«Ars moriendi» – мистецтво гідного життя та гідної смерті

Posted by on

Танець смерті

Смерть безсумнівна, час її невідомий. (Латинська приказка).

На відміну від сучасної медицини, коли від смертельно хворої людини лікарі та близькі родичі всіляко приховують інформацію про реальний стан справи та швидкий перехід у «інший вимір», у середньовічній Європі існував зовсім інший, діаметрально протилежний підхід до помираючих людей, який знайшов своє відображення у чисельних філософсько-богословських трактатах на цю одвічну тему та навіть сформувався у специфічний вид мистецтва – «Ars moriendi». Або ж мистецтво гідного життя та гідної смерті.


Танець смерті

Трішки історії: як знаємо, життя у середні віки значно відрізнялось від нашого: постійні війни, епідемії, просто повсюдна антисанітарія то і діло спричинювала масову смертність населення. А смерть і зовсім була звичним та буденним явищем, середньовічна людина ледь не кожну мить відчувала її крижаний подих за спиною та на протязі всього життя була постійним свідком чиєїсь смерті: родичів, друзів, сусідів. Бувало, епідемії чуми викошували навіть половину населення деяких середньовічних міст. І ні багатство, ні шляхетний стан, ні вченість, ні краса, ніщо не могло врятувати від смерті, адже вона не робить жодних винятків: і король, і єпископ, і багатий купець, і вчений монах, і бідний селянин – всі рівні перед нею.

Танець смерті

У критичні моменти навіть ставало так, що кількості священиків у певній місцевості було замало, щоб відвідати та відспівати всіх помираючих людей, тож багатьом доводилось помирати «у гріху». Щоб вирішити таку прикру ситуацію група монахів домініканського та францисканського орденів починає друкувати спеціальні трактати-керівництва для людей на тему «як правильно підготуватись до смерті», або ж на латині «Ars moriendi» (дослівний переклад цих слів – «мистецтво помирання»). Окрім власне самих трактатів «Ars moriendi» включає в себе серію цікавих середньовічних гравюр та малюнків під назвою «Танець смерті», у яких зображено пані смерть, (у вигляді веселого скелетика) під час виконання своїх робочих обов’язків. Просто, майже по буденному вона (смерть) приходить до різних людей: короля (якому знімає корону з голови), багача (в якого забирає його марно складені протягом життя золоті монети), допомагає бідному селянину в останній раз зорати поле, а старенького дідуся лагідно відводить за руку прямісінько у могилу…

Танець смерті
Танець смерті
Танець смерті

Інша найважливіша філософсько-мистецька частина «Ars moriendi» зображає помираючих людей в останні миті їхнього життя, найважливіші миті. Річ в тім, що за уявленнями середньовічних людей – момент, який передує безпосередній смерті є самим найважливішим у цілому житті. Адже саме в цей передсмертний момент Бог і Диявол сходяться у вирішальній битві за душу помираючої людини. І від того, хто з них переможе, залежить, куди піде душа, до раю чи пекла. Тому особлива велика увага приділялась правильному приготуванню до смерті, до того, щоб належно та у потрібному настрої зустріти цю даму з косою, гарно привітати її та відправитись з нею в останню путь…Однак не варто розслаблятись, адже наш найлютіший ворог і противник – Сатана, саме у цей передсмертний момент робить величезні зусилля та спроби, щоб як можна більше душ відвернути від Бога, й повернути до себе та свого царства одвічної темряви. Ці його спроби у літературній частині «Ars moriendi» називаються «атаками Сатани».

Ars moriendi

Розрізнялося 5 основних диявольських атак: серйозні сумніви у вірі, відчай та муки совісті, нетерплячість та дратівливість через перенесені страждання, гординя та марнославство, жадібність (вона ж скупість) та інші мирські клопоти та прив’язаності. Людині, яка лежить на смертному одрі потрібно належним чином (з допомогою щирого каяття у своїх гріхах та смирення) перебороти всі ці диявольські атаки та спокуси, що мають на меті лише одне – згубити душу, відвернути її від Бога. І ще одною шостою (і можливо найважливішою) диявольською спокусою у деяких творах «Ars moriendi» рахувалось бажання помираючого уникнути своєї долі, не помирати, ще трошки пожити. Та як ми знаємо, смерть марно благати, у потрібний момент вона забере кожного із нас, тому замість марних намагань уникнути неминучого, куди краще більше попіклуватись про власну душу та ліпше підготувати її до «переходу у інший вимір».

Ars moriendi

Як бачимо, середньовічні люди були куди мудріші та практичніші у своєму відношенні до смерті, ніж ми з вами, мешканці 21-го століття. Хочемо ми цього чи ні, а смерть (як і народження) одна з головних та невід’ємних складових нашого життя, яку аж ніяк не можна ігнорувати, закривати на неї очі, подібно якимось дурнуватим страусам, що при небезпеці ховають голови у пісок. Наше повсюдне уникання розмов про смерть, тим більше приховування від смертельно хворих людей самого ймовірного та фатального наслідку їхньої хвороби за уявленнями середньовічних людей – чи не найстрашніший злочин, який тільки може бути. Взагалі в давнину рахувалось, що краще вселити у хворого сильний страх, який потім можливо не виправдається, ніж дати йому померти не підготовленим до смерті.

Ars moriendi

Звісно, багато в чому ми ніби то керуємося з псевдо гуманних міркувань, скажімо не засмучувати важкохвору людину, не лякати її і так далі. Це все говорить про величезний брак віри у сучасному суспільстві та величезну гординю, коли ми покладаємось на власні сили, замість того, щоб покладатись на Бога. А ще говорить про те, що люди у наш час переважно піклуються за матеріальні і тимчасові речі, та зовсім забувають про вічне – безсмертну душу, яка часом потребує не меншої (а може і куди більшої) уваги ніж матеріальне та смертне тіло.

P. S. Духи вещают: «Ars moriendi» – искусство достойной жизни и достойной смерти по представлениям средневековых людей – одно из ключевых условий для души умирающего избежать адских мук в потустороннем мире. Разумеется, у многих людей довольно шаблонное видение ада, как места где грешников поджаривают в котлах (кстати, интересно какие котлы используются в аду, может качественные котлы логика?), такое себе дьявольское джакузи, но все может быть совсем иначе. Скажем, в еврейской традиции ад представляется, как большой кинотеатр в 3D, где вместо фильма грешному человеку показывают собственную жизнь и ему попросту становится стыдно от многих совершенных им недостойных поступков.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers