Раді вітати вас на сайті психолого-релігійно-мистецького он-лайн журналу “Пробудження”.
Розповім вам шановні відвідувачі коротку передісторію виникнення журналу.
Колись, у сиву давнину, (в часи коли ще не було безлімітного Інтернету і мобільних телефонів), а наші далекі предки жили у зручних 5-ти зіркових печерах, добуваючи їжу, не на полицях супермаркетів, а в лісі, жив був собі в одному племені, в одній печері, один чоловік. Був він великим мрійником і замість того, щоб думати як вполювати ведмедя, він вічно літав десь у хмарах. Через що інші члени племені рахували його диваком, та й взагалі слабаком і невігласом, бо в полюванні на ведмедів був він не вельми дотепний.
Якось одного дня, в той час як інші поважні члени його племені сиділи біля вогнища у своїй печері, поїдаючи м’ясо щойно впольованого ведмедя, наш герой у пориві великого натхнення взяв гострий камінь, підійшов до стіни печери і став малювати………………

Так і появилась писемність, яка пройшла довгий і цікавий шлях лабіринтами історії від наскальних малюнків печер раннього палеоліту до мільярдів сайтів, форумів, блогів сучасності в мережі Інтернет. В різні часи інформація мала різну цінність. На зорі історії вона була безцінна. Людей, які вміли читати і писати, можна було порахувати по пальцях і вони були справжніми ліхтарями мудрості і знань для своїх сучасників. З часом інформація стала трохи доступнішою, появились книжки, і появились люди, які могли їх читати. Правда, декого, особливо начитаного, могли і на вогні спалити, щоб не був занадто розумним. Процес пізнання часто був пов’язаний з ризиком. Це зараз, ми можемо, не відриваючи свого заду від крісла з комп’ютером, отримати будь-яку інформацію, за яку дехто, ще пару століть тому назад, ризикував життям. Книжки, які писались авторами, на протязі всього життя, і яким приходилось збирати інформацію по крихтах, ціною неймовірних зусиль і важкої праці, сьогодні можна скачати за 5 хвилин, всього трьома кліками мишки.

Так, зараз ми живемо в інформаційну епоху і це великий дар, але чи вміємо ми його цінувати? Це питання риторичне.

З другого боку цей дар став і великим прокляттям, бо тепер інформації є аж занадто, ми просто потонули у велетенському океані інформації, більшість з якої не має жодної користі, а то і взагалі є сміттям. Але десь там, в надрах всесвітнього інформаційного океану лежать дорогоцінні перлини справжньої мудрості (причому лежать вони там споконвіків). І ми, немов водолази плаваємо в інформаційного океані, у пошуках тих дорогоцінних перлин. А журнал, то наш підводний човен. Пропоную вам забиратися до нас на борт і вперед – на пошуки скарбів.