Золота епоха діалогу

Posted by on June 14, 2017

філософи доскратики

Досократики, які стоять біля колиски універсалістської думки, сузір’я філософів, які мешкали на берегах Іонії, у Греції й Сицилії, заслуговують радше на те, щоб називатися філософами Всесвіту, або філософами чотирьох сторін світу, або філософами безконечності.

Почнімо з Алхмеона, бо прізвище його і починається на А і він перший заговорив про важливість мозку, найдосконалішого із комп’ютерів. Піфагорів учень, він на старощах проголосив першорядність мозку. Невдовзі ідеї іншого філософа-досократика, Демокрита, провіщають народження першого електричного мозку і поділ атома. Але треба визнати за Алкмеоном ту заслугу, що він перший у Європі визначив китайські інь та янь, кажучи про двоїстість, як про основу всього сущого, в той час як “одиничність” (щось одне без свого протилежного) породжує хворобу. Саме на основі двоїстості, “input” та “output”, розвинулися комп’ютери.

Демокріт та Левкіпп (їх називали близнятами) вперше висунули атомарну гіпотезу. Демокріт перший почав твердити, що у світі немає нічого, крім атомів та порожнечі. Його діалектичний матеріалізм, за яким природа уявлялася як цілість із взаємопов’язаними частинами, підтверджується науковими відкриттями нашого сторіччя, сторіччя атома, теорії відносності й квантової механіки. У 20-30 роки у Копенгагені Борн, Шредінгер, Крамерс та Дірак провели досліди, спираючись на квантову механіку і принцип невизначеностей, який зрештою став законом фізики, прямо протилежним Платоновим ідеям про суспільну організацію та Аристотелевій логіці.

Геракліт запровадив поняття “психосоматика”, що вельми розвинулося за наших часів. Але одним з його основних положень було положення про те, що антитеза і антагонізм є причинами поступу та розвитку. “Війна — мати всього”. Все руйнується і змінює вигляд, за винятком закону трансформації. І зовсім парадоксальна для його часів думка, яка далеко випередила сучасні наукові відкриття — ідея про те, що від часу до часу Всесвіт умирає і відроджується. Що у нього немає ні Творця, ані початку та кінця у часі. Хіба фізичний закон збереження енергії не є вельми чітким підтвердженням безконечності й невмирущості Всесвіту?

Ще через кілька років Емпедокл передбачає постійність матерії: “Дурні люди, невже хоч що-небудь може взятися з нічого? Рух і спокій, життя і смерть — лише два боки тієї самої реальності”. Лише в XVIII столітті через дві з половиною тисячі років після нього Лейбніц та Лавуазье відкривають закон збереження матерії. Сучасна атомна наука вирахувала, що якщо тривалість існування деяких часточок-складників атома надзвичайно коротка, то кожен електрон, протон чи нейтрон існують вічно. Всесвіт створений з цих основних будівельних матеріалів, і, певна річ ніщо не з’являється з нічого. “Ніщо не з’являється з нічого, а те, що існувало вічно, існуватиме вічно”, — твердив також Мелісс. “Немає ні початку, ні кінця”, — казав він. “Ніщо не зникає безслідно, і ніщо не з’являється з нічого”. Можливо, Мелісс — найменш знаний із плеяди досократикыв, але він найголовніший з них. Інші досократики лише уточнюють поняття постійного творення: Фересід Сирійський, наприклад, твердить, що “вода народжується з часу”.

Становлення плюралізму

На початку VI сторіччя до Різдва Христового Фалес на кораблі дістався Мілета і здійснив подорож по Єгипту з метою навчання у храмах Тота, чи Гермеса — бога науки. Після повернення додому він здивував своїх співвітчизників, оголосивши: “Сонце та зірки — не що інше, як колосальні сфери вогню”. Його учень Анаксімандр гадав, що світ зародився з невизначеної маси примітивної і безводної матерії. Він пояснював, що маса ця потроху згусла, перейшовши з газоподібного стану в рідкий, а потім твердий, і підкреслював роль температури в народженні світу. Інші філософи намагалися дати математичну викладку народження світу: Філолай гадав, що “все є числами. Без чисел не можна нічого пізнати й осягнути”. На його думку, суть числа, його сила — у десятках.

Такий самий клопіт і в сучасних фізиків. Ось що пише з цього приводу Вернер Гейзенберг: “Можливо, цікаво було б зазначити, що існує наукова проблема: чи первісна матерія належить до відомих типів матерії, а чи це щось відмінне, що стоїть над ними і в певній формі повертається у сучасній фізиці. Нині фізики намагаються, як це свого часу робили досократівські філософи, знайте основоположний закон руху матерії, закон, від якого можуть залежати всі елементарні часточки з їхніми особливостями”. Згідно з наслідками останнього аналізу, саме математичні форми замінюють симетричні тіла — майже за тими самими піфагорійськими правилами, за якими можна видобути гармонійні вібрації, по-різному розподіливши натяг струн”. Для Піфагора “числа є першоелементами природи”.

Фалес, “перший астролог, який прорік затемнення Сонця і пояснив дні сонцестояння”, був засновником нової традиції вільної думки, вважає англійський філософ Карл Поппер. Критичне ставлення учня до вчителевої доктрини стає елементом філософії в іонійській школі. Фалес був здатний витримати критику і навіть заохотити її. Це вже було щось нове. Це була тріщина у традиційній єдиній доктрині школи, був підступ до плюралізму вчень, який доконче змушує усвідомити, що наші спроби зрозуміти і пояснити істину не остаточні, а відкриті для вдосконалення. Знання наші та вчення — випадкові. Карл Поппер підсумовує: “За винятком піфагорійців, всі досократівські філософи припускають критичне сприйняття, відкритий конфлікт, у разі незгоди з ними можна було не боятися остракізму чи прокляття та багаття для єретиків. Це одна з найважливіших переваг учення досократиків”.

Шлях діалогу

Парменід не лише фізик, коли каже: “Все виникає з Необхідності: земля, сонце, місяць, спільний для всіх ефір, Чумацький Шлях і палахкотючі зорі”, — а й поет, коли пише: “Всюди Ерос спонукає бридке народження і парування, штовхаючи самицю до самця, аби вона спарувалася з ним”. Подібну думку знаходимо у Анаксагора: “Видиме — аспект невидимого”, “всім керує розум” і “все, що мало бути, все що було і відійшло у небуття, все, що є тепер, і все, що має бути, все оте розум знав і розташував у належному порядку, прокрутивши в собі”, а у Ксенофана: “Широке море породило води, вітри та ріки”; нарешті, у Анаксімандра: “Тепло відокремилося від холоду при народженні світу й утворило навколо планетарної атмосфери ніби кору навкруг дерева, розжарену сферу. А та сфера, поділившись навпіл, утворила дві сфери, холоду й жару, які вийшли з матки під час народження світу”.

Думки досократиків видаються дивовижними інтуїтивними передбаченнями теорій сучасної експериментальної науки. Карл Поппер підсумовує своє вчення такими словами: “Після досократиків на людство найшла зимова сплячка Середньовіччя, і тривала вона аж до наших часів, коли Ейнштейн своїми відкриттями про рух, масу, енергію і час дав цілком новий образ старого Всесвіту. Досократівська філософія показує нам шлях діалогу, з якого має видобувається істина, в той час як догматичні релігії і задубілі ідеології є монологами, коли слово має лише один співрозмовник, той, який гадає, що має монополію на істину. Але такої монополії більше бути не може. Як твердить великий Оппенгеймер, поняття комплементарності, яке характеризує атомну будову і кванти, передбачає визнання того, що два різні описи одного досліду рівнозначні й необхідні, хоча й непримиренні”. А я додав би: те саме стосується і принципу невизначеностей.

Філософи-досократики були першопрохідниками Всесвіту, а не лише Землі. Зоряні війни були б сьогодні полем їхніх досліджень. Як зауважує один американський вчений, “психологія пересічної людини XXI сторіччя надто не відрізняється від психології купця XVI сторіччя чи селянина XIX сторіччя, навіть якщо наш сучасник має автомобіль і комп’ютер. У майбутньому люди будуть вражені розривом між знаннями нашої епохи й анахронічними концепціями, які ми успадкували від Середньовіччя. Цей розрив — одна з причин нашої сучасної кризи як матеріальної, так і психологічної. Гарний приклад прямоти суджень і методу ми можемо відшукати у золотому віці грецьких досократівських філософів, за часів, коли філософія означала наукову думку”.

Я сказав би також, за часів, коли технологія не зводилася лише до можливостей комп’ютерів. Людина не може жити без інтуїції. Всі видатні вчені, як і всі астронавти, зверталися до поезії, аби описати чудо, свідками якого були. І саме цю поезію поряд із науковим знанням пропонують нам досократівські філософи.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers