Ганді та толерантність

Posted by on October 21, 2015

Махатма Ганді

У наші дні толерантність годі осягти без звернення до світогляду й діяльності Мохандаса Карамчанда Ганді (1869- 1948), прозваного Махатмою (“велика душа”). А проте слово “толерантність” трапляється в його творах лише зрідка, хоч сам Ганді протягом всього життя був взірцево толерантною людиною. Цей парадокс віддзеркалює всю складність його філософської концепції.

За вченням Ганді, утвердження толерантності на ділі зводиться до встановлення ієрархії між нашою позицією та позицією іншого. “Я не люблю слова “толерантність”,— пише він у листі до своїх прибічників 1930 року під час ув’язнення в Єравда Мандірі,— проте я не знаходжу кращого слова. Толерантність може містити припущення, втім, цілком невинне, що інша віра — нижча від нашої, тимчасом як анітза (ненасильство) вчить нас заховувати до чужої релігійної віри таку саму шану, з якою ставимося до нашої власної віри, визнаючи її недосконалість. Таке ставлення не обтяжить того, хто прагне істини, хто кориться законові любові. Якби ми досягли всеосяжної істини, то ми перестали б бути шукачами, ми злилися б із Богом, бо істина — це Бог. Та позаяк ми тільки шукачі, ми продовжуємо наш пошук, свідомі своєї недосконалості”.

Тут ми торкнулися одній з найперших засад філософії гандизму, цього теоретично-духовного простору, в якому ставляться вимоги до самої концепції толерантності, однак не з погляду певного політичного чи релігійного ладу, а в зв’язку з вірою у свободу людського сумління. Ганді вимагає не самої лише поваги до особистості, він прагне сприяти пошуку істини в переконанні, що такий пошук вимагає покори законові любові. Тож у Ганді концепція толерантності нерозривно пов’язана з утвердженням ідеї істини. У цьому — суть. Однак ще важливіше зрозуміти, що істину можна знайти на шляху ненасильства.

Терміни “ненасильство” та “істина” настільки збігаються, що стають майже взаємозамінними. “Анітза” (ненасильство) та “істина” так переплелися, що їх годі роз’єднати, — пише Ганді. — Вони — як дві сторони однієї медалі, або, радше, одного гладенького, без зображень, металевого диску. Хто може сказати, яка сторона — орел, а яка — решка?

Однак анітза — тільки засіб, а істина — мета. Засоби як такі завжди мають бути напоготові, тож анітза є нашим найвищим обов’язком. Якщо ми дбатимемо про засоби, то будемо певні, що рано чи пізно досягнемо мети. Скоро ми це зрозуміємо, кінцева перемога не викликатиме сумніву”.

ЗЕРНЯ ТА ДЕРЕВО

Отже, виходячи з ідеї істини, Ганді не прагне створити якусь раціональну світоглядну систему, а надто зміцнити традиційні погляди. Він пише: “Істина криється в серці кожної людини, там її й слід шукати… Ми не маємо права примушувати інших діяти згідно з нашим баченням істини”. Отже, неможливо розмежувати релігійне та політичне життя, і це засвідчує організована ним боротьба водночас проти британського панування й проти індійської несправедливості щодо касти недоторканних. На кшталт грецького філософа Сократа Ганді відважно, озброєний лише постом та молитвою, виступає проти духу тиранії та нетерпимості у своїх сучасниках: “Єдиний тиран, якому я корюся в цьому світі, це — “ясний голосок” у моїй душі. І навіть коли б я постав перед можливістю існування меншини в одній особі, я смиренно вірю, що в мене досить мужності, аби бути в такому безнадійному становищі”.

Діючи на таких засадах, Махатма геть позбавлений якихось політичних розрахунків. Навпаки, своєю поведінкою він прагне забезпечити перемогу людинолюбства над політикою, яка намагається цінності ідеологічні поставити перед цінностями громадськими. Постійна турбота про істину та про рівність всіх громадян спонукала його до бунту проти хитрощів і брехні, які Ганді вважав за брудні засоби, непридатні для досягнення чистої мети: “Було б великою помилкою гадати, що між засобами та метою немає ніякого зв’язку. Через таку помилку жахливі злочини коїли навіть ті, кого мали за побожних. Ваші міркування — це все одно, що твердження, ніби з бур’яну можна виростити троянду. Зв’язок між метою і засобами такий самий, як зв’язок між деревом і зерням”.

І далі пояснює: “Мене більше заполонює боротьба проти падіння людини до рівня тварини, ніж боротьба за те, щоб вберегти мій народ від страждань. Ті, хто з власної волі йде крізь терни випробувань, зростає у шляхетності й звеличує все людство. І навпаки, ті, хто задля перемоги не гребує ніякими засобами й скочується до визиску слабкіших народів та людей, деградують не лише самі, а й тягнуть за собою людство”.

Іншими словами, “політична чеснота” ненасильства, яке Ганді вважає за найвищу чесноту, випливає з того, що воно об’єднує членів громади, підкреслюючи роль окремої людини та вагу катарсису (очищення) душі та тіла, яким вона, людина, має займатися. Отже, наша здатність брати участь у громадському житті й виважувати добро та зло не може існувати поза практикою індивідуального чи гуртового ненасильства. Для всіх нас, безумовно, найголовніша наука філософа Ганді в тому, що політика, яка робить силу критерієм істини, веде як особистість, так і громаду до жахливих наслідків.

Цілком свідомий небезпек політичної влади й водночас усвідомлюючи свій демократичний обов’язок перед Індією, Ганді заявив: “Якщо здається, ніби я втручаюся в політику, то це тільки через те, що нині політика обвиває нас, мов гадина тіло, і з тих пут годі виборсатися. Тож мені кортить побороти гадину… Я виконаю свій обов’язок тоді, коли переконаю людство, що незалежно від тілесної сили кожен чоловік і кожна жінка є оборонцем власної гідності та волі. Така оборона можлива, навіть коли весь світ стане проти того, хто сам – один чинить опір”.

Вчення Ганді набуло всесвітнього поширення. Найвизначнішим прикладом його впливовості є боротьба Мартіна Лютера Кінга за права чорношкірих американців. У всіх акціях протесту від бойкоту автобусів у Монтгомері 1955 року й аж до маршу на Вашингтон 1963 року Кінг користувався технікою ненасильства Махатми. Ось як писав Мартін Лютер Кінг про вплив Ганді у своїй книзі “Сила любові”: “Величезне значення для мене мала вся концепція Ганді про satyagraha (відданість істині)… Що глибше я поринав у філософію Ганді, то активніше зникав мій скептицизм щодо любові. Аж ось нарешті настала хвиля, коли я вперше побачив, що християнська доктрина любові, суголосна методі ненасильства Ганді, є одним із наймогутніших видів зброї в руках пригнобленого народу в боротьбі за волю”. І ще : “Якщо людство має розвиватися, воно не обійдеться без Ганді”.

Пророчі слова Мартіна Лютера Кінга справдилися на час його смерті в 1968 році, коли народ Чехії розпочав кампанію ненасильницького опору радянському втручанню, відомого в історії як «Пражська весна». Відтоді ненасильство нерозривно пов’язане з найрізноманітнішими політичними та інтелектуальними рухами, що протягом 10 років збурювали країни Сходу. Як казав у 80-х роках Лех Валенса, тодішній керівник “Солідарності”, об’єднання польських профспілок, страйкова боротьба якого зрештою спричинила падіння тоталітарного режиму в цій країні, “єдиний шлях боротьби проти насильства — це наша відмова від насильства… Наша єдина зброя — правда та віра”.

У своїй кампанії громадянської непокори 1986 року проти диктаторського режиму народ Філіппін також вдався до методу ненасильства. Відтоді різновиди такої боротьби в Латинській Америці, в Південній Африці та на Близькому Сході переконливо довели актуальність і обґрунтованість вчення Ганді у змаганнях за волю та справедливість.

Автор: Рамін Джаганбеглу.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers