Чи помірність чеснота?

Posted by on December 24, 2015

помірність

Чи має помірність своєрідний етичний статус? Чи вона — лише довільний «спосіб життя», можливо, по-своєму привабливий, але настільки ж, наскільки може бути привабливим і марнотратність? Чи можна вважати, що помірність міцніше закорінена в чесноті, ніж розкішний спосіб життя? Чи, може, вона корисна лише за надзвичайних обставин, коли бракує продуктів харчування, одягу або інших товарів і помірне споживання стає лише даниною здоровому глуздові? Може, вона чеснота у Третьому світі, але не в Першому? Може, вона доречна за певних обставин і зовсім безглузда за інших?

Давайте зараз розглянемо, де помірність може стикуватися з етикою. Вона не є чеснотою, принаймні у тому сенсі, який вкладають у це слово філософи. Вона може бути чеснотою в загальнопоширеному, повсякденному сенсі: тобто загалом доброю річчю, річчю, гідною того, щоб нею захоплюватись чи її вихваляти. Але про це трохи згодом. Під чеснотою філософи мають на увазі душевний стан, який допомагає людині подолати типові життєві знегоди. Без такої чесноти рішучості або забракло б, або виявилося надміру багато.

Стриманість — класична чеснота, що стоїть найближче до помірності. Стримана людина реагує на випробні обставини без надмірної запальності, але й не надто спокійно, без надмірної пристрасті, але й не холодно. Стриманість окреслюється як підбиття своєрідного бажаного балансу. Та коли говорити про помірність, то тут підозру викликає те, що вона категорично обстоює лише одну крайність: ощадне споживання. Але чому ми повинні вважати це за слушний баланс? Баланс між якими пороками? Одну протилежність помірного споживання можна вбачати у марнотратстві. А що є іншою протилежністю? Іншу протилежність можна вбачати у згубному недостатньому споживанні. Але чому ми повинні вважати помірність за ідеальний баланс між цими двома лихами? Людина може виходити далеко за межі помірності, споживаючи товари досить щедро, але не впадаючи в марнотратство. Чому така більша щедрість не могла б бути бажанішим балансом?

Ні, я не думаю, що помірність безоглядно корисна. Спочатку уявіть собі життя на засадах помірності: я обачний і ощадний у всьому, що стосується споживання, я споживаю досить, щоб бути здоровим, але не більше, ніж потрібно для того, щоб задовольняти прості, основні мої потреби. Тепер уявіть собі життя не на засадах помірності: я менш оглядний і щедрий у всьому, що стосується споживання, я споживаю більше, ніж доконче потрібно для задоволення основних моїх потреб, але я нічого не гайную. Тепер якщо хтось розглядатиме кожен із цих способів життя, просто як способи життя, які я щойно описав, розглядатиме поза будь-якими наслідками, які вони можуть мати, то постає запитання: чи є якісь підстави твердити, що одне краще за інше? Принаймні я особисто не бачу підстав для такого висновку.

Тож якщо життя на засадах помірності й може бути якось корисне, то лише з огляду на те, до чого воно призводить. Мабуть, воно корисне опосередковано, а не посутньо.

І цікаве тут, мені здається, ось що. Помірність сприймається більшістю сучасних людей як щось вкрай незвичне, і, безперечно, з різних причин. Вона здається властивою злидням, і коли наш світ заможнішає, помірність стає недоречною. І тут нам, либонь, не обійтися без Фрейда: ми підозрюємо, що за зовнішнім фасадом помірності криється невибаглива, кишково-непрохідна внутрішня суть. Але що найважливіше, наша сучасна система цінностей, здається, стає формою споживацтва. Над нами панує економічна модель якості життя. Людина розглядається як сукупність бажань. Якість людського життя розглядається прямо пропорційно до задоволення цих бажань. Така модель цінностей, сперта на задоволення бажань, панує над суспільними науками і через них — над народною свідомістю.

Але тепер, на щастя, її панівна роль послаблюється. Ця теорія куца. Не можна ототожнювати те, що робить життя людини гарним, із тим, чим задовольняються її бажання. Бажання людини можуть бути задоволені, та ба, краще від цього їй не стане. Наприклад, я можу палати жадобою помсти, найсильнішим почуттям у моєму житті, та коли я досягну свого, виявиться, що мені стало не тільки не ліпше, а ще, можливо, й гірше.

ІНСТРУМЕНТ ДОБРА

Ніщо не є корисним тільки через те, що воно бажане. Деякі речі в житті корисні самі собою, а інші — ні. Це, звісно, сильно сказано, і на цей предмет серед філософів точилося багато дискусій, але це здається мені правильним. Гадаю, з набуттям досвіду ми можемо скласти перелік корисних речей у житті, речей, які не можуть поліпшити будь-яке життя без розбору (для цього люди занадто різні), але які поліпшують нормальне людське життя. Мій перелік містив би хоча б такі, досить-таки знайомі речі: задоволення, глибокі особисті взаємини, досягнення якоїсь життєвої мети, розуміння певних основних метафізичних і моральних питань, автономія та свобода.

Споживацтво куце не тільки в теорії. Воно не доводить до добра і на практиці. Однією з найзагальніших рис життя сучасного споживача є те, що на зміну одному наборові задоволених бажань приходить інший без поліпшення якості життя. Ці споживацькі бажання часто диктують одноманітну механічну працю. Хтось біжить, а насправді тупцяє на місці. Коли таке діється, ясно, що людина випустила з поля зору цінності. Що справді корисне, то це речі з переліку, який я щойно навів. Інші речі теж корисні, але лише остільки, оскільки вони ведуть нас до цінностей, наведених у переліку.

Саме тут, мені здається, й повинна сказати своє слово помірність. Вона корисна єдино тоді, коли такий спосіб життя загалом сприяє осягненню декотрих цінностей, наведених у переліку. Про це можна говорити й говорити. Помірність у житті цурається більш руйнівних для цінностей форм споживацтва. Вона тяжіє до простого життя, і хоча простота в житті не гарантує прилучення до справжніх цінностей, вона істотно збільшує шанси цього досягти. Багато кому з нас час від часу доводилося жити простішим життям, ніж звичайно, і, як наслідок, у гармонійнішому зв’язку з тим, що по-справжньому важить у житті. Звичайно, ми повертаємось до наших буднів і втрачаємо дорогоцінну свідомість такого зв’язку. Це ще одна причина, чому помірність як стиль життя може бути пожиточною. Спосіб життя людини може не лише включати в себе цінності, він може бути ще й кращим засобом відкрити людині очі на цінності, яких вона інакше не побачила б.

Тобто помірність може стати в такий опосередкований спосіб особистим благом. Спільнота, що сповідує засади помірності, може заощаджувати, щоб потому робити інвестиції для побудови кращого майбутнього. Помірність може бути також добром для всієї планети — справді-бо, трохи помірніше споживання може бути необхідним просто, щоб уникнути всесвітньої катастрофи. Ми споживаємо органічні палива без серйозних обмежень. Ми виправдовуємо себе думкою, що технічний прогрес неодмінно створить для них замінники. Та чи будуть вони такої самої якості? Чи не даватимуть небажаних побічних ефектів? Ба! Ми не знаємо. І наше споживацтво занечищує атмосферу, спричинюючи глобальному потеплінню.

Всього, чим це нам загрожує, ми, звісно, не знаємо. Але я не збираюся закінчувати хвалою помірності. Мені більше імпонує скромне життя під час відпустки, коли я споживаю далеко менше, ніж звичайно. Я вибираю простоту. Але мільйонам людей доводиться споживати недостатньо. Вони бідні. їхнє життя не стає від цього краще, великий вбивця в світі — не війна чи періодичний голод. Це — щось позбавлене драматизму і не доведене до відома всіх: хронічне недоїдання. Хронічний голод, як твердить дехто, вбиває щороку від вісімнадцяти до двадцяти мільйонів людей; це більш як вдвічі перевищує число людей, які щороку гинули у Другій світовій війні. їхнє злиденне споживання — не що інше, як зло.

Автор: Джеймс Гріффін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers