Музикотерапія. Частина друга.

Posted by on September 19, 2016
Журнал Пробудження

Музикотерапія

Є підозра, що засоби масової комунікації, максимально полегшуючи доступ музики до наших вух, ускладнили її шлях до наших почуттів, що наш мозок, розпещений і пересичений музичним наддостатком, набуває сумний, але рятівний слухо-емоційний імунітет. Від музики тепер важко врятуватися навіть в лісі, де того гляди попадеться який-небудь неприборканий власник транзистора. Але якщо так, то чи має сенс говорити про музикотерапію сьогодні

Історія музики не мала початку, передісторія не має кінця: вони в нас самих. Невичерпні музичні першоджерела – рух і дихання: озвучуючи, вони перетворюються в ритми і мелодії. З розвитком суспільства і праці музика стає подвижницею всіляких занять, допомагає у війні і любові, в роботі і в відпочинку, збуджує і заспокоює, розбурхує і присипляє, так само полегшуючи і спілкування, і самотність. Стихійний багатовіковий відбір робить її універсальним психофізичних оптимізатором: вона досягає наркотичної сили і акумулює в собі всі тони людської емоційної палітри. Одночасно вона стає мовою, з властивою їй законами саморозвитку; елементи її, колись прості звукові похідні психофізіології, починають жити самостійним життям символів, примхливо змінюються місцем і часом. Взаємно віддалені музичні культури накопичують і фіксують розбіжності в звуковій символіці. Чим далі заходить розумово-емоційна спеціалізація, тим різкіше виступають відмінності музикальності.

Картина європейської музики XX століття – небувале розшарування: на одному полюсі – штучна звукотканина модернізму, на іншому – вульгарність «маскульту». Епідемії шлягерів, змінюючи один одного, захльостують масового споживача, в той час як музичні осередки еліти все більше відокремлюються і дробляться. Стравінський ще недоступний середньо інтелігентному меломанові, але вже безнадійно застарів для агресивного авангардиста. Чим більше на одному полюсі оцінка музики стає справою недовірливо-дратівливого інтелекту, тим більше – на іншому – вона зводиться до грубої фізіології і тупої моди. І проте – якщо не піддаватися паніці відчуження, якщо дивитися в широкій і глибокій перспективі історії, – що, крім музики, ми можемо назвати універсальною мовою почуттів? Що ще здатне з такою легкістю долати прірви, що розділяють культури і особистості? Якщо інші мистецтва впливають на нас шляхом співпереживання, через образи, показуючи нам щось, то музика прямо і безпосередньо вторгається в емоційне життя і сама стає переживанням; якщо інші мистецтва лише підказують шляхи настроям, то музика бере за руку і веде.

Це дозволяє їй з такою незрівнянною свободою з’єднуватися з невимовно особистим; це і робить її глибинним бальзамом нашого існування, який поволі масажує пам’ять і спушує пласти неусвідомлюваного. До музики не докладеш звичайні мірки прогресу. Ніколи ще оркестр не був такий багатий тембрами, партитури – такими складними, диригування – таким витонченим, ніколи не було машин-композиторів. Але чи збільшує музика свою реальну владу над людиною, чи приголомшує нас сильніше, ніж слухачів Орфея, чи проникає глибше, ніж за часів Палестріні? Якщо судити за ступенем вираження захоплень, то древніх музика хвилювала нітрохи не менше, ніж нас. У загублених племенах і донині вона займає незрівнянно більш високе місце в духовному і практичному житті. Мимоволі спадає на думку, що зміна форм і музичний технічний прогрес – лише пошук нових засобів для досягнення колишніх цілей, що міцність напою та ж, змінюється тільки смак…

«Тільки Бах», і не тільки

Лікувальне поле музики як і раніше широке: в ортопедичній фізкультурі незамінні чіткі танцювальні ритми, в хірургії та стоматології мелодійні п’єси зарекомендували себе як непогане знеболююче, в дитячій клініці різні музичні прийоми з успіхом застосовуються для виправлення дефектів слуху, мови і моторики… Але заповідною областю залишається психіатрія, і ширше – психотерапія, що пронизує медицину. Картина пошуків досить строката. Бразильський психіатр Давид Акштейн воскресив старовинний метод «витанцьовування», назвав його «танцтранстерапією», і замість тарантели використовує сучасні ритми твістів, ча-ча-ча, шейків.

Психотерапевти з Німеччини Кляйнзорге і Клюмбіес підбирають спеціальну музику для супроводу сеансів самонавіювання (аутотренінг). Французькі психіатри включають записи музики в психотерапевтичні монтажі, де словесні навіювання чергуються з музичними епізодами. У США утворена Національна асоціація музикотерапевтів; складаються лікувальні каталоги музики – музична фармакопея («музикопея»). Піонером цієї справи був ще Томас Едісон, який якось на дозвіллі, за допомогою знавців-музикантів, зробив класифікацію 589 записів музики. Було відібрано 112 п’єс, здатних, на думку експертів, найбільш ефективно змінювати емоційний стан слухачів. 15 п’єс рекомендувалися для стимуляції уяви, 14 – для заспокоєння, 10 – для пробудження приємної веселості, 10 – для зміцнення почуття товариства, 11 – для любові, 9 – для підвищення енергії, 8 – для відведення туги, 12 – для приємних спогадів, 13 – для розвитку почуття відданості, 16 – для припинення дитячих пустощів…

Приблизно в такому ж дусі класифікують музику деякі сучасні ентузіасти. Рекомендують, зокрема:

- Для зменшення дратівливості: Бах, Кантата 2, Бетховен, Місячна соната, Прокоф’єв, Соната в «ре», Франк, Симфонія ре-мінор,

- Проти тривоги: Шопен, Мазурки і прелюдії, Штраус, Вальси

- Як тонізуючий засіб: Бах, Прелюдія і фуга мі мінор, Бетховен, Увертюра “Егмонт”, Чайковський, Шоста симфонія, 3 частина, Шопен, Прелюдія, Ор. 28, № 1, Лист, Угорська рапсодія № 2.

- Як заспокійливі: Бетховен, Шоста симфонія, 2 частина, Брамс, Колискова, Шуберт, Аве Марія, Шуберт, Анданте з квартету, Шопен, Ноктюрн соль-мінор, Дебюссі, «Місячне сяйво»,

- Проти гіпертонії емоційного походження: Бах, концерт ре-мінор для скрипки, Барток, Соната для ф-но.

- Проти ревнощів і підозрілості: Бах, Кантата № 21, Барток, квартет № 5, Шопен, Ноктюрн ре-мінор.

Всі ці рекомендації, як зауважив один критик, складені «за правилом великого пальця». Для побожного шанувальника музики вони, мабуть, обурливі, для лікаря і хворого – сумнівні. Розподіл музики на збудливу і заспокійливу, веселу і сумну, звичайно, має підстави, і очікуваний утилітарний ефект цілком можливий – але, звичайно, і не обов’язковий: результат зустрічі музики і особистості в кожному випадку залежить від величезної безлічі змінних!

Крім характеру самої музики це, перш за все, ступінь музикальності слухача, його загальна прихильність до музики (після музиконенависників найважче лікувати музикою музикантів-професіоналів); потім приналежність до тієї чи іншої музичної культури і рівень музичної підготовки, від яких залежить смак; далі, відношення саме до даної речі (чи знайома, з якими спогадами пов’язана); крім того, відношення до виконавця, до обстановки, самопочуття і настрій в даний момент, то, як давно в останній раз слухалася музика… Чи можна все це врахувати? На музичні переваги накладають відбиток і вік, і стать, і професія.

Зустрічаються безсумнівні випадки: музика – кращий засіб, хворий знає, яка музика йому допомагає ( «Що вам допомагало в періоди погіршення? – Тільки Бах»). Іноді музика виявляється в буквальному сенсі наркотиком, позбавлення якого переживається як катастрофа. Але нерідко сприйняття музики психічно хворою людиною відрізняється особливими, інколи парадоксальними рисами. Буває, що хворий прагне до музики, як до порятунку, і з подивом і жалем виявляє, що сприймати її не може.

«Як всі приємні відчуття, музика перестала на мене впливати в темну пору мого смутку, – згадував Джон Стюарт Мілль, англійський філософ і психолог. – Я кілька разів звертався за розрадою до неї, але марно; коли ж настала криза, і я став виліковуватися від своєї недуги, то музика зробила мені в цьому значне сприяння… У цей тяжкий час мене серйозно мучила думка про виснаження музичних комбінацій – занепокоєння, подібне страху тих філософів Лапута, які боялися, щоб сонце не витратило своєї спеки і блиску».

Далі буде.

Автор: Володимир Леві.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers