Не справжнє кохання

Posted by on February 13, 2013

Не настоящая любовь

Буває ж таке, ви зустріли Її (Його), здавалося б, справжню принцесу (принца), та закохались з першого погляду. Вам здається, що ви знаєте цю людину ледь не ціле життя, хоча познайомились щойно, все в ній (ньому) ну прямо таки ідеально, одним словом – принцеса (принц)! Ви, звісно, що починаєте залицятись, дарувати квіти, запрошувати на побачення (чи то приймати квіти та запрошення, якщо ви дівчина). Але проходить час, а з ним і квітково-цукерковий період кохання (чи то закоханості?), і ви зненацька починаєте розуміти, а принцеса (принц) то й не така вже ідеальна. Принц розкидає шкарпетки по хаті та хропе у ночі, або замість допомогти вам помити посуд, дивиться футбол на дивані попиваючи пивко. Принцеса теж не промах – ходить з бігудями та «веселими» зеленими масками на обличчі, яким позаздрив би сам Фреді Крюгер. І тут «велике кохання» вмить кудись зникає, а на зміну йому приходять постійні сварки, суперечки, взаємні звинувачення, які, врешті решт, закінчуються доволі прозаїчно – човник «великого кохання» немов Титанік розбивається об айсберг побуту. Знайома ситуація?

Певно що знайома, врешті решт, таке трапляється з більшістю людей. Про це говорить невблаганна пані статистика – 50 % відсотків сімейних пар розпадаються, а це кожна друга сім’я. Чому так трапляється? Як на мене, причина сумна – дуже мало справжнього кохання, того кохання, яке потрібно заслужити працею своєї душі, того кохання, яке приходить разом із зрілістю та щастям (ось тут про це вже були мої роздуми). Зате багато кохання не справжнього. Що ж то за звір такий, це несправжнє кохання? Тут можливі дві відповіді на це питання:

Відповідь перша – це просто пристрасть. Ну коли гормони грають, а в організмі проходять певні біохімічні реакції. Зрештою те саме відбувається і в братів наших менших – звіряток, пташок, рибок. Працюють інстинкти, а одним з глибинних інстинктів, закладених в будь-яку живу істоту (і не тільки людину) є інстинкт продовження роду. От тільки ми люди часом маємо схильність плутати дію інстинкту з самим глибоким почуттям. Кінець такого не справжнього кохання є закономірний – гормони не можуть грати постійно, біохімічні реакції завершуються і тоді все – пройшла любов, зав’яли помідори.

Друга відповідь на питання про несправжнє кохання є дещо складнішою, вона вже лежить у площині психології. Справа в тому, що частенько ми закохуємось не у іншу людину, а у … самого себе в іншій людині. Точніше свій образ (певний ідеал), який ми проектуємо на цю людину. А коли виявляється, що ця людина не підходить під наш образ-ідеал, неодмінно виникає глибоке розчарування. Частенько люди ставлять безліч вимог для своїх половинок: там він/вона має бути таким, таким і таким, але насправді ніхто нікому нічого не має. Кожний є таким яким він є, і наша справа тільки приймати цю людину (причому приймати зі всіма недоліками) або не приймати. Дуже часто люди бачать тільки те, що самі хочуть бачити. Через це вони на початкових етапах кохання просто не помічають багатьох недоліків свого обранця. Але цей рожево-романтичний димок все рівно колись розвіється, і на зміну романтиці прийде побут. Навіть не сумнівайтесь, побут обов’язково все розставить по своїм місцям.

Великий російський поет та співак Володимир Висоцький якось написав гарну філософську пісню про дружбу. Там йшлося про те, аби перевірити свою дружбу на справжність треба взяти друга з собою в гори. Так само і кохання, щоб перевірити його на справжність треба взяти його в гори. У гори побуту, гори немитого посуду, та брудних шкарпеток. Адже справжнє кохання – це далеко не лише романтичні подихи при місячному сяйві, це ще й відповідальність, це робота, робота двох сердець (зрештою, й не тільки сердець, але й інших частин тіла).

І ще – справжнє кохання – це коли ми кохаємо реальну людину, кохаємо з усіма її недоліками та негараздами (навіть з немитим посудом чи розкиданими шкарпетками). Не справжнє кохання – це коли ми кохаємо якогось уявного та майже ідеального принца/принцесу, який насправді існує лише у нашій уяві та більше ніде (бо ж ніхто не ідеальний, чи не так ?). На завершення пропоную вам послухати дуже гарну пісню від рок гурту Queen, пісня називається «It’s a Hard Life», хто знає англійську, слухайте слова, вони дуже філософські та повчальні.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers