Абу Бакр – наступник Мухаммеда

Posted by on July 3, 2015

Абу Бакр

Він з юності знав Мухаммеда і був дуже до нього прив’язаний. Взагалі-то його звали Абдалла, а Абу Бакр – це прізвисько, і означає воно «батько» або «власник верблюда». Невідомо, коли воно до нього приліпилося, але давати прізвиська у мекканців було прийнято. Забігаючи наперед, скажемо, що з роками він отримав ще одне прізвисько – «ас-Сіддик», що означає «чесний». Батька його звали Усман Абу Куфаха, мати – Умм аль-Хайр Сальма бінт Шакра.

У справах Абу Бакра супроводжувала вдача, він вже в молодості досяг успіху в торгових справах, вів спосіб життя багатої людини і нічим не відрізнявся від інших заможних і цілком добропорядних жителів Мекки. До тих пір, поки проповіді Мухаммеда не змінили круто його життя. Він відразу повірив у пророчу місію свого друга і заявив, що готовий йому в усьому допомагати. А це означало піти проти багато чого, прийнятого в Мецці, і нажити собі чимало ворогів.

Для Мухаммеда було надзвичайно важливо придбати такого сподвижника – його чесність, надійність, розсудливість у всіх викликали повагу. Він ніколи не піддавав сумніву одкровення, які чув від Мухаммеда, вірив йому у всьому беззастережно і захищав, коли інші висловлювали недовіру місії Мухаммеда. Вірив навіть самим неймовірним розповідями, як наприклад, про нічну подорож пророка в Єрусалим і вознесіння його на небеса. Навіть віддані друзі Мухаммеда насилу приймали цю його розповідь.

Абу Бакр не шкодував власних коштів на потреби громади. Однією зі статей його видатків був викуп рабів, яким він ставив єдину умову свободи – прийняти іслам. За 10 років, до часу переселення в Медину, від його статків, що оцінювалися в 40 тисяч дирхемів, залишалася хіба що восьма частина.

А покинули мусульмани рідну Мекку не по своїй примсі, а через те, що їм всім, і Мухаммеду в першу чергу, загрожувала смертельна небезпека. Проповідь єдинобожжя порушувала усталений віковий порядок поклоніння ідолам в Мецці: сюди з’їжджалися з всієї Аравії «многобожники» (язичники) на весняний та осінній ярмарок, до цього часу і були приурочені їх обряди.

Згідно арабським історикам, за Мухаммедом влітку 622 року полювало 11 осіб. Мусульмани стали залишати місто. Останніми йшли Мухаммед з вірним своїм другом Абу Бакром. Два швидкохідних верблюда, куплені Абу Бакром, чекали їх в околицях Мекки. Щоб збити з пантелику переслідувачів вони не вийшли на дорогу, що веде в Йатріб, а провели три дні в печері на горі Саур поблизу дороги на Ємен. Вбивці вирішили, що їм вже не наздогнати втікачів, і повернулися в місто. А в цей самий час Абу Бакр і Мухаммед осідлали верблюдів і спокійно попрямували в Йатріб. 20 вересня 622 року вони досягли Куби – містечка поблизу міста. На тому місці, де спішився Мухаммед, була побудована перша мечеть. А Йатріб стали називати Мединат-ан-Набі – місто пророка, або ж просто Медина.

Починався новий період життя пророка, скінчилися його страждання, хоча чимало ще було і важких днів. І тут, у Медині, як і в Мецці, його тінню його правою рукою, якщо хочете – ангелом-охоронцем, був Абу Бакр. До того часу їх союз ще більш зміцнів і завдяки тому, що Абу Бакр видав за Мухаммеда свою улюблену дочку Айшу. У Медині Абу Бакр купив землю, на якій були побудовані житла для дружин Мухаммеда – Савди і Айши.

Сам же Абу Бакр оселився в передмісті Ас-Сунх, за півмилі від будинку пророка. І навіть ставши халіфом, залишався жити там, де жив. Йому і в голову не прийшло, що тепер він може або навіть повинен претендувати на щось більше, ніж задовольнявся досі. Абу Бакр був зовсім не войовничим по натурі чоловіком, але супроводжував Мухаммеда майже у всіх походах і не залишав його навіть в найнебезпечніших ситуаціях. Під час експедиції проти жителів оазису Тобук, які дошкуляли мусульманській громаді, Мухаммед довірив йому прапор умми, а на дев’ятому році хіджри (630-631 р) – він відправив Абу Бакра в Мекку на чолі мусульман-паломників.

Одного разу, коли обставини не дозволили йому відправитися в похід разом з пророком, він попросив Умара взяти на себе турботу про Мухаммеда і на прощання наказував йому: «Тримайся ближче, у самого його стремена. Пам’ятай: він – посланець Божий».

… Мухаммед помер у будинку своєї дружини Айши, і вона тут же послала за батьком – Абу Бакром. Прибувши на її поклик, він застав біля тіла покійного розгубленого Умара, який рішуче не хотів вірити в кончину пророка. Абу Бакр відразу зрозумів все. Він поклав руку на плече покійного і сказав: «О ти, за якого я з радістю пожертвував би і батьком і матір’ю, як за життя ти був мені дорогий, так і нині ти, мертвий, дорогий мені…» Потім він вийшов на поріг і звернувся до присутніх біля будинку людей: «Хто бажає поклонятися Мухаммеду, хай знає, що Мухаммед помер. Поклоняйтеся Господу! Аллах великий і вічний!»

Пророк не залишив після себе спадкоємця-сина. І не віддав певного розпорядження про те, хто повинен керувати громадою після його відходу. У громаді не було єдності щодо цього. Мухаджири – ті, хто прийшов до Медини разом з пророком, і ансари – ті, хто приєдналися до нього після переселення, мали своїх кандидатів (а мухаджири і не одного). Тоді Умар (один з тих, кого вони хотіли зробити халіфом) нагадав всім, що коли пророк захворів, він саме Абу Бакру довірив керувати молитвою, а її він вважав найкращим із справ мусульманина. І першим простягнув руку найкращому другові Мухаммеда, присягаючи йому і запрошуючи всіх наслідувати його приклад. Так Абу Бакр став халіфом (буквально «той, хто слідує після») – шляхом виборів, узаконених принесеною йому присягою (присутні присягали і за відсутніх). Це сталося 8 серпня 632 року.

Одним з перших його обов’язків як халіфа був сумний – похорон пророка. Ніхто не знав, як це зробити, але Абу Бакр згадав, що одного разу Мухаммед сказав: «Не було жодного пророка, якого б не поховали на тому місці, де він помер». І Мухаммеда поховали у дворі будинку його дружини Айши.

Вже наступного дня Абу Бакр з’явився перед людьми, що молилися в мечеті і вимовив: «Коріться мені, поки я підкоряюся Богу і його пророку…» Ставши халіфом, Абу Бакр вже не міг займатися торгівлею, тим самим його сім’я позбавлялася доходів. Громада призначила йому компенсацію – дві з половиною тисячі дирхемів, він же, підрахувавши збитки, визнав цю суму недостатньою, і тоді громада постановила додати ще 500 дирхемів. Історики розцінили цей епізод як доказ скрупульозної чесності, скрупульозності і педантичності у фінансових справах, а аж ніяк не скнарості Абу Бакра.

Сучасники засвідчили, що дім Абу Бакра, незважаючи на наявність трьох дружин, утримання яких вимагало значних коштів, був порожній, а три тисячі дирхемів з часом виявилися нікчемною сумою, яка дорівнювала заробітку десяти вмілих ремісників. Але такий був Абу Бакр на прізвисько «Ас-Сіддик», тобто «чесний».

Чоловік розумний і не марнославний, він запросив до управління громадою і двох інших сподвижників пророка – Умара бен Хаттаба, який, так само як і він сам був тестем покійного Мухаммеда, а також Абу-Убейда, перевіреного воїна, який краще за інших тямив у військових питаннях. Серед найближчих сподвижників халіфа не виявилося двоюрідного брата пророка і чоловіка його дочки Фатіми. Але це не було результатом інтриги чи небажання Абу Бакра бачити його поруч. Все пояснювалося дуже просто: ні мухаджири, ні ансари не називали тоді ім’я Алі в якості можливого глави мусульманської громади, наступника покійного Мухаммеда.

В особистості Абу Бакра, – зазначав історик Август Мюллер, – щасливо поєдналися спокій і самозабуття, які дали йому можливість у самий тривожний час створити основи авторитету халіфату, а непохитна твердість його поборола всі незліченні небезпеки обурення, що розлилися по всьому Аравійському півострову…»

Далі буде.

Автор: Ольга Бібікова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers