Уявні острови

Posted by on June 2, 2016

острів

Острови посідають особливе місце у нашій міфології, часто як арена таємничих або надзвичайних подій. Відтяті від решти світу, вони зображуються як притулки, де можна уникнути спілкування з людьми і куди можна втекти від небезпеки, або як місця самітництва, де намагаються знайти спокутування. Розташовані групами, острови мають багато заток для причалювання човнів. Вони можуть бути місцем мешкання потвор. На їхніх берегах споруджені храми для кривавих жертвопринесень, тут можуть з’являтися пірати, які приставляють сюди вкрадені скарби. Або вони можуть бути останньою брамою до раю.

За всіма цими асоціаціями острови завжди надзвичайно цікавили авторів оповідань, особливо тих, які пишуть про надприродні явища.

Та що таке надприродне явище? Його визначають як таке, що будить у нас почуття таємничості, чарів на порозі відкриття Іншого Світу. Що нас цікавить тут найперше — це межа між нашим та іншим світом. Але цей інший світ сам двозначний: подібно до Януса, він має два обличчя — одне магічне, інше потворне.

ДВА РІЗНІ СВІТИ

Відокремлені від материка, острови є знаком відмежування від повсякденного світу. Сама їхня природа наводить на думку про індивідуальну ідентичність, опозиційну до колективної долі. Щоразу репрезентуючи окремий світ, звернений на самого себе, острови скоряються законам, відмінним від тих, що чинні на інших територіях.

Вже в XIII сторіччі у пародії на епічну поему «Окасен і Ніколетт» місцем, обраним для зображення зовсім протилежного нашому світу, був острів Торелор, де жінки воюють, чоловіки народжують дітей і таке інше.

Материк є місцем звичайного життя; на островах відбуваються незвичайні події. Вони є театром казкових мрій, далеких від дійсності. Знов-таки, коли материк постає перед нами у світлі світському, то острови є втіленням святого, будучи місцем розташування храмів, де складають жертви — з добрим або лихим наміром. І на противагу нашому світу живих, острови часто символізують недосяжне царство мертвих.

ВІДЛЮДНІСТЬ ОСТОРОВІВ

Слово «острів» походить від латинського «insula» і означує самітність, ізоляцію, відлюдність. Ділянка землі, оточена морем, нерухомий човен, омитий хвилями, — це точний символ людини, захищеної від своїх приятелів і воднораз нещасливо ізольованої від них. Знову двозначність!

Звичайно, хтось думає про всіх тих Робінзонів, які зазнали корабельної аварії на пустельному березі острова, замкненого в рамках самодостатнього Всесвіту. Але найнаочнішим прикладом може тут бути Жан-Жак Руссо. Цей самітник, що почувався ніяково у товаристві, знайшов притулок на острові Сент-П’єр посеред озера Біль у Швейцарії, але виявив, що це місце ще не досить ізольоване, як на його смак. Отже, швидко впоравшись зі своїм сніданком, він сів у човен і здався на ласку течії. І тут, на цьому плавучому острові, заколисаний хлюпотом хвиль, він поринув у мрії, які поступово вкинули його в екстатичний транс («Мрії самітника на прогулянці», 1782).

МІСЦЕ ПРИТУЛКУ

Тож не дивно, що це місце самотності так часто розглядається як притулок для тих, хто бажає втекти від людського суспільства і всіх його пасток. У творі французького письменника Анрі Боско «Дитина річки» (1945) знайдемо найкращу ілюстрацію цього явища. Знесений течією до острова на річці Дюранс під час сну в човні, молодий герой натрапляє на каменярню, де жорстокі номади катують хлопця його років. Він визволяє його і, викравши човен, тікає з ним на старицю річки. Тут вони позбуваються страхів, викликаних їхніми зловісними переслідувачами. Таким чином вони опинились «подвійно» на острові: у стоячих водах, захищених стіною чагарника серед ворожих земель; і в човні, що знайшов прихисток у цих водах, утворюючи, сказати б, острів у межах острова. Чи може бути надійніший притулок від шаленства тих, хто вчинив би їм зло?

ОСТРІВ ЯК ЗАСІБ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ МЕТИ

Таких місць можна досягти лише наприкінці тривалої мандрівки. Це передбачає процес втаємничення, яке часто веде героя від одного острова до іншого, кожен з яких репрезентує різний досвід, поки він досягне найвіддаленішого острова, ultima Thule, казкової землі, яку ранні європейські географи вважали за найдальшу північну межу відомого світу.

Всім відомі Гомерова поема «Одіссея» та «Сіндбад-мореплавець», одна з історій славнозвісної збірки арабських оповідань під назвою «Тисяча й одна ніч». Та мало хто знає про ранню ірландську епічну поему, відому як «Подорож Брендана», де розповідається про морську експедицію стародавнього кельтського бога Брендана, який пробирається лабіринтом казкових островів, кожен з яких дивовижніший за попередній, або пізнішу «Подорож Майолдуїна». Дивна річ, у IX сторіччі з’являється переробка «Подорожі Брендана» латиною під назвою «Navigatio sancti Branini», в якій кельтський бог стає християнським святим; а потім, приблизно у 1121 році, — англо-норманською, у перекладі архідиякона Руена, Бенуа, перш ніж «Подорож Брендана» було перекладено і поширено в Європі.

МІСЦЕ СПОКУТУВАННЯ

Але острови не завжди є схованками, притулками, пристановищами милосердя; не завжди є короткочасними привалами на шляху до якоїсь іншої долі. Оточені морем, вони природно можуть служити за місця спокутування.

Найкращою ілюстрацією цього може бути пригодницький роман «Робінзон Крузо», написаний у 1719 році. У ньому розповідається про молодого чоловіка, який, замість вести своє власне діло в Англії і заробляти на прожиття подібно до своїх батьків, заповзявся бути вірним своїй примхливій схильності до пригод. Тож провидіння карає молодика за злочин знехтування чесної торгівлі вдома, закидаючи його на негостинний безлюдний острів, без харчових припасів та знарядь праці. Таким є справжній сенс, якого Даніель Дефо хотів надати своєму оповіданню. Однак, старий міф про благословенний острів так захопив уяву його читачів, що незабаром це місце чистилища стало розглядатись як рай і викликало два десятки імітацій, відомих під загальною назвою «робінзонада».

Далі буде.

Автор: Роберт Баудрі.
Уявні острови. Продовження.

Пропонуючи довкілля, відмінне від довкілля звичайного світу, відлюдні острови природно дають багату поживу для видінь потвор, які буцімто їх заселяють. Скажімо, Одіссей у певний момент наражається на небезпеку перетворитися на кабана внаслідок підступів віроломної, але спокусливої чарівниці Цирцеї, а згодом зазнає корабельної аварії на острові Циклопів, де серйозно ризикує загинути подібно до своїх супутників, ставши сніданком для одноокого велетня циклопа.

Але, можливо, найнеймовірнішою галереєю острівних потвор, створених багатою кельтською уявою, галереєю, побаченою очима мореплавців, є «Подорож Брендана» і, зокрема, «Подорож Майолдуїна», де розповідається про один острів, заселений голодними мурахами завбільшки з поні, і про другий, де мешкає жахливий кінь із гострими, як лезо бритви, копитами, наїжаченими кігтями.

Дотримуючись цієї традиції острівних потвор, пізніші письменники збагатили їхню галерею. Згадаймо створіння, вигадані божевільним вченим, персонажем «Острова доктора Моро» (1896) Г. Дж. Уеллса, чарівних канібалів у «Тайпі» (1846) Германа Мелвілла, що мешкають на Нуку-Хайва на Маркізьких островах, огидну постать садиста Ворскі, який розпинає на хресті свої жертви на лиховісному острові Сарек на далекому краю землі в «Острові тридцяти домовин» (1920) Моріса Лебланка.

І в наш час мисливська експедиція виявила на острові огидного Кінг-Конга, велетенську мавпу з відомого американського кінофільму (1933), поставленого режисерами Меріаном Купером та Ернстом Б. Шедсеком.

ОСЕЛЯ ФЕЙ

Але у світі уяви острови живуть не тільки як місця перебування потвор, вони ще й вважаються оселею фей. Жахливій чарівниці Цирцеї в поемі «Одіссея» протиставляється приязна і сповнена бажання допомогти Каліпсо. Несподівані небезпеки та жахіття, якими рясніє «Подорож Майолдуїна», змінюються дивовижними пригодами. На одному острові ростуть чарівні яблука, чиї солодкі соки викликають екстаз, подібний до смерті. На іншому є палац із перекинутим до нього кришталевим мостом, де мешкає чарівниця. Вона пропонує супутникам сир, де, як у легенді про Грааль, кожен знаходить свій найулюбленіший смак. Для них три місяці, проведені в палаці, тривають три роки і закінчуються лише з появою фантастичного птаха, птаха їхньої поверненої юності…

А які неймовірні постаті вигадані казкарями і письменниками: прекрасна Ізольда, чарівниця в Ірландії, до якої Трістан скеровує свій рибальський човен, сплетений з верболозу та обіпнутий шкірою; або Прекрасна королева з Андерсенового «Райського саду», яка робить духмяними квіти острова Блісс, цього чарівного місця, де чатує невідома смерть і куди героя заносить східний вітер; або ще чарівна жінка Робінзон, зображена Жаном Жіроду в художньому творі «Сюзанна і Тихий» (1921)

ОСТРІВ СКАРБІВ

Як бачимо, таємничі чудеса, що так легко асоціюються з островами, можуть втілюватись у чаклунські місця або чарівні постаті, але вони можуть прибирати й форми казкових скарбів. Найяскравіші приклади островів, де містяться такі скарби, звичайно, знаходимо у гостросюжетному романі Олександра Дюма «Граф Монте-Крісто» (1845) та у пригодницькому романі Роберта Луїса Стівенсона «Острів скарбів» (1883).

Ще й сьогодні цей могутньої сили міф захоплює нас. П’єр Мак Орлан у своєму творі «Поема про екіпаж» (1918) посилає героя до островів Вест-Індії на пошуки скарбів піратів, що їх той зрештою виявляє набагато ближче до батьківщини, пригода, аналогічна тій, яку переживає головний герой сучасного роману Жан-Марі Гюстава ле Клезіо «Золотошукач» (1985). Варто також згадати «Скарби червоного Рекхема», пригодницький мультфільм про Тінтіна художника Герже, який бажає відроджувати стародавні легенди, що тривожать нас.

Такі численні жахіття і перешкоди постають на шляху героя, так багато подвигів повинен він вчинити для досягнення своєї мети, що його просування до призначеного острова часто нагадує подорож, пов’язану з втаємниченням, кульмінаційним моментом якої є розкриття таємниці.

Улісс, який вдався до подорожі кружним шляхом, що веде його від одного острова до іншого, зрештою повертається додому, де нарешті може звернутися до тіні своєї померлої матері. Жійє, герой роману Віктора Гюго «Трудівники моря» (1866), долаючи всі муки, що їх завдають холод, вода, голод, спрага та страх, утверджує свою гідність, але зазнає розчарування в ту саму мить, коли вже мав досягти мети у своєму фатальному спільництві з морем.

Роман Ельзи Моранте «L’Isola di Aruto» (1957) також закінчується втаємниченням, яке включає в себе останнє тяжке випробування, проникненням в останню і найжорстокішу таємницю життя. І в своїй алегоричній оповіді «Аль Хей Ібн Ягзан» мавританський філософ XII сторіччя Ібн Туфейл зображує тип мусульманського Робінзона Крузо, який після того, як його полишено в дитячому віці на острові поблизу Індії, спромігся сам у цьому сприятливому для медитацій місці відкрити закони природи й інтуїтивно проникнути в містичні істини.

ІНШИЙ БІК

Тепер ми наближаємось до самого краю світу, де відкривається інший бік реальності. У поемі Гомера «Одіссея» острів феакіанців, досвідчених мореплавців, призвичаєних до веслування в мандрах від одного світу до іншого, втілює цю ідею переправи, переміщення з однієї реальності до іншої. У творі «Подорож Майолдуїна» герой також переконується в існуванні острова, але дивовижного острова, поділеного навпіл муром. По один бік муру — чорна вівця, по другий — біла. Коли біла вівця потрапляє на той бік, вона відразу стає чорною. Коли ж, навпаки, чорна вівця приєднується до білої, вона зараз же й сама стає білою. Мур — чітка межа, що відокремлює два світи.

РАЙ

Всі ці острови — не що інше як порти прибуття, останні аванпости, місце втаємничення, брама до острова Потойбічного світу, кінцева мета пошуку пригод, критична точка заплутаної подорожі. Острови Блаженних у садах Гесперид із грецької міфології, Емейн Аблах, чарівний острів кельтів, Острів мертвих, такий, як його змалювали белетристи, від Прокопія до Моріса Лебланка, — ось деякі з міріад острівних подоб, пов’язаних із темою раю.

Такий острів ідеальний, острів іншого світу. Справді, де ще «Гільгамеш», найдавніша вавилонська епічна поема, розміщує земний рай, як не на відлюдному і неприступному острові, не на найвіддаленіших межах Землі, за водами смерті? Чому від Платона до Олдоса Хакслі, від Томаса Мора до Томазо Кампанелли чудові міста сили-силенної «утопій» розміщені на островах? Безперечно, причина тут одна: бажання втекти від повсякденного життя з всіма його узвичаєними нікчемними порядками і десь-інде відтворити ідеальне місто, до якого ми прагнемо.

КІНЕЦЬ ПОДОРОЖІ

Тут ми розглянули тільки деякі з безлічі художніх творів, присвячених островам. Проте з кількох наведених прикладів видно, що міф про чудовий острів користується такою винятковою привабливістю через те, що він природно вписується у традиційні теми оповідного мистецтва, особливо в пригодницькі історії та оповідання про надприродні явища, пов’язані з темами втечі від світу, моря та гір, відлюдності й прихистку, скарбів, фей та потвор, раю та екстазу тощо.

Всі ці теми утворюють своєрідну плеяду з островами у центрі, до якого вони притягуються, мов магнітом, подібно до безлічі планет, що кружляють навколо сонця. А ці планети своєю чергою пропонують інші теми, які за асоціацією примушують нас огортати таємницею будь-який острів взагалі, байдуже, наскільки він незвичайний, і ототожнювати його з казковим царством міфу.

Автор: Роберт Баудрі.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers