Таємничий Джорджоне

Posted by on January 5, 2014

Джорджоне

Дивно підчас складаються посмертні долі художньої спадщини майстрів минулого. Буває так, що імена художників, які користувалися за життя гучною славою, опиняються на довгий час, навіть на сторіччя, повністю забутими, і тільки зусилля вчених-мистецтвознавців воскрешають їх з небуття. Так сталося, наприклад, з творчістю Жоржа де Латура, одного з найбільших живописців Франції XVII століття, чиї полотна складають нині гордість європейських і американських музеїв. Так склалася і доля Джорджоне, хоча навряд чи знайдеться тепер любитель мистецтв, кому було б незнайоме це ім’я, яке символізує для нас епоху Відродження так само, як і імена Леонардо, Рафаеля, Мікеланджело і Тиціана. Але до сих пір це один з найзагадковіших майстрів минулого, а серед живописців Високого Відродження – і самий незвичайний.

Печать таємничості, що оточує особистість і творчість Джорджоне, пов’язана не тільки з мізерністю біографічних даних, але і з повною відсутністю підписаних робіт художника. На щастя, сучасник Джорджоне венеціанець Маркантоніо Мікіель залишив у своїх «Нотатках про твори мистецтва», написаних у другій чверті XVI століття докладний опис картин Джорджоне, які перебували у той час у приватних зібраннях Венеції, що дозволило впізнати твори майстра в різних музеях Європи.

«Нотатки» Мікіеля, знайдені в другій половині XIX століття, стали найважливішою віхою в історії відкриття Джорджоне. Але й донині в мистецтвознавчій літературі немає єдиної думки про те, які картини Джорджоне дійшли до нас. Творів, що безперечно належать пензлю Джорджоне, нам відомо близько двадцяти. Але визначити коло творів майстра Джорджоне – ще не означає остаточно розгадати його «таємницю»: незвичний зміст його картин, часом загадковий їх сюжет і навіть зміст.

Юдіф

Біблійну героїню Юдіф Джорджоне показав після здійснення подвигу – нога її попирає відрубану голову Олоферна, в руці вона тримає меч. В епоху Відродження Юдіф втілювала ідею свободи, подвигу в ім’я загального блага. Але в образі, створеному Джорджоне, героїчний початок немов відступає, розчиняючись в ліричній поезії. Весь вигляд Юдіфі, зануреної у роздумах, немов зостається на стані тихого забуття, сповнений чарівної, поетичної принади.

Юдіф Джорджоне – втілення того піднесеного естетичного ідеалу, який прагнули відобразити на своїх полотнах Леонардо, Рафаель, всі майстри Високого Відродження. Але який неповторний, своєрідний характер цей ідеал отримує у Джорджоне!

Мадонна Кастельфранко

Багато незвичного, несподіваного відкривається нам і в знаменитій вівтарній композиції «Мадонна Кастельфранко». Джорджоне вибирає прийняту для вівтарних картин у Венеції тему «Святої співбесіди» (Мадонна, оточена святими, розмовляє з ними). Вона не мала прямого відношення до тем священного писання і давала великий простір для вирішення її в абсолютно світському дусі.

Двоє святих – Георгій і Франциск стоять по сторонах високого трону, на якому сидить Мадонна з немовлям Христом. Замість звичайного у вівтарних композиціях величного архітектурного фону, який символізувала церква, Джорджоне зображує краєвид венеціанської провінції. Прозора краса цього світлого пейзажу, повного простору, оповитого блакитним повітряним серпанком, вторить настрою тихого задуму, в який занурені мадонна і святі. І мрійливо спрямувавши погляд вдалину Георгій, скорботно сумний Франциск, і Мадонна, опустивши погляд, здається такою самотньою на своєму високому троні, – всі вони якби прислухаються до струн, що звучать в їх душі. Між ними немов тягнуться незримі духовні нитки, що створюють відчуття глибокої внутрішньої єдності персонажів. Це наповнює картину особливої лірично проникливою атмосферою.

Цей вівтарний образ був написаний на замовлення кондотьера Туціо Костанцо як надгробне зображення в пам’ять про загиблого сина і призначався для приватної капели в соборі міста Кастельфранко. Біля підніжжя трону Богоматері стоїть саркофаг з фамільним гербом Костанцо – на нього і дивиться Мадонна. Святий Георгій, небесний покровитель воїнства, – ідеальне зображення Маттео Костанцо, полеглого на полі битви.

«Мадонна Кастельфранко» – єдиний твір Джорджоне, написаний для церкви, але художник вільний у ньому по відношенню до літургійної сутності образу. По суті цей твір цілком пройнятий світським світовідчуттям, і справедливе порівняння його зі свого роду надгробною елегією. Але Джорджоне не тільки переосмислює традиційну літургійну композицію, але і робить наступний крок – одним з перших в європейському живописі відмовляється від традиційної тематики.

Дійсно, сюжети картин Джорджоне, як правило, не мають нічого спільного з тематикою мистецтва Відродження. Найчастіше його сюжети почерпнуті з невідомих нам джерел, і сенс їх залишається для нас багато в чому незрозумілим. Не випадково стільки суперечок викликали і викликають ці сюжети – їх інтерпретаціям присвячені навіть спеціальні дослідження. Особливо важко піддаються тлумачення картини «Три філософа» і «Гроза».

Три філософа

Рентгенограма картини «Три філософа» показала, що спочатку Джорджоне задумав її як зображення трьох євангельських волхвів, які прийшли до маленького Христа. Але істотно, що вже в першому варіанті Джорджоне не зобразив традиційну сцену поклоніння, а показав волхвів в роздумах про щось в самоті. Потім Джорджоне заново переписав картину і перетворив волхвів у трьох філософів. Це слово в епоху Відродження було синонімом слова «вчений», «гуманіст». Назва картини сходить до часу Мікіеля, який бачив її через 15 років після смерті Джорджоне. Вона виявилася вдалою і існує донині.

Але відносно сенсу сцени, тлумачення персонажів було висловлено безліч найрізноманітніших і часом несподіваних припущень. У персонажах картини бачили то імператора Марка Аврелія з двома філософами, то Архімеда, Прометея і Піфагора, то пов’язували сюжет з «Енеїдою» Вергілія, то вважали картину алегоричним зображенням трьох віків життя і навіть різними стадіями посвячення в містичний союз (при цьому самого Джорджоне також хотіли бачити членом якогось таємного товариства).

Найбільш переконлива, на загальну думку, гіпотеза, висловлена одним італійським дослідником: тема картини пов’язана з трьома етапами в розвитку і становленні середньовічної та гуманістичної культури. Старець – уособлення схоластичної науки, метафізики, що заперечує докази розуму і знання (він стоїть на нижній сходинці, так як схоластика вважалася в епоху Відродження нижнім щаблем науки). Чоловік в східному одязі – це Аверроес (так називали тоді в Європі арабського філософа Ібн Рушда) – коментатор і послідовник Арістотеля. Аверроїзм – проміжна стадія між схоластикою і гуманізмом, філософією Відродження, яку символізує образ юнака, який жадібно вдивлявся в навколишній світ. Юнак тримає в руках циркуль і лінійку, це математик, натураліст, який досліджує закони природи, але це і поет, захоплений її красою. Він весь пішов в захоплене споглядання природи, він – втілення ідеалу Джорджоне – прекрасної людини з поетичною душею, який знаходить в природі відгук своїм переживанням.

Як зазвичай у Джорджоне, в картині немає дії, фабули, що могло б полегшити розгадку сюжету. Всі персонажі об’єднані не лінійністю ліричного споглядання. Ясний спокій і тиша розлиті в пейзажі в цю вечірню передзахідну годину. Люди і природа сплітаються в єдине, повне поетичного настрою гармонійне ціле. Як у «Трьох філософів», так і в іншій знаменитій картині – «Гроза» – Джорджоне не звертається ні до церковної легенди, ні до античного міфу – і в цьому він пішов далі найсміливіших своїх сучасників. Сюжет «Грози» – або « Пейзажу з грозою, циганкою і солдатом», як названа картина у Мікіеля, – залишився нерозгаданим, незважаючи на незліченні і найдотепніші спроби його розшифровки. Безсумнівно, він уклав у собі символічний зміст – про це говорять такі деталі, як уламки колон, руїни будівлі. Мабуть, і сама гроза мала символічне значення.

Гроза

Але зміст картини ширше рамок літературної символіки. І те, що сюжетна канва була не дуже істотна для Джорджоне, підкреслює ту обставину, що спочатку, як виявило рентгенівське дослідження картини, замість фігури юнака була зображена зліва ще одна оголена жінка.

Всю композицію – від першого плану до далекого – займає пейзаж, який зображає затишний куточок околиць Венеції. «Гроза» – це, по суті, перший справжній пейзаж у італійському живописі, причому Джорджоне вперше в історії європейського мистецтва намагається передати стан природи. Все в цьому передгрозовому пейзажі нестійке, рухливе, мінливе. Він сповнений такої емоційності, що світ природи постає у Джорджоне як стихія одухотворена. Недарма стан природи якби передається і людям, знаходить відгомін в настрої невизначеної поетичної схвильованості, яким вони охоплені.

Живопис для Джорджоне – це поетична творчість, тому знайти однозначну формулу, що точно розкриває зміст його творів, неможливо. Хиткість, навмисна невизначеність сюжетної тканини допускають безліч асоціацій, і його композиції завжди ширше того, що вони безпосередньо зображують. Це і викликає такий різнобій думок в їх тлумаченні. Особлива чарівність картин Джорджоне полягає саме в тому, що якби виникає навколо сюжету і на чому Джорджоне ставить головний акцент, – в тому настрої, яким овіяна сцена, в багатстві емоційних відтінків. У зв’язку з цим говорилося навіть, що картини Джорджоне – лише чисті мальовничі бачення без певного сюжету (і, до речі, в цій свободі фантазії вбачалася деякими дослідниками велич Джорджоне і навіть його близькість сучасним художникам).

З цим твердженням не можна погодитися, але безсумнівно, що Джорджоне був одним з тих живописців, які створили картину в сучасному її розумінні. У живописі Джорджоне картина стає засобом вираження думок і почуттів її творця. Вперше велике значення отримує особистий початок, індивідуальне сприйняття мотиву.

Народжується станкова картина, яка не тільки присвячена світській тематиці (що було знаменням мистецтва нового часу), але і насичується незвичним емоційним змістом. Це було справжнім переворотом в історії не тільки італійського, але і всього європейського живопису.

Джорджоне писав незвичайні для Відродження картини невеликого формату, камерні, ліричні – споглядальні за характером, що задовольняються індивідуальним смаком приватного замовника, розраховані на тонке спілкування глядача з твором. Так, «Три філософа» були написані на замовлення венеціанського патриція Таддео Контаріні для прикраси його палацу, «Гроза» – на замовлення іншого патриція Габріеле Вендрамін.

Замовниками і збирачами картин Джорджоне були найбільш культурні кола венеціанського суспільства, долучені до гуманізму. Всі вони здобули блискучу гуманістичну освіту, добре знали філософію, літературу і музику. Це були знавці грецької та латинської мов, читачі Аристотеля і Плінія, колекціонери антиків, шанувальники буколічної поезії Бембо і Наваджеро, любителі і цінителі живопису, просякнутого світським духом. Багато з цих патриціїв були членами «Академії», групувалися довкола Альда Мануція – знаменитого книговидавця та гуманіста.

На початку XVI століття Венеція стає одним з найважливіших осередків духовного життя Італії, центром друкарства, розвитку світської культури. Але венеціанський гуманізм цього часу не ніс в собі бойового пафосу, його мало хвилювали громадські та політичні проблеми. Головним заняттям венеціанських гуманістів було вчене коментування праць античних авторів, їх улюбленим проведенням часу були читання віршів, слухання музики, бесіди про античних поетів або про витонченість стилю Петрарки, про любов і красу. Гуманісти Венеції часто пов’язували уявлення про гармонійне існування з життям людини на лоні природи. На відміну від флорентійської й римської, венеціанська культура не знала такого одностороннього культу людини – інтерес до людини був невіддільний в ній від інтересу до природи, а споглядальний характер гуманізму викликав і більш гострий інтерес до світу почуттів та емоцій.

Творчість Джорджоне невіддільна від венеціанського гуманізму XVI століття. Він був художником нового типу, художником-інтелігентом, не пов’язаним з цехом, залученим в культурне життя свого часу. Оточення Джорджоне становило патриціанське витончене культурне середовище. Його ідеали, настрої і життєві інтереси знайшли втілення в його мистецтві. Але заломлені в живописі Джорджоне, вони отримали дивовижну багатогранність і натхненність. Джорджоне відкрив для італійського мистецтва нові аспекти дійсності – світ природи і поетичний світ найтонших відтінків почуття. У його творчості з’являється новий жанр – пейзаж, народжується портрет нового типу, головне в якому не об’єктивна достовірність зображення, а прагнення передати внутрішній стан людини, розкрити складність її душевного світу.

Спляча Венера

Поетичної вершиною мистецтва Джорджоне стала «Спляча Венера». Це єдина збережена до наших часів картина Джорджоне на міфологічну тему, причому художник не зображує якийсь певний епізод античної легенди. Богиня спить на квітучому лузі, на тлі пейзажу венеціанської провінції. Її прекрасне тіло вражає надзвичайною красою плавних ліній. Чудова благородна і одухотворена краса її обличчя, що відображає повноту почуттів, тонкість душі. І в той же час Венера Джорджоне – це земна жінка, повна чуттєвої принади. Ніхто в італійському живописі до Джорджоне не передавав ще з такою життєвістю теплоту і м’якість оголеного жіночого тіла, його чуттєву чарівність.

Але земну жіночу красу Джорджоне підніс і ідеалізував. Піднесеною цнотливістю віє від фігури Венери. Досконалість форм, завершеність і чистота ліній немов втілюють у собі закон абсолютної гармонії. Цей образ створений майстром Високого Відродження, що прагне «перевершити натуру», тобто, за словами Дольче, «показати в одному образі всю ту досконалість краси, яку в природі ледь побачиш у тисячах».

«Спляча Венера» – підсумок всім роздумів Джорджоне про людину та довколишній світ. У картині знайшла втілення ідея про вільне, нічим не захмарене існування людини серед поетичної природи. Венера, прекрасна жінка, занурена в щасливий безтурботний сон, немов породжена тою прекрасною природою, яка її оточує. І краса її для Джорджоне – вінець творіння природи. Тут якби досягнуті повнота гармонії і повнота щастя.

«Спляча Венера» – вища точка піднесено-поетичного стилю Джорджоне – написана в пізні роки його творчості, коли пошуки майстра йшли і в інших напрямках.

Концерт

У «Концерті» Джорджоне відтворює жанрову сцену, взяту з життя, роблячи тим самим крок до безпосереднього – хоча й опоетизованого – відображення дійсності. І в «Сільському концерті», цьому істинно джорджонівському світі «щасливої Аркадії», світі, повному невимовної чарівності, починають звучати нові ноти. Цей елегійно мрійливий світ здається тепер більш повнокровним: розкішні тіла оголених жінок, атласні тканини, блиск води в прозорій посудині, соковита зелень трави і дерев – все змушує відчути його чуттєве матеріальне багатство, його барвистість. В образах вгадуються риси реальних венеціанських патриціїв; один з них – лютніст – навіть одягнений в сучасний костюм.

25 жовтня 1510 року повірений мантуанської маркізи Ізабелли д’Есте у Венеції Таддео Альбано повідомив своїй пані, яка прагнули придбати картину Джорджоне, що автор недавно помер від чуми. Було йому тоді 33 роки. Смерть застала Джорджоне в розквіті таланту. Він помер, не встигнувши здійснити багато чого з того, що задумувалося, мріялося, вгадувалося. Невідомо, якими шедеврами володіли б ми зараз, якби люта венеціанська чума пощадила цього великого художника. Але і порівняно нечисленними своїми картинами він встиг увійти в історію світового живопису. І ще він встиг виховати учня – геніального Тиціана (до речі одна з картин якого знаходить зокрема у Львівській картинній галереї).

Автор: І. Прусс.

P. S. Духи вещают: Все-таки творчество великого Джорджоне удивительно прекрасно, и если вдруг в какой-нибудь галерее вашего города будет выставка репродукций его работ, обязательно посетите такую выставку. Тем более что узнать режим работы тц галереи теперь не составляет ни малейшего труда, благо есть интернет. Зато все ценители искусства точно получат великое эстетическое удовольствие.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers