13 муз Ваймарського олімпійця

Posted by on February 15, 2013

Гете

Петрарка мав Лауру, Данте — Беатрічу, Шекспір, який створив найбільшу галерею жіночих постатей не залишив жодного дійсного прізвища, Достоєвський і Байрон мали дві-три музи, Шевченко не більш як дві…

Гете користався із привілеїв геніальної людини. Його офіціальні життєписи спокійно наводять 13 жіночих імен, пов’язаних з його творчістю. Може ще стільки ж осіб можна би знайти збережених під криптонімами присвят його численних лірик. Публіка, що дивиться на поетів, як на напів ненормальних людей, мабуть роз’яснила би надто часті „захоплення” Гете амурними справами, ненормальним розширенням його серця. А проте це була виїмково нормальна, твереза та зрівноважена людина.

Гете жив 83 роки; вперше закохався на 10-му році життя, востаннє на 74-му. За 58 років — 13 великих „ідеалів”. Ось їхні літературні імена: Аннета, Френцхен, Рікхен, Льотта, Лілі (Белінде), Ліда, Фавстіна, Гарна Мідянка, Христіанка, Беттіна, Мінхен, Сулєйка та Ульрика. Не рахуємо вже першої стріли Амура, якоїсь провінціальної «Гретхен». Перша Муза — донька власника ресторану у Ляйпцігу – Анна Катерина Шенкопф. І ось Гете вже вперше записує у 1764 р., що „тепер вперше відчуває щастя, яке дає справжнє кохання”. Це Аннета із збірки лірик відкритих аж у 1897 р. і з „Нових пісень” (1770р.).

Рік чи два пізніше дуже перелітне знайомство у Франкфурті із Францескою Креспель. Із листів до приятелів знаємо тільки, що „він усе ще належить до неї… і дуже її любить”.

1770 рік, Штрасбург. Знайомство із донькою провінціального священика Фредерикою Єлизаветою Бріон (Рікхен). Вірші, присвячені їй, починають нову добу в німецькій ліриці.

1775 р., Вецляр. Знайомство із донькою урядовця Шарлотою Буф, що стала спонукою до „Терпінь Вертера” — зразка романтичного „верльтшмерцу”. У дванадцятій книзі „Поезії та дійсності” Гете згадує її струнку стать, здорову вдачу, бадьорість, природну поведінку, щирість і признає, що вона готова була зв’язати своє життя з мужчиною гідним її…

У цьому самому році його захоплює у Франкфурті чар доньки вдови по банкірі: Лілі Шенеман. Дійшло навіть до формальних заручин, але саме мотиви „соціальної нерівності” вирішили справу не на користь шлюбу. Розставання було прикрим, та не болісно-трагічним. Гете ще на старість відчував „подув справді щасливих хвилин” із цієї короткої доби.

Повернувшись до рідного Ваймару, знаходить він не тільки нову Музу, але жінку-друга: Шарлоту Штайн (Ліду). Вона була дружиною високого урядовця, вихована при дворі ваймарського князя, справжня аристократка, із усіх приятельок Гете — найближча йому освітою, інтелігенцією та походженням. Дванадцять повних років тривала ця велика дружба із дуже широкою гамою почуттів. Невідомо чому Гете у 1786 р. виїхав до Італії, причому майже крадькома перед Шарлотою. Саме цієї „дипломатії” вона не могла йому пробачити. „Римські елегії” написані здебільшого після повернення, критики довгий час записували на рахунок Христіяни Вульпіюс, його майбутньої дружини; тим часом він завдячував їх італійці Фавстіні Антоніні. До тої самої доби належить восьмиденне (!) знайомство із мідянкою — Магдалиною Ріггі. Перша римлянка була чорнява, смуглява, блакитноока, поважна, стримана, — друга білявка, ніжно-рожевої шкіри, з повними очима, безпосередньо-щира.

Вільне парубоцьке життя в Італії, та її південне небо відкрило перед Гете не одну нову сторінку життя. Коли він повернувся додому у 1788 р., взяв до хати за господиню молоду дівчину Христіяну Вульпіюс. Ця особа без найменших претензій до літератури та всього того світу, яким жив розум Гете; її ідеал — створити йому якнайвигіднішу атмосферу в дома. Ще раз можна перелицювати приповідку про те, що найпростіший шлях до серця
чоловіка веде через шлунок. (Певно Христіана, вміла файно куховарити). Причому не так до серця, як до шлюбу. Роком пізніше Гете має сина, а після 17-літнього щасливого спільного життя з Христіяною він жениться з нею у 1806 р.

Гете має 57 років, коли до хати його 75-літньої мами щодня приходить 20-літня Бетіна Брентано, щоб дочекатись щастя познайомитись із великим письменником. Його листування із цією геніальною дівчиною — найкращий доказ, що він їй не аби як завдячує. Це одна із найсправніших його Муз, що не прокинула в ньому ніколи фізичного бажання. Зате найближчий його порив у цьому ж році єднає дивну низку почуттів від батьківського та ораторського аж до еротичного.

Ще сім років пізніше Гете знаходить у собі нову іскру, що спалахнула вогнем нової лірики. Ідея перелицьовувати перську поезію зв’язана тісно із дуже талановитою жінкою Маріанною Юнг. Безсмертна Сулейка із Гетового „Дивану” — це вона.

Остання любовна лірика 74-літнього Гете для 19-літньої Ульріки Левецов має той самий пал, що й всі попередні. „Трилогію пристрасті” він міг би написати як десять років раніше, так і десять років пізніше…

„Тринадцятка” не була для нього лиховісна. Характеристичний факт, що різні біографи Гете називають різні періоди його життя — найщасливішими; одні добу взаємин із пані Штайн, інші — італійську мандрівку, треті — період подружжя. Правда, що таке було і його особисте враження. Усі вони живуть у його творах тим теплом, з яким зустрічав їх у житті і завше згадував. Кохання мало для нього безліч різних форм невпинної подяки за хвилини, пережиті з фізичною насолодою, навіть коли вони були плодом його уяви.

Автор: М. Рудницький.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers