Чарівна Мальта. Частина третя.

Posted by on September 3, 2012

Мальта

Гозо – другий за величиною острів архіпелагу розташований в 6 кілометрах на північний захід від Мальти – в 20 хвилинах ходу на поромі або в 7 хвилинах польоту на вертольоті. Перебуваючи в крайній близькості (за нашими, звісно, мірками) від «материнського» острова, Гозо багато в чому від нього відрізняється: він горбистий (що відображено на його гербі), багатий флорою і менш схильний ерозії – масив складений більш твердими глинами.

Та й самі гозітанці (25 тис. чоловік), свого роду східні фризи, відрізняються від своїх сусідів: вони ще більш стримані і неквапливі, що не заважає їм бути волелюбним народом. Ще років тридцять тому гостро стояло питання про відокремлення Гозо від Мальти (до речі, госпітальєри визнавали самостійність острову), але все обійшлося тим, що в 1987 році було створено Міністерство у справах Гозо. Ох вже ці малі народності …

Відмінною рисою гозітанців є і їх глибока релігійність, підтвердженням чому служить церква Та’Піну, побудована в кінці 19-го століття цілком на пожертвування прихожан. Колись на її місці стояла каплиця, але вона так занепала, що її вирішили знести. Її врятував чоловік на ім’я Пилип – відновив, а заодно замовив для неї картину «Успіння Пресвятої Діви Марії». Таким чином, каплиця стала називатися церквою Пилипа, або на місцевому діалекті – Та’Піну. Найцікавіше сталося 22 червня 1883 р.: самотній жінці по імені Кармелу Гріма з’явилася Пресвята Богородиця, попросила її увійти в цю церкву і тричі прочитати Ave Maria – на честь триденного перебування тіла Матері в гробі до вознесіння. Тридцять років опісля в тому місці, де Кармела почула голос, почалося будівництво великої базиліки (чим більше віра, тим більше храм, говорить мальтійська приказка).

Та'Пину

На поклик Богородиці відгукнулися тисячі людей: до базиліки Та’Піну стікаються паломники не тільки з Мальти, але й з усього світу, щоб сповнитись благодаттю і отримати зцілення (в церкві зберігаються милиці, залишені зціленими парижанами). Наречені ж, за звичаєм, після причастя залишають в Та’Піну букети квітів, які і через роки виглядають так, ніби їх зрізали тільки вчора … Джозеф Кремона, пенсіонер, живе недалеко від печери Каліпсо і присвячує себе тому, що безкорисливо водить туди туристів. Ледве помітна стежинка, затиснута скелями, відводить нас все нижче і нижче – розібратися без провідника в цих скельних лабіринтах, дійсно, важкувато. З правого плеча, в просвітах, миготить море, чудовий піщаний пляж.

Мальта

- У лютому тут дме грігаль, північно-східний вітер з Греції, – розповідає Джозеф-Вергілій. – Він-то і прибив сюди корабель Одіссея. Ти подивися на карту: від Трої до Гозо в три рази далі, ніж до Ітаки, як можна так заблукати? Це все грігаль! Через нього і апостол Павло потрапив на Мальту, так. А Одіссея то взагалі спочатку в Африку занесло, там ріс такий лотос, покуштувавши якого, все забуваєш і відмовляєшся повертатися на батьківщину … Потім буря загнала його на Сицилію, до велетня-людоїда, і він виколов йому єдине око.

Старий розповідав це так буденно, ніби пригадував сімейну хроніку. Незабаром і ми не сумнівалися у справжності подій. Історія поневірянь грецького героя набувала плоть, вона переставала бути мертвим міфом, вигадкою сліпого Гомера.

Діставши з кишені піджака свічковий недогарок, Джозеф запалив його і, прикриваючи долонею від протягу, повів нас у морок. Скелі над нами зімкнулися.
- … Потім він проплив повз острів сирен, які заманювали моряків і зводили їх з розуму своїм співом. Одіссей заклеїв своїм товаришам вуха воском, а самого себе наказав прив’язати до щогли. Тільки так і врятувався. Але одного разу блискавка розбила його корабель, всі потонули, крім Одіссея. Він носився по морю дев’ять днів, вхопившись за уламок щогли, поки його не прибило на Гозо.

Ми стояли у тому місці, де колись жив Одіссей. Старий посвітив свічкою – наші тіні затанцювали по стінам не такої вже просторої печери.

- Вона русалка була. Як він прожив з нею сім років, не зрозумію, – зітхнув він, ніби йшлося про його власного сина. – Напевно, тому, що вона обіцяла йому вічну молодість, якщо залишиться з нею. Але він не залишився – тужив за своєю дружину, тієї, що в Греції…

- … Та й чи можна бути вічно молодим? .. Одного разу сколотив пліт, і тільки його й бачили.

До бухти Мджар, де чекав паром, ми прибули вечором. Сонце сідало чисто, безхмарно, обіцяючи такий же ясний день завтра. Різнокольорові Дайси погойдувалися у пірса – немов махали нам услід.

Марсашлокк – рибальське селище на південному сході Мальти, куди по вихідних днях з’їжджається чи не половина населення країни. Мальтійці вважають Марсашлокк своєрідним мікрокосмом острову: в цьому порівняно невеликому селищі можна побачити руїни Карфагена і візантійської епохи, тут були знайдені залишки єдиної мальтійської мечеті і норманські монети. І все ж, в першу чергу, це рибний ринок і найбільший причал мальтійських риболовних човнів. В очах рябіє від різнокольорових Дайс. Цікаво, що кожний човен має власне ім’я (а значить, він – предмет одухотворений) та індивідуальну розмальовку. Квітів, загалом, небагато, але їх поєднань безліч, двох однакових човнів знайти неможливо. Розпис по дайсі – свого роду народний мальтійський промисел.

Мальта

Цікаво пройтися по рибним рядам, мружачись від полудневого сонця, вдихаючи солоний аромат морських делікатесів. Восьминіг і мурена, меч-риба, невеликі акули різних сортів – що бажаєте на обід? Якщо нічого, то придбайте хоча б сувенір на пам’ять: дружини рибаків плетуть чудові сумки з риболовних сітей тут же, на ринку.

Мальта

Ну а чоловіки (хто не торгує) ремонтують рибальські снасті. Будь-який рибалка, не відриваючись від цього копіткого благородного заняття, із задоволенням відповість на всі ваші запитання. Так ми дізналися, як ловлять лампуку – рибу на зразок ставриди. Виявляється, вирушаючи на промисел, рибалка з верхом навантажує свою Дайс пальмовим листям. Відійшовши в море, він вивалює їх у воду, утворена тінь привертає цілі косяки лампукі – тут її і ловить хитромудрий мальтієць. Сей спосіб практикується споконвіку. Але оскільки пальма, як і інші дерева, з часів фінікійців велика рідкість, використання листя суворо регламентовано державою.

Далеко за полудень ми покидаємо шумний блискучий Марсашлокк. На виїзді з селища потрапляємо в легкий трафік – нічого не поробиш, день суботній, всі кудись їдуть. Автомобілів на Мальті вистачає: на 350 тис. жителів припадає 120 тис. машин, і парк продовжує рости. Зрозуміло, це породжує проблеми з паркуванням, зате світлофорів останнім часом стало значно більше: якщо ще п’ять років тому на Мальті їх було три, то сьогодні – вже близько двадцяти. Треба віддати належне мальтійцям: вони дуже акуратні водії. Якщо стоїть знак «40 км / год.», то мальтієць буде їхати зі швидкістю 35. Правда, часто в крайньому правому ряду (англійці принесли не тільки ввічливість і точність, але і правобічне кермо), звідки мальтійця вельми непросто викурити. Залишається тільки одне: обігнати його зліва (ну все навпаки), що і роблять наші вітчизняні «Руссо туристо».

Мальта

Зате і число ДТП на Мальті вкрай мале: яких-небудь один-два легких випадки в рік – і це вже великий плюс. Ще одним плюсом є те, що на Мальті не заборонено керувати транспортним засобом у нетверезому стані. Не те щоб не заборонено, а просто автоінспектори дивляться на це крізь пальці – головне, не вивалювався з кабіни. Хоча, якщо зізнатися, нам так і не вдалося відшукати скільки-небудь п’яного мальтійця – говорять, що остров’яни остерігаються занадто міцних напоїв, так як … бояться стану сильного алкогольного сп’яніння (говорить арабська кров?).

Нарешті, на Мальті не існує жодних проблем з rent a car. Причому в якості водійських прав зійде будь-яка мало-мальськи жорстка корочка з печаткою – мальтійці мають глибоку повагу до різного роду посвідчень особистості. Розповідають, що одна наша співвітчизниця пред’явила посвідчення майстра спорту з бадмінтону, і цього було достатньо, щоб негайно отримати ключі від Renault.

Щоб вже закрити автодорожню тему, слід сказати пару слів про мальтійські автобуси. Автобуси в цій країні, як і човни-Дайси, неповторні – вони мають своє обличчя, в прямому сенсі слова (єдине, що їх об’єднує, це жовте забарвлення і повна відсутність дверей, навіть з боку водія). Двох однакових автобусів, вірніше, з двома однаковими гратами радіатора, на Мальті не зустрінеш. Кожен власник норовить знайти і втілити в металі оригінальний дизайн «передка» свого bus’a, і повірте, їм це вдається. Але це ще не все. Мальтійці – народ забобонний, а мальтійські шофери, так само як і рибалки, забобонні подвійно. Ось чому «морди» мальтійських автобусів і таксі часто прикрашають зображення підків, рогів, кінських черепів та інших амулетів, а найпопулярнішим жестом шоферів і рибалок є «кацола», або, по-нашому, «коза» (знак металістів і «прикручених» дітлахів), бо вона, «кацола», оберігає від вроків.

Мальта

Шлях наш лежить в район Пачевіль – місце всемальтійскої вечірньої молодіжної тусовки. Взагалі, вечора на Мальті видають в цій державі провінцію (нехай і європейську): в шостій годині вулиці вже порожні. Криміногенність тут ні причому – її на Мальті просто не існує. Мальтійці не знають, що таке Крайм, якщо школяр у школяра вкрав зошит, то це трагедія чи не всієї країни. Однак по будніх днях держава до вечора, немов, вимирає – люди, мабуть, вважають за краще якомога раніше залягти спати.

Але це тільки по буднях. У ніч з п’ятниці на суботу і з суботи на неділю Мальта гуляє. І найпоказовішим районом у цьому плані є Пачевіль. Що вражає в першу ж хвилину – це велика кількість молоді. Незрозуміло, як в такій маленькій державі «уміщається» стільки молодняку (і де вона його «ховає» у світлий час доби, невже в школах і коледжах?). Всі вулиці, всі бари, дискотеки, боулінг-зали, більярдні, кафе окуповані тінейджерами. Причому все пристойно – ніяких п’яних пик, лайки, мордобою і наркотиків (Боже упаси). Всі веселі, розкуті і задоволені один одним. Прекрасна половина йде на контакт вільно, охоче позуючи перед фотокамерою, але вольностей не дозволяє. Вкотре переконуєшся, що семітська закваска, присмачена краплею європейської крові (в даному випадку британської), дає приголомшливий результат: кожна друга дівчина хороша собою, кожна третя – просто красива (той же ефект можна бачити в прилеглому Тунісі, який довгий час знаходився під французьким «гнітом»).

Власне, на таких ось «Пачевілях» і знайомляться майбутнє подружжя. Знайомляться років у 16-18. Однак навіть якщо юнак і дівчина один одному сподобалися, до весілля ще далеко. У 19-20 їх заручають, після чого для них припиняються всякі тусовки і вечірки. Вони зустрічаються тільки один з одним, але жити продовжують з батьками. Більш того, молодий хлопець не має права привести в будинок батьків дівчину, навіть якщо він з нею заручений. Безправному Мальтійському Ромео нічого не залишається, як усамітнюватися зі своєю красунею Джульєттою денебудь на скелястому березі в автомобілі (це не американізм, а вимушена необхідність). Прогуляйтеся пізнім вечором по Мальтійському узбережжю, самі побачите…

Мальта

За мальтійськими поняттями, чоловік може обзаводитися сім’єю тільки тоді, коли він має свій будинок (явно східний мотив). Ось чому деякі мальтійці одружуються досить пізно – з моменту заручин до весілля може пройти рік, а може і всі п’ятнадцять! Зате, якщо будинок побудований (куплений), ніщо вже не може розладнати весілля.

Одягає наречену її тітка (як і у нас), причому велике значення у вбранні надається амулетам від вроків, як: підківка, ключик, стручок перцю, фігурка дельфіна, ріжки («кацола»), цифра 13. Гості з’їжджаються (подарунки нареченій, за звичаєм, подаровані за тиждень до того), сідають за стіл, але ніхто не сміє доторкнутися до вина і закусок, поки цього не зробить винуватиця святкування – наречена. Та ж бавиться тим, що кидає через плече букет польових квітів: яка дівчина його зловить, тій наступній виходити заміж. Наречений, за прикладом коханої, кидає через плече підв’язку: який юнак її впіймає, ну і так далі…

Мальта

Вже на самому весільному обряді, погодьтеся, простежується керівна роль дружини в будинку. І це не порожній звук. Не вдаючись у подробиці, відзначимо лише, що по суті своїй мальтійська сім’я матріархальна. Цей феномен своїм корінням сягає в глибоку старовину – напевно, до часів німфи Каліпсо, а можливо, і ще далі. Адже відомо ж, що народ, який населяв Мальту багато тисяч років тому, поклонявся не богу, а богині – саме богині Аштроз. Та й що таке сама ця країна, як не модель сімейного тріумвірату – Мальта, Гозо, Коміно, – де першу скрипку грає вона – Мальта.

Автор: Олексій Шликов.

P. S. Духи вещают: А еще отправляясь в путешествие на чудесную Мальту очень важно не забыть взять с собой хорошие кредитные карты, а то ведь деньги имеют одно маленькое неприятное свойство – они очень быстро заканчиваются, особенно на таком живописном курорте как Мальта.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers