Буддійська психотерапія

Буддійська психотерапія

Будда

Головною психологічною проблемою нашого часу є те, що я називаю «втратою зв’язку». Вона набуває багатьох форм і здається мені частково переплетеною з досягненнями сучасної науки і техніки. Наводимо два приклади з досвіду моєї роботи як психотерапевта.

Батько хлопця, який довгий час вперто відмовлявся ходити до школи, одного разу сказав мені: «Нині люди можуть літати на Місяць і повертатись назад завдяки звичайному натисканню на кнопку. Чому ви не можете знайти подібну кнопку, щоб її натиснути — і змусити мого сина ходити до школи?». Тобто він хотів керувати своїм сином, наче машиною. Усвідомлюючи брак відповідного «зв’язку», син чинив свідомий чи несвідомий опір своєму батькові.

Інша сучасна тенденція — зростання кількості психосоматичних захворювань. Сучасна медицина, сперта на засади дихотомії між душею й тілом, сягнула висот у багатьох галузях, особливо у подоланні хвороб. Але водночас така дихотомія здається відповідальною за збільшення психосоматичних захворювань; це схоже на якусь помсту природи.

Я підозрюю, що до цього якось причетний швидкий розвиток сучасної науки. Щоб зрозуміти, чи це так, розгляньмо основні засади наукової методології.

Найпершою передумовою наукової методології є те, що спостерігач повинен бути відокремленим від явищ, які спостерігаються, щоб результати спостереження не залежали від спостерігача і мали загальне значення. Розмежування між суб’єктом і об’єктом є великим досягненням сучасної європейської культури, яка, отже, може претендувати на те, що надала науці універсального характеру.

Наука також стала невід’ємною від техніки, доступної тепер для кожного. Аби користуватися технікою, досить дотримуватись підручникових інструкцій, не треба якогось особливого вміння чи хисту. Як сказав батько хлопця, що вчився в середній школі, аби людина здійснила подорож на Місяць, досить натиснути на ту чи ту кнопку. Успіхи сучасної техніки викликали у багатьох людей бажання прикласти її методи до сім’ї та суспільних відносин. Кожному хочеться знати, як можна найкраще контролювати інших або керувати ними. Відбувся розквіт знань про те, як чогось досягти: як виховати дитину, як лікувати старих людей тощо.

Суспільні та гуманітарні науки наслідували природознавчі науки й техніку. Коли дослідник має до діла з якоюсь конкретною стороною людини, цей підхід може дати прийнятні плоди, але якщо ми думаємо про особу як про цілісну істоту, методи природознавчої науки не спрацьовують. Дослідник є людиною, тож годі провести чітке розмежування між суб’єктом та об’єктом; характер стосунків між суб’єктом і об’єктом завжди впливає на наслідки.

ЦІЛІСНІСТЬ ЛЮДЕЙ

Коли я як психотерапевт обстежую надміру збудливого шестирічного хлопчика, неспроможного зосередитись на своїй праці у класі, обстежую, намагаючись бути якнайоб’єктивнішим і уникати з ним будь-яких стосунків, я можу сказати про нього єдино те, що він ненадійний, з низькими розумовими здібностями тощо. Та якщо я намагатимуся налагодити з ним добрі стосунки, щоб він почувався захищеним і міг вільно поводитись, його поведінка зміниться.

Не так важливо ретельно спостерігати за ним у даній ситуації, як чекати, поки виявляться його внутрішні можливості. Нічого доброго не дасть психотерапія, якщо не буде зв’язку між суб’єктом та об’єктом. Це також справедливо щодо освіти та деяких галузей медицини. Оглядаючи хворих на психосоматичні недуги, я іноді зумисне намагався не з’ясовувати їхніх причин, не давав порад чи лікарських рецептів. Незважаючи на те, що я не «зціляв» цих пацієнтів, симптоми їхніх хвороб самі собою зникали.

Такий підхід цілком відмінний від тих, що застосовуються в техніці, де все дуже чітко визначене. Що треба робити і на які реакції сподіватися — все це описано в підручнику з експлуатації: конкретна дія дає конкретні наслідки. Натомість я сподіваюся на те, що має щось статися, хоча точно й не знаю, що саме. Мій підхід евристичний, і я почуваюся творцем. Зцілитися хворим допомагають їхні творчі здібності, розвиткові яких сприяють стосунки між ними та мною.

БУДДІЙСЬКИЙ ПІДХІД

Гадаю, буддизм може багато чого нас навчити про подібні стосунки. Найважливішим моментом, на якому наголошується у буддійському тексті, відомому під назвою «Гарланд-сутра», є те, що жодна істота не має своєї внутрішньої «самоприроди». Я те, чим я є, внаслідок безлічі стосунків, які я маю з іншими. Ця ідея докорінно відрізняється від узвичаєного переконання, що все, що існує, має свою власну природу ще перед тим, як почне спілкуватися з іншими. «Гарланд-сутра» виходить із передумови, що первинними є зв’язки і що то саме вони формують кожну живу істоту.

Ця буддійська ідея випливає з уявлення про стан свідомості, відмінний від звичайного стану, коли кожен об’єкт відокремлений від решти об’єктів. На тему відмінному рівні свідомості межі між об’єктами стають невиразними і зрештою все стає однією істотою, що не може бути названою. Така цілісна істота називається Ніщо, оскільки вона не має назви, хоча фактично можна сказати, що вона є Все.

Переживши такий стан, свідомість повертається до свого звичайного стану, через який цілісна істота виявляє себе у подобі окремих об’єктів чи створінь. Але кожен об’єкт лишається виявом тої цілісної істоти. У Кегонській школі буддизму це відоме під назвою «Виникнення справжньої природи».

Саме це я здійснюю у психотерапії, коли відмовляюсь від активних намірів і просто чекаю на події. Така позиція діаметрально протилежна позиції, на якій стоять наука й техніка. Нашу повсякденну свідомість сучасна наука скеровує на диференціацію, тоді як у буддизмі вона спрямована на злиття. Ті, хто цілковито заполонений сучасним науковим мисленням, можуть відчувати, що буддійські ідеї плутані чи безглузді. Що ж до мене, то я вважаю, що буддійські ідеї нам потрібні як необхідна противага; визнання зв’язку між суб’єктом та об’єктом може зробити позитивний внесок у розвиток науки й техніки.

Автор: Хейо Кавей.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers