Традиції розуму. Частина перша.

Posted by on March 20, 2017
Журнал Пробудження

розум

У ті дні, про які зараз згадую, я працював у Паризькій Національній бібліотеці, де читав праці великих мислителів XVII століття, пізніших авторів і сучасних філософів і фізиків. А вранці бродив по вулицях Латинського кварталу, по набережних лівого берега і Ситі, вздовж Лувру і найчастіше навколо Нотр-Дам, записуючи майже все, що приходило в голову. Те, що я читав, допомагало бачити Париж, а те, що бачив, допомагало зрозуміти прочитане.

Сонце ще не розігнало ранкову туманну млу; вона пом’якшує виразний, такий знайомий малюнок набережних і мостів. Це так характерно для паризького пейзажу: раціоналістична композиція і м’який, невловимий колорит. Він перетворює топографічну схему в щось реальне, що не вміщається в схему. Гармонія малюнка і колориту створює враження того, що можна було б назвати інтенсивністю буття. Саме буття, а не тільки існування. Згідно з Гегелем, розкрита розумом сутність перетворює існування в дійсність і дозволяє побачити у всесвіті не хаос, а порядок, приписати реальному буттю упорядкований характер.

Пейзаж Парижа наштовхує на фундаментальні проблеми буття. Він не може залишатися тривимірним, в нього входить час. Вже в давнину філософія зіткнулася з вихідним парадоксом: минуле вже не існує, майбутнє ще не існує, справжнє — нульова по тривалості, отже, неіснуюча грань між минулим і майбутнім. Парадокс буття вирішується включенням в сьогодення минулого і майбутнього.

Досить ясною ілюстрацією такого включення служить диференціальне числення і закони фізики. Рухома частинка володіє в кожен момент не тільки положенням у просторі (вона проходить через дану точку, її існування в цій точці миттєво), а також швидкістю — граничним відношенням пройденого шляху до минулого часу, першої похідної від положення по часу, і прискоренням другої похідної. Узагальнення подібних математичних і фізичних понять показує, що сьогодення володіє буттям в тій мірі, в якій воно включає минуле і майбутнє. Це включення може бути більшим або меншим, і ступінь включення — це інтенсивність буття.

Подібне включення — аж ніяк не одноразове осяяння філософської думки; це — тривале і фундаментальне русло всієї історії філософії і науки.

Володимир Іванович Вернадський і П’єр Тейяр де Шарден ввели поняття ноосфери Земли. Поряд з літосферою, гідросферою й атмосферою існує створена працею і розумом людини сфера, де природна структура змінена, а природні процеси скомпоновані відповідно цілям людини.

З ноосферою пов’язана сукупність наявних на Землі культурних цінностей, які з’єднують минуле з сьогоденням і сьогодення з майбутнім. Мова йде про сукупність наукових, технічних, моральних та естетичних цінностей, накопичених людством, що визначають подальший прогрес культури. Вони накопичені, зокрема, у формі книг, творів мистецтва, споруд — пам’ятників культури. Як назвати цю сферу земної поверхні? Може бути, у назві слід підкреслити її основну функцію — зв’язок поколінь, реалізацію безперервності культурного прогресу, критичне, переробне, змінююче і тим самим зберігаюче і продовжуюче спадкування минулого? Тому назвемо сукупність культурних пам’яток кліроносферою — від грецького клірономяя, спадкування. Зауважимо в дужках, що кліроносфера потребує охорони від забруднення і знищення не менше, ніж атмосфера і гідросфера Землі. Вона є основою інтелектуального і морального потенціалу — здатності людства прискорити подальший культурний поступ.

У чому ж полягає цей прогрес? Це питання тісно пов’язане з визначенням культури. З великої кількості різних визначень нашого часу, по-моєму, близько наступне.

Інтенсивність буття вимірюється злиттям потоку явищ, переходу від хаосу до космосу. В термодинаміці інтенсивність буття — це впорядкованість теплового руху, існування макроскопічних температурних перепадів, це негентропія, що протистоїть ентропії — міри безладного, хаотичного руху молекул. І разом з тим інтенсивність буття вимірюється автономією, індивідуальним буттям молекул та їх рухів. Зараз мова йде про відображення реальної упорядкованості буття, про раціональну схему світобудови, про систему природничих знань. Тут ідеалом є істина, і змістом наукового прогресу є нескінченне наближення до невичерпної об’єктивної істини. Наука виступає тут як монолог природи. Але коли ми розглядаємо науку як складову культури, її розвиток визначається цілями людини, ефектом досліджень, соціальними і моральними ідеалами, естетичними критеріями. Наука зливається з цими ідеалами, з монологом людини, культура — це діалог людини і природи, діалог, який змінює і людину, і природу.

Рівень культури, її інтенсивність вимірюються інтенсивністю зв’язку складових її елементів, культура і перебуває в такому зв’язку, культура — це синтез істини, добра і краси. В такому синтезі вони реалізуються: наука втілюється в економічні і соціальні цінності, належне стає сущим, прекрасне стає критерієм реального. В інтенсивності подібного синтезу та подібної реалізації і полягає ефект кліроносфери, вплив великого минулого на сьогодення і майбутнє, вплив, який робить їх великими.

Далі буде.

Автор: Б. Кузнєцов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers