Бриль прочанина – прощі в Японії

Posted by on April 15, 2016

паломництво в Японії

Прощі в Японії звичайно поєднують у собі серйозні релігійні наміри з готовністю скористатися мандрівкою як екскурсією для відпочинку. Такий підхід існує принаймні від XVIII сторіччя, коли прощі стали популярними як один із приводів для простого народу одержати дозвіл на подорож. Відтоді взагалі стало важко встановити різницю між туристичним та релігійним аспектами прощі. Або ж, радше, безглуздо було б намагатися це зробити. Щоб забезпечити прочанам — кожному з них і всім разом — максимум задоволення, туристична поїздка часто поєднувалася з релігійною поїздкою. Отож і не дивно, що нині навіть серйозні тривалі буддійські прощі відбуваються на комфортабельних автобусах із зупинками в готелях у зазделегідь замовлених кімнатах.

У Японії загалом розрізняються два різновиди прощі. Один з них можна назвати релігійною мандрівкою до якогось певного святилища з особливою метою, що в принципі нагадує прощу, практиковану в усьому світі. Другий різновид, який вимагає для свого успішного завершення відвідин багатьох рівнозначних місць, властивий виключно Японії.

Проща «одного напрямку» займає важливе місце в багатьох релігіях. Так, наприклад, проща в Ice Джінгу, велике синтоїстське святилище на честь сонячної богині Аматерасу, у XVIII сторіччі мала таку популярність, що перетворилася на своєрідний народний рух. Сьогодні відвідувачів Ice Джінгу також багато, хоч вони більш-менш стриманіші й задовольняються лише короткою молитвою та фотографією на згадку. Сама мандрівка туди теж не складна, хоча й є незначні труднощі при виїзді з таких великих міст, як Токіо та Осака. Інші синтоїстські храми скликають своїх специфічних відвідувачів, наприклад, Їдзумо — один із кількох храмів, де молитви за щасливе подружнє життя вважаються особливо дієвими.

НА ГОРІ ОНТАКЕ

Подеколи, залежно від регіону, має місце щось на кшталт розподілу праці. Богиню торгівлі Інарісаму відвідують у храмі Фушімі Інарі поблизу Кіото мешканці західної Японії, а в храмі Касама Інарі на північ від Токіо — мешканці східної частини рівнини Канто. Оскільки відвідини обох цих храмів вимагають довгеньких мандрівок, вони можуть вважатися прощею в загальному розумінні слова. Зрештою, можна було б знайти місця для молитви Інарісаму ближче до дому, бо ж є багато ділових центрів і навіть окремих підприємств зі своїми власними храмами цього синтоїтського бога або комі. Нагадаймо, що здійснити прощу означає вирушити в мандрівку до святого місця, розташованого за межами звичайного проживання.

В Японії буддизм поділяється на різні секти та школи, тож найчастіше метою прощі є головний історичний храм. До деяких таких храмів дістатися нелегко. Так, наприклад, центр шингонського буддизму його засновник Кукаї навмисне розмістив на далекій горі Койя. Сьогодні туди можна дістатися залізницею або автошляхом, а підвісна дорога замінює колишнє нелегке сходження на вершину. Центри прощі інших сект часом містяться в населених пунктах. У Кіото вірні буддизму шін, наприклад, старанно відвідують Хігаші Хонганджі та Ніші Хонганджі, два храми за кілька сотень кроків від залізничного вокзалу. Отож мандрівка втрачає характер випробування, а перетворюється на акт обожнювання та вдячності. Справді, для свого спасіння вірні більше покладаються на ласку Будди Аміди, аніж на свої особисті заслуги.

японський храм

Іншим уславленим осередком буддійської прощі є великий комплекс храмів під назвою Ценкоджі на узвишші в місті Нагано, шанований одразу двома буддійськими сектами Тендай і Джодо (чиста земля). Цей храм збирає щороку тисячі прочан. Незалежно від причетності до тої чи тої секти вони спускаються в оповиту сутінками залу, що міститься під головним приміщенням, і ходять навколо масивного постаменту статуї, яка зноситься вгору. Шукаючи шлях навпомацки витягнутою вперед правицею навколо центральних підпор, вони набувають у цілковитій темряві досвіду смерті – перед тим як, вийшовши нарешті на денне світло, символічно відродитися.

Деякі з центрів прощі в Японії мають вкрай таємничий характер і не піддаються конфесійній класифікації. Прикладом цього є гора Онтаке у префектурі Нагано, що здіймається на висоту 3 тисячі метрів над рівнем моря і не має в центральній частині жодного механічного транспортного сполучення. Гора, яка вважається однією з камі, ховає свою вершину в храмах, їй можна вклонятися звіддаля, тобто з маленького храму біля підніжжя. Однак чимало груп вірних вважає за краще здійснити нелегке сходження на вершину, де на них чекає невеличкий синтоїстський храм. Йдучи ледь помітною стежкою серед камінних брил, прочани долають три кілометри по рівнині, а далі кілометр здираються крутосхилом. За звичаєм, сходження розпочинається у другій половині дня, а вранці, після ночівлі в колибах, прочани вшановують схід сонця.

синто храм

Більшість прочан одягнені в білий одяг, подібний до того, який носять буддійські прочани. Хоч би яка була та чи та секта, більшість людей, які здійснили сходження, переконані, що його складнощі, які не відлякують навіть численних людей похилого віку, будуть поставлені їм у заслугу і матимуть позитивний вплив на решту їхнього життя.

САЙКОКУ 33 і СІКОКУ 88

Другим головним різновидом прощі в Японії є «проща по колу». Вона виходить з ідеї про послідовні відвідини цілої низки (наприклад, 33) різних храмів. Число 33 з’являється від посилання на бодхісатву Каннона-саму (відповідник Куан-їнь китайською мовою та Авалокітесвари «санскритом»), який з’являється в 33 різних формах, аби принести спасіння живим істотам у різних стадіях карми.

Найславетніша група 33 храмів, присвячених Каннону-самі, відома під назвою Сайкоку 33. Ці храми розпорошені в західній частині Японії, тож на їхні відвідини навіть з допомогою сучасного транспорту треба витратити щонайменше два тижні. Ця проща має майже тисячорічну історію, колись її здійснювали пішки протягом кількох тижнів. Проща, що уподібнювалася Сайкоку 33, поширилася по всій Японії.

Від епохи Едо (1600-1868) знаною й популярною є проща Бандо, маршрут якої пролягає по рівнині Канто навколо Токіо, та проща Чічібу, що концентрується навколо містечка Чічібу на північний захід від Токіо. У Чічібу налічується 34 храми, присвячені Каннон-сумі, тобто на один храм більше, ніж звичайно, а це означає, що кмітливий прочанин може сполучити Сайкоку, Бандо і Чічібу, щоб обійти сто храмів!

японський храм

Навіть більше, сама лише проща Сікоку — четвертого за розмірами острова японського архіпелагу — включає в себе відвідини 88 храмів. У кожному з них прочанин відвідує насамперед головну залу, відведену для котрогось із будд чи бодхісатв, потім допоміжну залу для молитов культу Кобо Даїші, що носить посмертний титул засновника буддизму шінгона Кукаї.

Якщо різні регіони Японії відомі завдяки своїм прославленим горам чи особливим традиціям, то слава Сікоку невіддільна від цієї давньої прощі. Для того, щоб відвідати всі храми, треба витратити приблизно чотири тижні, і це з використанням сучасного транспорту. З огляду на труднощі й високу ціну такої мандрівки було створено кілька прощ за скороченою програмою. Деякі з них потребують лише одноденної мандрівки, ще деякі – лише кількох хвилин щоб зробити коло за годинниковою стрілкою навколо 88 каменів або зображень Будди, які символізують один із храмів Сікоку. Такі мініатюрні прощі не викликають заперечень, оскільки скорочення довгих і складних обрядів — то давня визнана засада японської релігії. Навіть якщо прославлені буддійські святі часто відомі саме завдяки своїм дивовижним аскетичним вчинкам, ніхто не вимагає від когось перевершити їх.

ЗНАННЯ ТА НЕЗНАННЯ

Загалом буддійський прочанин виконує в кожному храмі три різновиди простих дій. Насамперед він залишає в ньому клаптик паперу, де зазначається його ім’я, адреса, вік та побажання, здійснення яких він прагне (серед них можуть бути «безпека житла», «фаховий успіх» чи «добробут предків»). Потім він читає коротку молитву або якусь сутру (композицію афористичного змісту), наприклад, «Сутру серця » або «Сутру Каннона». У шінгонському буддизмі такі молитви часто включають у себе мантру (святу фразу або склад, що мають духовну силу), з якою звертаються до котрогось із будд чи місцевих бодхісатв. Нарешті, служка храму, що терпляче сидить в закапелку, має обов’язок ставити на книжці, рулоні паперу чи на сорочці прочанина червоні печатки храму і робити чорним чорнилом знаки краснопису.

Така пам’ятка, здобута навзамін за невеличку суму грошей для кожного храму, зрештою прислужиться, як свідоцтво чи довідка про те, що проща відбулася в повному обсязі. На знак високої пожертви прочанин може пожертвувати цю пам’ятку останньому з відвіданих ним храмів. А придбану з цієї нагоди пам’ятну сорочку він може подарувати своєму хворому чи дуже старому родичеві, який готується до смерті. Цей вчинок підтверджує, що проща є метафорою неминучого переходу до смерті, однак розглядається він з погляду буддизму: прочанин почав сприймати буття як ефемерність чи навіть «порожнечу», якщо вжити вислову з «Сутри серця».

Отже, кільцева проща в Японії сповнена різних значень. Дехто бачить у ній щось трохи важливіше за здорове дозвілля у поєднанні з простою участю в деяких загальних формах японської релігії. Оборудки у храмах передбачають сплату порівняно незначних сум грошей навзамін за сподівання прибутків для себе та родини ще у цьому житті, або, як їх називають, «прибутків цього світу». Для інших, навпаки, проща сприймається як внутрішня трансформація, як засіб поглибити свій особистий досвід у роздумах про родинні надії та вдячність предкам, про життя і смерть.

Буддійський світогляд робить відносними всі негаразди життя. Якщо перехід від одного святого місця до іншого віддзеркалює труднощі й напругу життя, то завершення прощі дає підстави сподіватися на можливість переходу крізь смерть. Як не парадоксально, це послання висловлюється в чотирьох рядках вірша, які містяться на кінчастому брилеві прочанина. Ось як вони виглядають у перекладі:

Для незнання всі три шляхи — немов в’язниці,
А для знання — всі десять повні порожнечі,
Де схід, де захід — спершу не було різниці,
То ж де є південь і де — північ, врешті?

Іншими словами, морока, якої ми собі завдаємо в житті вибором шляху, то —скороминущий клопіт. Єдина справжня мета — пробудження, вельми далеке від проблем компасу. Таку своєрідну науку дає нам бриль прочанина.

Автор: Майкл Пай.

P. S. А еще возле многих японских храмов можно приобрести различные интересные сувениры и даже купить хьюмидор с изображением будды Амитабхи.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers