Люди танцюють, аби відзначити радість буття у святкові моменти, які вирізняються з плину звичайного часу і створюють можливість контакту з позачасовим світом. Цей досвід спільний для всіх народів, які, маючи відзначити сумну чи щасливу подію, роблять це у формі ходу (повільний танець), процесії (зі зміною ритмів) або святкових забав. Навіть сьогодні танцювальний бал — кульмінація сільських та міських свят. Танцями завершуються весілля, свято першого причастя та хрестини. Доброчинні бали влаштовуються філантропічними організаціями, без танців не обходяться конференції і молодіжні зустрічі, на вечорах танців молоді люди обирають собі пару.

ПУЛЬСТ СУСПІЛЬСТВА

Для тої чи іншої громади танці — то, насамперед, нагода зібратися докупи й подивитися, хто був, кого не було, кого знехтували, а також роззирнутися навколо і себе показати. Свята, на яких демонструються розкішне вбрання, коштовності, хвалькуватість і суперництво, сприяють запровадженню і дотриманню ладу в групі. Отже, під час свят танці перетворюються на мізансцену зв’язків між нечітко окресленими силами, що на них спирається громада.

У танці громада уподібнюється до тіла. Подібно до нього соціальне тіло має потреби, які слід визнавати і вчасно задовольняти. Танець забезпечує кругообіг між членами суспільства, заохочує їх рухатися, показує їхній фізичний стан, життєздатність і витривалість. Зокрема витривалість «жіллів» — учасників карнавалу в місті Бенш (Бельгія), — яких о четвертій годині ранку вбирають у важкі костюми з пір’я, аби потім вони танцювали протягом трьох днів під виснажливий ритмічний гуркіт барабана. Звідси нам зовсім близько до трансового стану вуду чи до ритуальних індіанських танців, коли їхні учасники спілкуються з невидимим і заграють із невимовним.

Люди, які збирали врожай винограду чи пшениці, нізащо й ніколи не розійдуться після завершення праці без танців на честь врожаю, де вони виявляють свою вдячність богам, спілкуються з силами природи й обіцяють зустрітися знову. Взяті поза родинним соціальним та етнічним контекстом, танці на відзначення національних свят відкривають шлях до універсальності.

Танець — не так прагнення подолати закони тяжіння, як бажання злитися з вільною гармонією космосу. Танцюрист, пара чи група танцюристів завжди виявляють більше експресії, аніж того вимагають обставини, що звели їх докупи. Вони живуть у часі та просторі значно більших вимірів, ніж ті, що їх вони які ними заповнюють.

ПОРУХ ДУШІ

Біля уламків Берлінського муру танцювали так само захоплено, як колись танцювали у Вудстоку на знак протесту проти війни у В’єтнамі. В епоху Середньовіччя танцювати примушували навіть мертвих. Приводом до танцю може бути будь-що, навіть жах. Але там, де танок, там надія. Танцю без надії просто нема. Ось чому перша реакція людства на події — танцювати. Часом це небезпечно: чи ж нема такого вислову: «Танець на лезі меча»? Або ще — «танцювати з нетерплячки»? Як бачимо, у процесі спілкування танець обіймає все.

Більшою мірою, ніж писане чи усне слово, танець є мовою душі. Танцем вимірюється пульс світу, який завдяки танцю стає світовим ритмом. Танцювати означає дослухатися до інших, визнавати існування спільного ґрунту.

На ці засади спирається будь-яке суспільство. Танець — лейтмотив приватного, родинного, релігійного та суспільного життя. Він — те перехрестя, де зустрічаються ірраціональне та раціональне. Щоразу, коли чоловіки та жінки збираються, аби потанцювати, вони рятують від зникнення і занапащення нашу «дикунську частку», конче потрібну людині для виживання. Танцювати означає відмовлятися від паралічу конформізму і віднаходити витоки демократії — інакшість, недовершеність, вільний порух.

Автор: Вернер Ламберсі

P. S. А еще говорят, что активное занятие танцами весьма способствуют здоровью человека (к слову здесь в медицинском центре профессиональные врачи вам это тоже подтвердят). Даже был случай, когда одна женщина при помощи танца излечивались от рака. И возможно танцевальная терапия в будущем органично войдет в медицину.