Уява і фантазія в контексті міфології та культури. Частина третя.

Posted by on July 14, 2017

Уява

Двійники романтичної уяви

Новий час приніс докорінну зміну пропорціям фантазування і логіці в культурі. Раціоналізм, що прийшов на зміну середньовічному світосприйняттю, робить спробу взагалі відмовитися від послуг образу в науковій картині світу, устрою суспільства і вихованні людини: Всесвіт може бути представлений як геометричне креслення, людське життя керується логічними законами, а особистість повинна точно знати свої інтереси, працювати і не фантазувати. Політичні діячі, філософи, літературні критики і педагоги не люблять образ і засуджують надмірність фантазії. «Розбещеність» виганяється з побуту і думок, мова очищається від метафор і багатозначності, мистецтво прагне ясними словами і фігурами висловлювати ясні ідеї, а не «розбурхувати чуттєвість».

Епоха XVII—XIX століть закріплює логічно-розумові способи організації колективної та індивідуальної свідомості як провідної в суспільстві, яка ставить своєю метою невпинний прогрес, а не відтворення традиційних відносин. Але в кінці XVIII століття уява, віднесена до другого розряду розумових здібностей, знову з’являється на авансцені культурної Європи. До цього часу виявляється, що раціонально-механістичні засоби думки недостатні, щоб вказати особистості її перспективу, врівноважити із суспільством і світом. Суспільно-художньою течією, що підняла статус уяви у культурному житті Європи, був романтизм.

Твори романтиків переповнені фантазією, мова рясніє метафорами та образами, теоретичні маніфести кличуть до подолання земного часу і простору художньою уявою. «Простір і час — симптоми слабкості»,— пише німецький романтик Л. Тік. «Література» — «сон про нескінченне, безмежне сьогодення»,— висловлюється його побратим по перу Новаліс.

Але на відміну від стародавніх і середньовічних аскетів у романтичних мрійників немає ізольованих печер — лабораторій для самоспоглядання. Уява вже не отримує чільної ролі у устрої картини світу, це місце міцно зайнято розумом. Соціальна функція фантазії змістилася; вона покликана тепер погоджувати поза раціональні моменти людської активності з раціональними, але під верховною владою останніх. Образно-метафоричні засоби відображення світу, більш гнучкі і всюдисущі, ніж логічні, отримають, в основному пізніше, найменування «несвідомих», «архаїчних», «ірраціональних», їх будуть розглядати іноді як ознаки свободи.

Образи і мріяння відтепер стають власністю самого мрійника, перестають бути, скажімо, знаряддям підпорядкування окремої людини вищому авторитету. Однак вигаданий світ треба носити у свідомості, живучи серед людей і займаючись практичними справами. Це породжує роздвоєність свідомості. Іноді під пером письменника внутрішні антагоністи розходяться і здобувають самостійність.

Література того віку населена двійниками: пан Голядкін Достоєвського, доктор Джекіль та містер Хайд Стівенсона, розщеплені герої Гофмана… Але романтичний «інший світ» допускається в літературу, як і в життя, в тій мірі, в якій він підконтрольний і пасивний, інакше він розглядається як патологічний симптом. Навіть уявляючи, мрійник повинен пам’ятати, що він уявляє.

Але, зрозуміло, сфера символічно-образного асоціювання ширше, бо воно своя і в заповідних областях «чисто логічної» діяльності, оскільки там є людина. Талант, що виходить за рамки логіки…

Дослідження наукової творчості багато в чому зводиться до вирішення (або констатації) протиріч, які роблять кожне відкриття загадкою. Справа в тому, що одними лише «законними» засобами теоретичного мислення — операціями з абстрактними поняттями і знаками — принципово нового знання не отримаєш. Бездоганна логіка виробляє тільки «старе нове знання», комбінуючи елементи вже відомі. Але в той час, коли науковий метод переживає параліч перед обличчям нерозв’язного завдання, звідкись із глибини стомленого мозку вченого з’являється символ з його свідомо засудженими кружними шляхами до істини, неминучою плутаниною і «неправильностями».

Відкривачу бачаться падаюче яблуко, змія, що кусає хвіст, він отримує підказку в музичному акорді, у сні і т. д. Прихід «раптового» рішення відзначений двома моментами: 1) тимчасовою заміною «правильного» лінійного міркування вільним ассоціюванням художнього типу; 2) появою на місці понять образів і символів. За словами одного з біографів, А. Ейнштейн вважав істотною частиною свого методу «досить невизначену» позалогічну гру із зоровими і руховими знаками, яким потім не без праці підшуковувалися пояснювальні слова. Доречні тут терміни «інтуїція», «несвідомі умовиводи», «образне мислення» в сутності висловлюють різні пропорції поєднання образу і поняття.

Символічне асоціювання не має громадянства у сфері лінійних, позаособистісних схем наукового розуму, але йому дозволено бути присутнім у науковому процесі під термінами «емоційна насиченість», «суб’єктивне забарвлення», «психологічна сторона власне наукового мислення». Однак навряд чи можна сумніватися, що перед нами не просто «аспект», «сторона», «забарвлення», але фантазія, що прийшла на допомогу своєму антиподу, так і не вичищена з науки століттями боротьби з «вигадками», «брехнею», «надмірностями». Вона не вміє рухатися за заздалегідь заданими правилами, але здатна зробити потреби, емоції, ситуативні стани людини засобом згуртування розрізнених елементів досвіду в єдиний образ. Внутрішнім камертоном правильності рішення стає насичене переживання його гармонії і цілісності. Уява поступово займає в науковому виробництві місце свого роду «додаткової програми».

Стереотипи старих доктрин розхитуються аналітичною роботою розуму, але елементи знань тим легше по-новому шикуються уявою, чим більшою мірою особистість вченого в цілому, а не одна лише його логіка, є автором відкриття. Адже нормальна людська свідомість представляє собою єдність образно-символічного і логіко-понятійного пластів. У цьому, може бути, пояснення слів, звернених до самого, здається, інтуїтивного і художнього генія в науці XX століття: «За професійними мірками науковий талант Ейнштейна і його технічні здібності не вражали уяву. Його перевершували багато. У строгому сенсі слова, у Ейнштейна насправді не було особливого наукового дару. Але варто було йому доторкнутися до наукової проблеми, як та квітла, наче за помахом чарівної палички. Ейнштейн справді володів дивовижним талантом, що виходить за рамки логіки. — талантом, що виділяє генія з маси менш значних, але більш талановитих, ніж він, людей». Так пише американський математик і біограф Ейнштейна Б. Хофман.

Автор: В. Шкуратов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers