Бог, який викрав рис

Posted by on July 22, 2016

Рис у Японії

Згідно з легендою, яку розповідають в Сомегава (префектура Івате в Східній Японії), в давнину рису в Японії не було. Одного разу божество Інарі-сама викрало в Китаї кілька зерен рису, заховало їх у тростинному стеблі, заткнуло отвір папером, перевернуло стебло і, спираючись на нього як на посох, повернулося до Японії. Так в країні вперше з’явився рис.

На згадку про те, що божество ховало зерна в перевернутому стеблі очерету, на рисових посівах завжди ставлять вгору корінням тростинку. Тільки після пересадки розсади на поля, коли молоді пагони зміцніють, тростинку, як свідчить легенда, можна, нічого не побоюючись, перевернути коренем вниз.

З ритуалом пересадки рисової розсади і легендою про божество Інарі-сама (буквально: «божество, яке приносить рис») пов’язаний і давній спосіб зберігання рису, при якому зерна злегка підсмажують, а потім руйнують, щоб очистити від зовнішньої оболонки. Так отримують якігоме, або підсушений рис. Його можна подавати до столу підігрітим або у вигляді каші, попередньо розмочивши в гарячій воді. В останні кілька століть якігоме використовується перш за все як жертовне приношення богам при здійсненні обрядів на рисовому полі.

У Східній Японії при посіві рису для освячення канавки, по якій на поле із загальної зрошувальної системи надходить вода, здійснюється обряд мінакуті. У селі Мураока в Фудзісава (префектура Канагава) під час цього обряду богам підносять якігоме, а потім роздають його дітям. Щасливі діти наминали рис, гублячи зерна на землю, де їх скльовують горобці й ворони. Вважається, що це вірний спосіб уберегти молоді пагони від птахів. Звичай розкидати зерна рису біля зрошувальних канавок, щоб нагодувати птахів і таким чином уберегти посіви, поширений і в багатьох інших селах.

У Західній Японії якігоме підносять богам в знак подяки під час свята врожаю. За традицією у багатьох селах Західної Японії перший урожай рису збирали ще до того, як зерно повністю дозрівало. Згідно з ритуалом, стебла рису першого врожаю зрізали серпом, потім зерно підсмажували і отриманий таким чином якігоме підносили богам і предкам, а селяни обмінювалися їм як ритуальним подарунком. Сьогодні якігоме використовується лише при скоєнні ритуальних обрядів. Але був час, коли його разом з хосі-й (відвареним на пару, а потім висушеним рисом) брали з собою в дорогу солдати і мандрівники.

Якщо якігоме тепер вже не подається до столу, моті як і раніше популярне і залишається одною з основних страв японської кухні. Слово «моті» перекладається як «рисовий коржик», проте такий переклад може ввести в оману, оскільки в складі цієї страви немає ні звичайного відвареного рису, ні рисової муки. Моті – це клейкий рис, який спочатку розпарюють, а потім в гарячому вигляді товчуть в ступі до тих пір, поки він не перетвориться на в’язку тістоподібну масу, якій можна надати будь-яку форму і використовувати самим різним чином.

Моті грає виключно важливу роль в дні святкувань Нового року, коли, за звичаєм, в кожному будинку по всій Японії в особливій ніші житлової кімнати виставляють різних розмірів круглі моті (осонае). Моті підносять божествам домашнього вогнища; їх також кладуть в особливий суп (одаоні), яким, за традицією, починається перший день Нового року.

У давнину моті готували не тільки з нагоди новорічних свят, а й для здійснення різних релігійних обрядів; тепер це звичайна страва, яку подають до столу по самому різному приводу. Якщо додати в моті цукор, вийдуть улюблені ласощі японців.

Інша традиційна обрядова страва з рису – це секіхан, клейкий рис, зварений на пару разом з червоною квасолею (адзукі), яка надає йому характерний червонуватий колір. У наші дні багато господинь готують секіхан з звичайного рису, додавши в нього при варінні червону квасолю. За традицією, секіхан подавали під час проведення певних обрядів, сьогодні їм часто пригощають гостей на сімейних урочистостях, наприклад в дні народження. Подають його й з нагоди сумних подій; так, в північному районі Тохоку його їдять на похоронах і поминках.

Існує думка, хоча деякі вчені її і не поділяють, що червоний секіхан – це як би повторення страви, яку в давнину готували з особливого сорту червоного рису. Однак червоний рис існує і в наші дні. Його вирощують, наприклад, для підношення богам на священному рисовому полі храму Хоман на острові Танегасіма (префектура Кагосіма) і в ряді інших місць. Сорти червоного рису зустрічаються також в Китаї і в Південно-Східній Азії.

Нагадує секіхан і рисову кашу з червоною квасолею (адзуки-гаю). Її готують з дрібної червоної квасолі і звичайного рису, відварюючи їх у великій кількості рідини до тих пір, поки маса не загусне. За традицією, цю страву подають на 15-й день Нового року за місячним календарем. У деяких районах Японії її, за звичаєм, готують виключно чоловіки.

П’ятнадцятий день Нового року за місячним календарем називають «малим» Новим роком. Раніше це був день сільськогосподарських обрядів. Безсумнівно, це типово японський звичай – задовго до настання сівби здійснювати ритуали і обрядові церемонії в заставу майбутнього хорошого врожаю.

На цьому святі дотримуються два основних звичаї, яким надають характер обрядової церемонії, що відтворює сільськогосподарські роботи: це танець, що імітує пересадку рисової розсади, і прикраса будинків і сільськогосподарських будівель гілками дерев, на які вішають моті, що символізують волоті рису, повні зерна.

Традиційно моті і секіхан готували на пару, аж до середньовіччя навіть звичайний рис ніколи не відварювали в воді, а розпарювали в керамічному або дерев’яному посуді. До сих пір в деяких сім’ях рис готують у великих чавунних горщиках з важкими кришками (кама), які ставлять над жаровнею з тліючим деревним вугіллям. Однак після Другої світової війни в більшості японських будинків з’явилися електричні або газові автоматичні рисоварки.

Нова техніка в корені змінила життя селян. На рисові поля прийшли машини, різко скоротилося число японських сімей, зайнятих в сільському господарстві. Зникли багато старовинних обрядів, що дотримуватися в селах, втратили своє обрядове і релігійне значення традиційні страви з рису. Селянські родини більше не вирощують свій власний рис і не готують вдома моті та секіхан, вважаючи за краще купувати їх в магазинах в готовому вигляді.

Автор: Тарі Обаясі.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers