Психологія плачу

Posted by on November 10, 2016
Журнал Пробудження

плач

Якось мені довелося підслухати цікавий діалог.
«Покотилися очі собачі
Золотими зірками в сніг». — вимовила дівчина і зітхнула «Чудово!».
— Так не буває, — озвався її супутник.
— Ех, ти!.. Хіба не ясно, що не очі — сльози покотилися.
— З собаками цього не буває І взагалі, тварини не плачуть.
Дівчина почала було заперечувати, згадавши, як вона висловилася, «сотню випадків, описаних в літературі», але тут же зупинилась: її співрозмовником був фізіолог, який щодня експериментував з тваринами.

Дійсно, тваринам не властиво плакати — тобто лити сльози, ридати і схлипувати. Слізні залози не виконують у них іншої функції, крім постійного зволоження і захисту найніжніших структур ока. Вони не менш чутливі до болю, ніж ми, люди, але страждання, біль виражаються у них криками, мімікою, рухами тіла — тільки не плачем. Саме так ведуть себе і люди, які відчувають жорстокий біль.

Сльози з’являються тоді, коли біль вже хоч трохи «відпустить», і частіше в присутності інших людей, ніж наодинці. Точно так само і при депресії — важкому душевному захворюванні — очі у хворих сухі, вони не в змозі плакати, хоча їм і хотілося б «виплакатися». І це вдається лише тоді, коли вони вже на шляху до одужання!

Доводиться думати, що плач — це «чисто людський» спосіб реагувати на страждання означає ще не лихо, а, так би мовити, півбіди… Втім, як виміряєш біду? Важливо інше: якщо плачуть, щоб «виплакати» страждання, значить, плач і справді полегшує муки.

Таке полегшення є, мабуть, і в криках болю. Крик живої істоти, що відчуває біль, нерідко тлумачать як «сигнал» попередження про небезпеку, заклик на допомогу. Все це так, але тварини — не просто «інформуючі один одного системи» на зразок машин, що обмінюються сигналами, — напруга м’язів, що виникає при крику, дещо зменшує страждання. Відомо, що багато людей при сильній болі стискають кулаки, стискають зуби, намагаються рухатися. Від жорстоких болів люди, як і тварини, катаються по землі, б’ються в судомах. Пояснення цьому міститься в працях видатного фізіолога А. А. Ухтомського. Біль створює панівне, «домінантне» вогнище збудження в корі головного мозку. При напрузі м’язів в корі виникає ще одне вогнище збудження, і біль втрачає панівне значення. З цією закономірністю вищої нервової діяльності пов’язано і так зване «правило Гіппократа» «біль лікують болем». Пацієнт зубного лікаря, щосили щипає себе за руку, намагається сформувати в своєму мозку нову «домінанту». Що ж стосується крику, то крім напруги м’язів він викликає ще затримку дихання і тим самим збільшує концентрацію вуглекислоти в крові.

З’ясувалося, що мозок, забезпечується такою кров’ю, стає на короткий час менш чутливий до дратівливих імпульсів, в тому числі до імпульсів болю. До речі, подібну затримку дихання дає і плач. В якомусь сенсі ми «п’яніємо» себе риданнями. Сльози самі течуть від того, що серед інших м’язів під час плачу напружуються м’язи, стискаючи очі. Як бачимо, іронічний вислів «вичавлювати сльозу» має пряму фізіологічну паралель… Але ставити плач на одну дошку з криком болю, звичайно ж, не можна. І не тільки тому, що на сильний біль рідко реагують плачем. Сльози адже бувають і «солодкі», що не мають нічого спільного з фізичним стражданням!

Природа плачу по сьогоднішній день залишається загадкою для фізіологів, але вже ясно, що тут вступає в гру не що інше, як людська особистість (неспроста не плачуть тварини!). Кричить те, що філософи в старовину називали «плоттю»; плаче — «душа». Особистість людини – це не просто мозок і не просто нервові зв’язки, що безперервно замикаються і розмикаються між її клітинами. Це і такі зв’язки, завдяки яким для людини будується образ самого себе і свого середовища. Це образи «цінностей», які визначають поведінку людини. Вона прагне до того, чому в її мозку зіставлений образ «позитивної» цінності; вона уникає того, чому призначено образ цінності «негативної».

«Особистість, — каже відомий німецький психіатр Груле, — полягає у її (одиничній) системі цінностей». Ми шукаємо задоволень, радощів, щастя, тобто тих людей, тих занять і тих предметів, які, згідно нашої системи цінностей (у кожного), можуть дати нам це. Людина виховується в суспільстві і з дитинства накопичує цінності колективного життя: добро і зло, честь і совість, сором і огида, сотні всіляких «добре» і «погано», «красиво» і «погано», «можна», «не можна» і «треба». Так — без всякої містики — малюється сьогодні людська «душа». І будь-яка людина знає, що, крім фізичних страждань, є в житті душевні страждання. Поки наука не розкрила природу плачу, можна, мабуть, дотримуватися гіпотези про те, що саме з душевними стражданнями (або позбавленням від них) пов’язана ця особливість людини: її властивість плакати, схлипувати, лити сльози.

Крик болю не належить до явищ духовного життя, це швидше ознака свого роду «відключення» душі під напором жорстокого фізичного страждання. Люди сильні духом вміють стримувати крик і стогони. Більше того, вони здатні відвернутися від болю, не помічати його, подібно Паскалю, який, страждаючи від важкої невралгії, забував про неї, примусивши себе зануритися в математичні обчислення. Зате сльози — безумовно належать душі. Ось дитина боляче вдарилася. Якщо вовна грає одна, вона може скрикнути, застогнати, а найчастіше обходиться і без цього. Але якщо поруч люди, особливо мама — тут-то і піднімається рев! Буває навіть так, що біль давно пройшов і дитина, пам’ятає лише, що їй було боляче, починає плакати, ледь побачивши матір або ще кого-небудь з близьких. Цей плач не виражає більш фізичне страждання. У ньому немає і призову на допомогу — у примітивному розумінні слова. Це — скарга, розповідь без слів про пережите страждання, благання про ласку, про заохочення. Тут є і заклик на допомогу, але рятувати треба вже не від болю, а від гіркого душевного стану самотності і беззахисності — від того, що було пережито в момент болю. Дитина завжди плаче «комусь»: тому, хто знаходиться поруч або уявному.

Страждалець, який заплакав в момент, коли його «відпустила» біль, тим самим «приходить в себе»: повертається до духовного життя. Тепер, на хвилину вирвавшись з пекельних лещат, він в змозі поглянути на себе як би з боку, усвідомити своє горе, жах свого становища. Це вже душевне страждання, щось таке, що можна розділити з іншими людьми, про що можна поскаржитися. І людина плаче: «комусь», як дитина: доглядальниці, дбайливому лікарю, засмученим близьким.

Плачуть і в подушку — але теж «шкодуючи себе», тобто бачачи себе з боку очима когось близького. Трапляються люди, надзвичайно схильні «жаліти себе» і при найменшому фізичному болю. Треба зауважити, що переживання справді жорстокого болю завжди викликає розпливчасті, невизначені описи цього болю страждаючою людиною. Зате біль малий або уявний куди як строкатіше розписується фантазією! Вам описують з плачем найрізноманітніші больові відчуття: стиснення, розтягування, проштрикування стрілами, гачками, припікання льодом, розпеченим залізом і т. п. Досвідченому лікарю незабаром стає ясно, що ці фантазії свідчать швидше про душевне, ніж про фізичне страждання: людині, як дитині, хочеться, щоб її приголубили, пошкодували, прийняли всерйоз, оточили увагою. І це не обов’язково симуляція хвороби. Це іпохондрія — теж душевне захворювання.

Доросла людина, що плаче від болю, викликає неприємне відчуття. Слабодухість? Зазіхання на чиюсь прикрість? В нашій дорослій системі цінностей мужність і витримка традиційно займають почесне місце. Пестячи дітей, варто було б не забувати про те, що вони виростуть і що ці якості не з’являться у них самі по собі.

Але ось мужній і вже сивий чоловік плаче, слухаючи музику… А пам’ятаєте слова поета — «над вигадкою сльозами обіллюся»? Це вже чистий — без «домішок» фізичних страждань і хвороб — прояв напруженого життя душі, її пошуків добра і краси у світі, гармонії з природою і з іншими людьми. Все це, якщо дається, то дається непросто.

Цілюща, очисна дія плачу на душу людини вимагає від нас поглянути на нього новими очима. Тепер вже не очима фізіолога, а очима поета, який сказав:

«Зачарованою області
плачу,
В тайні сміху — ганебного
немає».

Автор: А. Добрович.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers