Будда – «розбуджений принц»

Posted by on March 24, 2016

Будда

Останнє народження Будди Шак’ямуні сталося в сім’ї правителя войовничого племені шакьїв. Їх землі перебували на північному сході Індії, біля сучасного індо-непальського кордону в районі нинішніх округів Басті і Горакхпура. Шакьямі правив цар Шукходдана. Одного разу його дружина, цариця Майя, побачила незвичайний сон: до неї кинувся з неба величезний білий слон, який ставав при наближенні все менше і менше, поки не став подібний до рисового зернятка. Слон тримав в хоботі квітку лотоса, якою доторкнувся до її правого боку і увійшов в нього. Коли цариця прокинулася, вона розповіла про своє сновидіння чоловікові, царю Шукходдані, а той закликав мудреців і наказав пояснити сенс чудесного сновидіння. Відповідь мудреців заспокоїла і потішила царя та царицю. Мудреці заявили, що через певний час у Майї народиться син, ім’я якого стане відоме всьому світу.

Передбачення мудреців виповнилося: цариця відчула, що скоро стане матір’ю. Коли підійшов час появи на світ довгоочікуваного сина, вона вирішила зустріти цю подію не в палаці, а в улюбленому нею заміському саду Лумбіні. Там росли вічнозелені дерева, цвіли прекрасні квіти, повітря було напоєне їх ароматом, а над галявинами з фонтанами і водометами піднімалися іскристі веселки.

Майя прибула в сад Лумбіні оточена численним почтом, але їй хотілося побути на самоті. Вона відіслала служниць і тихо увійшла в пахучу тінь саду, відчуваючи глибоке задоволення і щастя.

Майя зупинилася під покровом самого великого і красивого дерева, вдихаючи аромат його листя і квітів. Раптом з її правого боку, не заподіявши цариці болю, з’явився чудовий малюк. Він відразу став на ніжки, зробив сім кроків і видав гучний вигук швидше схожий військовий клич, ніж дитячий крик, і сказав: «Це моє останнє – відтепер народжень у мене більше не буде». Там, де ноги його торкнулися землі, заблищали, подібно до зірок, квіти білого лотоса. З неба на землю кинулися струмені запашної води, що омили тіло новонародженого, а небесні діви, що з’явилися обернули його тіло в найтонші, подібні повітрю, тканини. Здавалося, в цей день весь світ зрадів народженню сина Майї: Сонце і Місяць посилали свої промені на землю; самі собою спалахували світильники в храмах; нещасні каліки і невиліковно хворі одужували; припинилися війни, і вороги, як брати, обіймали один одного.

При народженні хлопчику, названому Сіддхартою передбачили долю великого правителя. Лише один віщун попередив батьків новонародженого, що у нього буде інша доля: він стане вагомим вчителем, після того як чотири знамення переконають його в неминучості страждання в цьому світі. Щоб не дати здійснитися цьому небажаному пророцтву, цар вирішив захистити сина від зустрічей з мирськими печалями і негараздами. Мати принца померла незабаром після його народження, і хлопчика виховував батько, який постарався дати синові найкращу на той час освіту і виховання.

Він вивчив досконало військове мистецтво, ставши вмілим наїзником, стрільцем з лука, непереможним в різних видах боротьби і битві на мечах. Під керівництвом мудрих наставників він познайомився з історією, філософією, літературою, музикою та іншими мистецтвами своєї країни.

Цар нічого не шкодував для сина: найтонші вишукані страви та напої становили його їжу, дорогоцінні тканини і прикраси з самоцвітів служили йому одягом, кращі музиканти своєю грою день і ніч потішали його слух. Зібрані з всієї країни красиві дівчата і юнаки розважали принца піснями і танцями. Швидконогі скакуни, витончені екіпажі готові були в одну мить доставити Сіддхартху в заміські палаци, збудовані для нього батьком. Там, серед садів з басейнами і водометами, юнака чекали різноманітні забави, рідкості і дива.

Коли настав час, цар вибрав для сина наречену – добру і красиву дівчину на ім’я Ясодхарі. Принц одружився з нею, і через певний час вона подарувала йому сина, якого назвали Рахула. Здавалося, що життя Сіддхарти і далі буде так само щасливим та радісним. Але одного разу юнак, проїжджав по вулицях свого рідного міста Калавасту, зустрів старезного старця, який ледь тримався на ногах від немочі; потім людину, виснажену болісною хворобою; похоронну процесію, учасники якої, плачучи і стогнучи, несли померлого на кладовище.

Побачене вразило принца, зруйнувало його колишнє уявлення про життя – як вічне свято любові і щастя. Він побачив світ по-новому, наповненим стражданнями живих істот, які починаються з самого народження, але не закінчуються зі смертю, бо вона є початком нового народження. Жах відкритої перед ним істини пом’якшила четверта зустріч: принц побачив мандрівного жебрака, спокійного і умиротворено, знаючого мету свого існування. Ці зустрічі змусили принца задуматися про те, що необхідно знайти шлях до порятунку від страждань. Забувши про розваги, він наполегливо розмірковував не про власний порятунок, а про те, як позбавити живі істоти, і людей в тому числі, від нещасть і негараздів, розірвати фатальне коло руху від народження до смерті.

І ось Сіддхартха, який виріс в розкоші царського палацу, з пелюшок оточений любов’ю і поклонінням, відмовляється від всього, від всіх задоволень колишнього життя. Не сказавши ні слова рідним, він покинув їх і відправився на пошуки істини. Він пройшов довгий шлях, побував у багатьох містах і селищах Індії, розмовляючи з вченими людьми, безстрашно проникав в дрімучі ліси, де жили мудреці-відлюдники. Осягаючи їх вчення, він піддавав себе різним випробуванням. Одного разу довгий час Сіддхартха відмовлявся від їжі, приймаючи лише одне конопляне насіннячко в день. За довгі роки мандрів він висох тілом, як зів’яла гілка, але ніхто не міг пояснити йому загадковий зв’язок життя і смерті, причину людських страждань. І ось в один прекрасний день він зрозумів, що шлях жорстокого умертвіння плоті, відмови від їжі та води, як і дозвільне життя в батьківському домі, ні до чого його не привели – потрібно шукати свою відповідь на хвилюючі його питання, свою дорогу до пізнання істини.

Принц вирішив припинити голодування і відправився до протікаючої неподалік річки Неранджалі, де вирішив омити своє змучене тіло. Він був такий слабкий, що потонув би в її водах, якби його не врятувала Суджату, дочка місцевого пастуха. Вона нагодувала принца, запропонувавши йому вареного рису і кислого молока – тільки ця проста їжа і була в їх бідному домі. Підкріпивши свої сили, принц розташувався в тіні смоковниці – дерева бодхі, що вкрило його від палючих променів Сонця, і став міркувати.

Поступово йому відкрилися чотири істини: будь-яке існування є стражданням; причина страждання – незнання, прихильність і спрага насолод; є стан – нірвана, в якому страждань немає; є шлях, який веде до цього стану – нірвани, подібний «затишності душі». Занурившись в цей стан, принц Сіддхартха Гаутама став Буддою – «Розбудженим, Пробудженим»…

Автор: Т. Сергєєва.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers