Де живуть нащадки Ноя

Posted by on November 4, 2016

Маалюля

Де знаходяться залишки (або хоча б сліди) Ноєвого ковчега? Багато хто сходиться на тому, що стародавній човен слід шукати на вершинах Кавказу, на горі Арарат. А ось сирійці стверджують, що Ной врятувався від розбурханого моря і вийшов на земну твердь в околицях нинішнього Дамаска, на одній з крутих гір, які зубчастою грядою простягнулися на північ від міста, підносячись над рівнем моря майже на дві тисячі метрів.

Зараз тут, у півсотні кілометрів від сирійської столиці, в горах над мальовничою долиною щільними нерівними ярусами приліпилися до скелястого схилу будиночки села Маалюля. Мені довелося побувати там, і можу сказати, що ці місця справляють дивовижне враження. Величезні камені застигли на схилі, нависаючи над дахами будинків, які підносяться уступами один над одним, пов’язані тонкими ниточками стежок і кривих вуличок. Трохи вище в скелях чорніють входи до печер – сліди найдавніших мешканців цих місць.

Ким були ці древні люди? Жителі села переконані, що всі старозавітні історії відбувалися на їхній землі, що саме тут влаштувався Сім, син Ноя, який поклав початок всій семітській расі. Коли під’їжджаєш до Маалюля, відчуваєш таке відчуття що саме тут був рай земний і ось-ось з-за густих заростей тамариску і олеандрів або з-під зеленої крони фігового дерева (інжиру) вийдуть Адам і Єва і повідають сумну історію про своє гріхопадіння.

Маалюля

Сюди, в цей глухий гірський край, втікали колись перші християни Сирії. Переслідувані жорстоким римським імператором Діоклетіаном, вони знаходили притулок в печерах ревно оберігаючи свою віру. В полонині виросло село, а потім піднялися і храми. Навіть мова тут збереглася саме та на якій говорив Ісус Христос. Жителі Маалюля і двох довколишніх сіл розмовляють арамейською мовою, яка походить від мови стародавньої Ассирії. У наші дні це – практично мертва мова, лише населення трьох сіл (близько 2500 чоловік) свято зберігає її і використовує в повсякденному житті, передаючи з покоління в покоління. А ще мову Христа можна почути в чоловічому монастирі святого Сергія. Гостинний настоятель, преподобний отець Мішель Зрурі, включає для паломників магнітофонний запис арамейської мови з коментарями на будь-якій з основних мов світу.

Присадкуватий синекупольний монастир споруджено у візантійську епоху на високій горі, на місці однієї з перших християнських каплиць на честь страчених в IV столітті легіонерів Сергія та Бахуса, які проповідували християнську віру у римській армії. Обидва вони канонізовані як святі великомученики. Від давньої каплиці збереглися двері, яким, за словами отця Мішеля, близько дев’ятнадцяти століть. Двері стоять у кутку маленької крамнички, де продають освячені хрести і ланцюжки, а також предмети з дерева і каменю, зроблені ченцями.

монастир святого Сергія

Всередині монастиря добре збереглися фрески і вхід у вівтар IV століття, а також копія шанованої ікони Богоматері. Ікона, за переказами, була виконана святим євангелістом Лукою.

На прощання преподобний отець пригощає гостей чудовим монастирським вином, розлитим по срібним чарочкам, і радить відвідати обитель святої Теклії, куди можна спуститися по вузькій прохолодній ущелині, яка починається від стін монастиря святого Сергія.

монастир святого Сергія

Як оповідає переказ, Теклія (або Феклія), учениця святого апостола Павла, була змушена рятуватися від гніву свого батька-язичника і його солдатів. Вона добігла до підніжжя гори. Нездоланна перешкода перепиняла шлях до порятунку. Теклія простягла руки до неба і стала благати Бога про допомогу. І сталося диво – гора, що колись прихистила Ноїв ковчег, розступилася і дівчина зникла в щілину. Щілина ця збереглася (зараз в ній тече гірський струмок). Вона дійсно дуже вузька і глибока: в деяких місцях можна доторкнутися руками відразу до обох стін, часом доводиться низько нахиляти голову, щоб пройти через цей кам’яний коридор. Потім стіни раптом розбігаються, але на всьому майже двохсотметровому шляху вас не залишає почуття, що земля здригнеться і скелі знову зімкнуться.

На честь свого порятунку Теклія заснувала церкву, на місці якої згодом виник монастир її імені. Це – красива будівля, що як би виросла зі скелі. Жовтий колір квадратних плит кладки гармонує з природним світло-коричневим фоном гір. У скелястому гроті над монастирем, де майже два тисячоліття тому молилася Теклія, тепер покояться останки святої.

монастир святої Феклії

У маленькій каплиці напівтемрява. Стара черниця запалює лампадку перед почорнілою від часу іконою із зображенням Теклії і пропонує ватку, змочену «чудодійним маслом» з палаючої лампади. Зі стін прохолодного грота стікають краплі води, в чудотворну дію якої свято вірять місцеві жителі Маалюля. Краплі води звучно падають в тиші у мармурову чашу на підставці, встановлену в ніші біля входу до каплиці, – як сльози багатостраждальної Теклії. Тутешні християни вважають її своєю покровителькою і вірять, що завдяки їй їм вдається уникати нещасть, що настільки часто відвідували землю Сирії. Може бути, вони і мають рацію: адже, якщо вірити переказам, це воістину свята земля – колиска людства, відродженого після потопу.

Автор: В. Щенніков.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers