених.
Кілька років відновлювалася шатрова годунівська церква в селі Червоному. Деталі напівзруйнованих порталів, знищені стародавні вікна та профілі фігурні відтискувались інколи по ледь помітним слідам кладки, по уламкам стародавньої цегли. Сліди ретельно замальовувались, фотографувалися, вивчалися. Так було відновлено все. Бракувало тільки голови, традиційний тип якої, втім, визначався формою цегляного куполу і слідами кріплень. Але висота голови залишалася загадкою. Небо, як відомо, не зберігає слідів. А обов’язок архітектора-реставратора — відновити найцінніший пам’ятник архітектури таким, яким він був побудований.
“…Над хаосом звуків носився мій сон.
Болісно-яскравий, чарівно-німий…
Я багато дізнався мені невідомих облич,
Зрів тварюк чарівних, таємничих птахів.
По висях творіння, як Бог, я крокував,
І світ піді мною нерухомий сяяв”.
У цих тютчевських рядках оживає преображене поетичною фантазією властиве кожному з нас відчуття незбагненної «денним» розумом таємниці сну — поєднання реального і фантастичного в образах сновидінь. Міфологічне мислення пояснювало це тим, що уві сні людина звертається до богів зі своїми реальними земними турботами, щоб дізнатися про свою подальшу долю. Тому-то і тримали правителі давнини при своїх дворах тлумачів цих безмовних бесід, і пророцтва часто дійсно впливали на долі людей, народів, держав. (У Спарті існувала навіть особливо привілейована категорія служителів, яким не потрібно було навіть обтяжувати себе тлумаченням чужих снів, — їх єдиним обов’язком було спати в храмі і на основі власних сновидінь пропонувати правителям програму дій.)
Стародавні народи, що не мають писемності і тому не зберегли для нащадків ні імен своїх мудреців і полководців, ні опису побуту, звичаїв або походів, живуть в пам’яті поколінь, перш за все, завдяки пам’яткам своєї матеріальної культури. Коли мова заходить про скіфів, в уяві постають грандіозні кургани серед степів і чудові твори мистецтва. Завдяки археологічним розкопкам, що ведуться на території стародавньої Скіфії вже понад 100 років, це мистецтво представлено в музеях численними творами і служить об’єктом пильного і різнобічного вивчення. Важливе місце в цьому вивченні займають спроби зрозуміти значення образів скіфського мистецтва, осягнути його складну символіку, розшифрувати сюжети.
Фахівець з фарерської мови, письменник і художник Генріх Йосипович Анохін побував на Фарерських островах, які за довгі роки вивчення їх за книгами стали його заповітною мрією. Мрія збулася: він ходив по мокрому від частих дощів моху, чіпав шорсткі від часу і вологі від туманів руїни древніх храмів, відчував потужне і глибоке дихання двох океанів, що розкинулися перед ним… На цих островах мирно уживаються люди, які хоча у своїх духовних пошуках і йдуть різними шляхами, але при цьому терпимі, милосердні і доброзичливі один до одного.
Жодне місто з тих, що я встиг побачити, не справляло на мене такого сильного враження. Просто кохання з першого погляду. Зараз, коли пишу, повторюю про себе слово «Барселона» і здається, що це не назва, а ім’я, що не місто з каменю, заліза, скла, в якому живе більше мільйона чоловік, яке маю на увазі, а прекрасна жінка. Ось цій жінці на ім’я Барселона, як Дон-Кіхот своїй Дульсінеї, і служив все життя скульптор, художник, архітектор Антоніо Гауді.
