Дзеркало душі і людиновідчуття

Posted by on

психогностика

Міміка відображає не тільки динамічні, минущі емоційні стани, але й стійкі якості особистості. До них, насамперед, слід віднести темперамент, що характеризує інтенсивність, швидкість, темп, ритм психічних процесів і станів людини. За зовнішньою поведінкою можна в ряді випадків визначити темперамент. Художник М. В. Нестеров описує свою зустріч з І. П. Павловим: «Не встиг я озирнутися, сказати кілька слів, відповісти на привітання дружини Івана Петровича, як абсолютно несподівано з якоюсь стрімкістю, кульгаючи на одну ногу і голосно говорячи, з’явився звідкись зліва, за рогу, з-за рояля, сам «легендарний чоловік» … Цілий вихор слів, жестів понісся, випереджаючи один одного … яскравішої особи я й уявити собі не міг».

Бальзак присвятив ході людини, можна сказати, ціле дослідження, назвавши її фізіономією характеру. Але що ж це таке – характер? Сучасна наука відповідає: сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, що складається і проявляється в діяльності, спілкуванні і обумовлює типові для неї способи поведінки.

Яскраві описи виразних рухів, які розкривають характер героїв, ми знаходимо в творах Достоєвського, Толстого, інших великих письменників. Так, в лермонтовському «Герої нашого часу» ми читаємо (про Печоріна): «Його хода була недбала і лінива, але я помітив, що він не розмахував руками, – вірна ознака деякої скритності характеру». Про складність характеру Печоріна (поєднання скритності, скептицизму і меланхолії) говорить вираз його очей: «Вони не сміялися, коли він сміявся … Це ознака або злої вдачі, або глибокого постійного смутку. Через напівопущені вії вони сяяли якимось фосфоричним блиском, якщо можна так висловитись. То не було відображення душевного тепла або гри уяви: то був блиск, подібний блиску гладкої сталі, сліпучої, але холодної; погляд його – нетривалий, але проникливий і важкий, залишав по собі неприємне враження нескромного питання і міг би здаватися зухвалим, якби не був настільки байдуже спокійний».

Пояснити зв’язок між стабільною виразністю обличчя і рухами мімічної мускулатури спробував ще Леонардо да Вінчі. Моделями для досліджень в області фізіогноміки великий живописець вибирав людей старих, так як зморшки і інші вікові зміни на їхніх обличчях яскраво виявляли страждання і почуття. Втім, з великою часткою ймовірності можна стверджувати: зморшки навколо очей свідчать про веселий характер, щиру смішливість. Відомий і мімічний еквівалент вольового характеру – зсунуті брови, поперечні складки на лобі…

Художник Б. В. Йогансон згадує, як одного разу йому довелося побачити відомого колекціонера живопису М. А. Морозова поруч з його власним портретом (роботи В. А. Сєрова): «Я був вражений тією обставиною, що це було не тільки схоже, але це було набагато більше, ніж схоже. Майстер зумів знайти те, що висловлює справжню сутність цієї людини». Можна згадати і вигук папи римського Інокентія X при погляді на власний портрет, написаний Веласкесом: «Занадто правдиво!». Ми часто чуємо: «Схожий більше, ніж у житті», «Занадто правдиво». Ніякого дива тут немає, талановитий художник розкриває внутрішню сутність своєї моделі. По суті, художник якби долає тимчасову обмеженість свого мистецтва, вибираючи в житті персонажа той момент, в якому концентруються його найбільш характерні, типологічні риси. Та й все його життя – минуле, сьогодення, навіть майбутнє.

Морозов

Нещодавно вченими був проведений цікавий експеримент. Перед людьми різних професій ставилося завдання швидко визначати особистісні особливості незнайомої людини. Виявилося, з чоловіків найкраще з цим впоралися художники-портретисти і скульптори, з жінок – актриси. До речі, Лафатер теж був художником-портретистом. А крім того, сповідував своїх парафіян. Слухання сповідей особливо сприяє розвитку інтуїтивного сприйняття духовного світу людей. Прототипом старця Зосима був Оптинський старець Амвросій (у миру Олександр Гренков). Послухаємо Достоєвського:

«Про батька Зосиму говорили багато, що він, допускаючи до себе настільки багато років всіх хто приходив до нього сповідувати серце своє і жадаючи від нього ради і лікарського слова, – до того багато прийняв у душу свою одкровень, що під кінець отримав прозорливість вже настільки тонку, що з першого погляду на обличчя незнайомця, який прийшов до нього, міг вгадувати, з чим той прийшов, що тому потрібно, і навіть якого роду мука терзає його совість і дивував, бентежив, майже лякав іноді прибульця таким знанням таємниці його, перш ніж той мовив слово.

Здатність інтуїтивно визначати емоційний стан людини, його характерологічні особливості, правильно судити про нього як про особистість розвивається найчастіше в процесі художньої творчості – в міру накопичення досвіду спілкування та спостереження за людьми.

Ну а як же наука – адже вона воліє мати справу з об’єктивним, а не суб’єктивним? Саме практичні запити викликали до життя новий напрямок у психології – психодіагностику. Інструментами її служать різні проби – тести. Однак і індивідуальні здібності до людиновідчуття у того чи іншого дослідника не можна скидати з рахунків.

Психодіагностика зараз широко застосовується в медицині (обстеження душевнохворих), педагогіці (виявлення інтелектуальних здібностей) та профорієнтації (виявлення задатків і визначення здібностей необхідних для успішного оволодіння спеціальністю). Особливе значення психодіагностика має в професіях, від яких залежить безпека людей.

Відомо, наприклад, що життєздатність повітряних лайнерів, морських човнів залежить і від кожного члена екіпажу і від їх взаємодії. Чіткість у роботі вимагає повного взаєморозуміння. Як же визначати психофізичну сумісність екіпажу? Як забезпечити злагоджену групову діяльність у тривалих походах, в космічних польотах, при зимівках на полярних станціях, в горах, важкодоступних районах, на океанських човнах?

Комплексне дослідження, проведене в 1980 році під керівництвом І. Ф. Рябініна на полярних і високогірних гідрометеорологічних станціях з обмеженим числом персоналу, підтвердило, що одна з найбільших труднощів – вимушене спільне проживання. Полярники в один голос говорили «Позбавте нас від пов’язаних з цим конфліктів, а все інше прийде саме».

Конфлікти в умовах тривалої групової ізоляції виникають з різних причин. Одна з них – саме у групи відсутність розвиненої здатності до людиновідчуття. Так перед дослідниками постало завдання розробки спеціального тесту – на здатність до людиновідчуття. У чому воно полягає? Ми ж говорили про інтуїтивну проникливість художників-портретистів. Однак ще в 19-му столітті такі можливості виявили і у фотографії (незважаючи на недосконалу техніку). Цікава, наприклад оцінка фотопортрета, за яким Вінсент Ван-Гог передбачив, що у його сестри розвинеться психічне захворювання. Художник писав братові «Візьми, наприклад, нашу сестру Віл. Вона не п’є, не гуляє, а все-таки у нас є одна її фотографія, на якій погляд у неї як у помішаної… »

Але по єдиній, навіть виразній фотографії важко дати загальну характеристику, визначається лише одна-дві риси особистості. Тому, створюючи соціально-перцептивний інтуїтивний тест для оцінки здатності до сприйняття інших людей в групі, дослідники (до яких належить і автор) звернулися до фотографій психопатичних і душевнохворих людей.

Для цього були причини. При психопатіях спостерігається загальна дисгармонія особистості з посиленням окремих її складових. Так, при астенічній психопатії люди відрізняються підвищеною вразливістю, ранимістю, крайньою боязкістю, сором’язливістю. Для істеричних психопатів характерне прагнення до красивої пози, бажання здаватися краще, цікавіше, значніше, ніж насправді. Надто збудливі люди схильні до нападів люті, гнівного шаленства, агресивності по відношенню до оточуючих. Все це знаходить вираження не тільки в поведінці, але й у типових, показових психічних станах, які більш стійкі, ніж у здорових людей. Природно, це фіксується на фотопортреті

Підібрано 48 портретів людей, які страждають вісьмома видами психічних розладів. Вони розбиті на 6 серій по 8 фотопортретів, кожна зображує певні особистісні якості. В одній серії експериментів піддослідним пропонувалося відібрати ті портрети, які їм подобаються, і ті, які не подобаються. У другій серії – вибрати тих, хто підходить їм як сусід по комунальній квартирі, а потім – як співробітник по роботі. Особливо виразно сприйняття інших людей виявлялося в третій серії експериментів, коли піддослідним пропонували відібрати осіб, придатних для артистичної діяльності, і вказати для них найбільш відповідні ролі. Наприклад, на роль Кабанихи з «Грози» А. Н. Осровського пропонувалася страждала на епілепсію літня жінка з владним обличчям. На роль Катерини та Лариси з «Безприданниці» – молоді жінки, які страждають депресією.

Тест виявився універсальним. При необхідності його можна застосовувати для відбору художників-портретистів, акторів, навіть слідчих і викладачів, лікарів-психотерапевтів і психологів, інших фахівців, що працюють з людьми. От і все про людиновідчуття. Як бачимо, нічого надприродного в «надпроникності» окремих людей немає. Цю якість особистості можна вивчати і виховувати в собі і в інших. Адже живемо ми серед людей.

Автор: В. Лебедєв.

P. S. Духи вещают: А еще иногда через человекоощущения можно увидеть даже степень предпринимательского таланта человека. Вот, бывает, смотришь на чей то портрет и видишь, что этот человек, думает, о том как кожаные куртки в интернет магазине купить подешевле и продать подороже.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers