Жінки на сцені – фінський театр

Posted by on October 29, 2014
Журнал Пробудження

жіночий театр

Ще не так давно появу жінки на сцені зустрічали з подивом і навіть з деяким недовір’ям. Великі жіночі ролі Шекспіра призначалися для виконавців-чоловіків. Коли жінки отримали, нарешті, можливість грати їх, то ентузіазм, який супроводжував це нове явище, привів до інших крайнощів: драматичні твори зарясніли яскравими епізодами, списки дійових осіб виявилися переповненими другорядними жіночими персонажами, і в п’єси нерідко вставляли нові сцени і навіть давали їм нові розв’язки, відмінні від задуму автора. Споконвічна традиція театру, що грунтувалася на фольклорі, була також пов’язана, насамперед, з світом чоловіків, війною і полюванням, і грали там чоловіки. Єдиним винятком були знамениті фінно-угорські плакальниці.

Протягом довгого часу вони були прототипом майбутніх акторів фінської драми. Плакальниці викликали у присутніх глибоке почуття смутку та відчаю, і, хоча в основі їх несамовитих голосінь лежала традиція, що передавалсь з покоління в покоління, почасти вони були імпровізованими, з привнесеною плакальницями власною інтерпретацією. Граючи проникливу роль, професійна плакальниця могла порушити у присутніх єдиний порив почуттів як перед обличчям смерті при небіжчику, так і під час весільного ритуалу.

В Європі жінки стали з’являтися на сцені в XVII ст. Для багатьох актрис прикладом служила знаменита німецька актриса Кароліна Нойберг. В ті часи жінка, що прагнула стати акторкою, була змушена покинути будинок і починати з чоловічих ролей, а потім вийти заміж за колегу-актора або режисера трупи.

В Скандинавії вплив іноземного театру став вперше відчуватися завдяки мандрівним трупам. Цим трупам доводилося постійно боротися з голодом і злиднями, оскільки театр не користувався великою повагою, особливо в релігійних колах, які вважали його розсадником пороку. Щоб вижити в настільки несприятливих соціальних умовах, акторам доводилось міцно триматися один за одного. Театр був нерідко сімейним підприємством, в якому батько, мати і діти працювали разом.

Підйом національного руху у Фінляндії в XIX ст. породив гаряче прагнення створити фінський національний театр. Перше слово тут сказали студенти, що почали ставити одноактні п’єси для невеликої аудиторії. Алексіс Ківі (1834-1872) став першим драматургом, який написав фінською мовою п’єси, котрі володіли справжньою художньою цінністю. Він також виступив проти того, щоб студенти-чоловіки виконували й жіночі ролі; в той період це викликало серйозні проблеми. Нарешті, знаменита актриса Шарлотта Раа, шведка за походженням, не дуже добре володіла фінською мовою, але натхнена прагненням сприяти розвитку фінської культури, зважилася виконати у фінському театрі першу велику роль.

Вистава, поставлена у 1870 р., дала необхідний імпульс розвитку фінського театру, який у всіх шарах суспільства швидко завоював визнання як високохудожня форма мистецтва. Відносно сміливого кроку Шарлотти Раа Алексіс Ківі писав: «Жінки, не страждаючі безглуздим чоловічим самовдоволенням, зазвичай домагаються своєї мети».

До кінця XIX ст. великі актриси справили на долю театрів всіх скандинавських країн дивно сильний вплив і стали джерелом натхнення для багатьох молодих драматургів. У період «натуралізму» театр допоміг пролити світло на багато соціальних проблем. Саме завдяки театру становище жінки в суспільстві стало предметом широких і часом вельми палких дискусій. В цьому відношенні жодна п’єса не викликала такої бурі пристрастей, як «Ляльковий дім» Ібсена. Сто років тому образ Нори опинився в центрі гарячих суперечок про те, чи може жінка приймати рішення, що стосуються її власного життя, її прав та обов’язків.

В кінці XIX ст. слідувала по стопах Ібсена Мінна Кант, ця, як називали її, «сувора амазонка літератури», написала кілька п’єс, з всією відвертістю змальовуючи страхітливі умови життя жінок-робітниць, які страждають під чоботом чоловіка – невірного і п’яниці. Вона також викривала лицемірство багатіїв і незламну легковажність буржуазії, хоча згодом і зайняла більш примиренську позицію, закликаючи до згоди в родині і взаємної терпимості.

Далеко не всі оцінили силу її творів. Дирекція театру, в якому йшла її революційна п’єса «Діти суворої долі», достроково зняла виставу, побоюючись, що ідеї автора стануть прапором агітації і революційних настроїв серед народу. У цій п’єсі Кант зображує жінок: матерів, дружин, покинутих коханих; різким контрастом служать образи чоловіків – нікчемних суб’єктів в дусі персонажів Золя або героїв-ідеалістів з шиллерівських «Розбійників».

На початку XX ст. Хелла Вуолійокі в своїх п’єсах яскраво зобразила аграрний матріархат фінського суспільства, цю традицію селянської культури, в якій чільне положення займає сильна жінка. Її серія з п’яти п’єс концентрує увагу на історії маєтку Ніскавуорі і розкриває підгрунтя гострих моральних та економічних суперечностей, тліючих під зовнішньою безтурботністю сільського життя. Персонажі цих п’єс говорять про життя у Фінляндії в простій, зрозумілій кожному манері; твори Вуолійокі були поставлені в ряді країн світу.

Вуолійокі займалася також активною політичною діяльністю, і життя звело її одного разу з Бертольтом Брехтом. Коли вигнаний німецький драматург зі своїми товаришами прибув до Фінляндії, вона приймала його в своєму будинку. Ця зустріч породила спільний задум, результатом якого стала п’єса «Пан Пунтила і його слуга Матті»; свій варіант п’єси Вуолійокі опублікувала фінською мовою.

Сьогоднішні фінські жінки-драматурги, наприклад Ева Лііз Маннер у своїй п’єсі «Спалена земля Сієнни», часто звертаються до проблем своїх молодих сучасниць. П’єси Піркко Саіса викривають сучасне «суспільство благоденства». Як вважає Саіса, жінки не досягають успіху в житті тому, що вони не можуть поставити перед собою чіткі цілі. Але на відміну від натуралістичних п’єс вона не проводить прямого причинно-наслідкового зв’язку між безпринципністю чоловіків і слабкістю жінок. Навіть захищаючи жінок, Саіса бачить в чоловіку жертву обставин; безликі економічні сили, що роблять тиск на суспільство, не роблять різниці між статями.

Незважаючи на те, що в Фінляндії написані жінками п’єси часто продовжують ставити режисери-чоловіки, вони викликають особливий інтерес у постановників-жінок, які також нерідко беруть участь в роботах над новими прочитаннями творів, що належать великій європейській театральній традиції.

Драми Шекспіра завжди приваблювали жінок. В 20-ті роки минулого століття Еллі Томпурі, наприклад, черпала натхнення в роботі Сари Бернар над «Гамлетом». А кілька років тому у фінському театрі режисер Лаура Йантті по-своєму прочитала шекспірівську «Бурю», побачивши в ній боротьбу за владу між героїнями. Це трактування, по суті справи, стало засудженням крайнього фемінізму і було покликано продемонструвати деструктивний характер влади незалежно від того, в чиїх вона руках – чоловіка чи жінки. Лаура Йантті додала до цього ще й психоаналітичний, а також міфокритичний штрих: острів Просперо символізував у неї як підсвідомість, так і сукупність світу, з яким людина пов’язана своїми думками і вчинками.

Вклад в драматичне мистецтво жінок, що отримали в останні роки визнання в різних областях театральної діяльності, відрізняється більшою, ніж в минулому, самостійністю, відзначений сміливістю і прогресивністю. Однак між цілями і реальністю виникають протиріччя: не завжди вистачає роботи для актрис, а театральна політика не завжди дозволяє жінкам висловлювати свою точку зору або наполягати на ній. Це привело до появи постійних або тимчасових жіночих театральних труп, від інформативного театру войовничих феміністок до театру однієї актриси. Багато актрис воліли б грати більш цікаві ролі, ніж ті, які може запропонувати європейський театр, нерідко який керується лише фінансовими міркуваннями.

Якщо всі і кожен в деяких суспільствах не зроблять самих енергійних дій, жінка в театрі буде як і раніше працювати секретаркою, касиркою, гримеркою або суфлером і навіть на сцені, зведеною до ролі об’єкта жадання, вона залишиться лише фоном, на якому грають актори-чоловіки .

Проте, сфера діяльності жінок у сьогоднішньому театрі вже не настільки вузька і обмежена певними ролями, як в минулому; навпаки, вона охоплює весь діапазон художньої експресії, яким багатий світ театру.

Автор: Ірмелі Ніємі.

P. S. Духи вещают: А еще женщины могут быть не только отличными актерами на театральной сцене (как показывает опыт финского театра), но и даже вполне неплохими тамадами на свадьбах. В доказательство этого, попробуйте на сайте anna-freyman.ru/tamada-na-svadbu-v-moskve заказать женщину тамаду на вашу свадьбу и убедитесь, что они ничем не уступают тамадам мужчинам.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers