Дочка Пророка

Posted by on March 10, 2015

Фатіма

Фатіма, Фатьма, Патімат – це варіанти імені однієї з найзнаменитіших жінок в історії ісламу, дочки пророка Мухаммеда. Мільйони мусульман і сьогодні називають своїх дочок цим ім’ям, зберігаючи пам’ять про благородну Фатіму. Її мати, Хадіджа, була старша за чоловіка на 16 років, але народила йому сімох дітей – трьох синів і чотирьох дочок. Хлопчики померли в дитинстві, всіх дочок – Рукайу, Зейнаб, Умм Кальсум і Фатіму – Мухаммед видав заміж, але онуків пророка дала мусульманам тільки молодша.

В історії не відзначена точна дата її народження. Хоча відомо, що з’явилася дівчинка на світло не пізніше, ніж за вісім років до хіджри – переселення мусульман з Мекки до Медини, яке сталося в 622 році. Ім’я своєї молодшої дочки батьки дали не випадково: так звали матір батька Мухаммеда і мати самої Хадіджи.

Коли вийшли заміж її старші сестри, Фатімі було всього п’ять чи шість років. Батьки її балували, тим більше що була вона дитиною болючою і сумною. Навіть коли вона підросла, ні Мухаммед, ні Хадіджа не спонукали її прийняти іслам. Втім, можливо тому, що не хотіли, щоб повторилося те, що сталося з дочкою Рукайу, яка прийняла іслам: коли про це дізналися в клані її чоловіка, вона була з ганьбою повернута в батьківський дім. Звичай вимагав, щоб дружина у всьому слідувала за чоловіком, як нитка за голкою, не проявляючи самостійності в переконаннях. До речі, саме тому в Мецці, де вороже ставилися до Мухаммеду за його проповідь нової віри, Хадіджу не тільки не засуджували за те, що вона прийняла іслам, а навпаки, саме за це поважали – адже вона вчинила як вірна дружина.

На рідкість щасливим було сімейне життя Хадіджи і Мухаммеда, 20 років прожили вони у взаємній згоді, коханні та довірі. Смерть дружини в 619 році була великим ударом для Мухаммеда. Але, як того вимагав той же звичай, родичі одразу почали шукати йому нову дружину. Підходящою визнали тридцятирічну Савду, вдову мусульманина, який загинув в Ефіопії, куди переселилася частина послідовників Мухаммеда. Їхнє життя з Савдою не склалося, але Мухаммед, шкодуючи жінку, залишив її в своєму будинку, дозволивши користуватися всіма правами члена сім’ї глави мусульманської громади.

Незабаром в будинку пророка з’явилася Айша – дочка його сподвижника Абу Бакра, але її тільки готували в дружини Мухаммеду – весілля була відкладене до повноліття нареченої. Маленька Фатіма дуже важко переживала смерть матері. Вважали, що вона стане господинею в домі Мухаммеда і навіть називали її «Розум Абих», що означає «мати свого батька». Але, як видно, цього не сталося – в будинку з’явилися нові господині, і навряд чи це втішало Фатіму в її горі.

Через рік після переселення мусульман з Мекки до Медини відбулися два знамениті в історії ісламу весілля: Мухаммед одружився на Айші, Фатіму видали заміж за двоюрідного брата пророка, товариша її дитячих ігор Алі ібн Абу Таліба. Їй тоді не було ще й шістнадцяти, але в Аравії того часу дівчинка могла стати дружиною вже в дванадцять років.

На цих весіллях не було ні музики, ні танців, частування саме скромне – фініки, оливки, овече молоко… Мусульмани були бідні, але навіть не в цьому справа. То був взагалі важкий період у їхньому житті, і Мухаммед вимагав від своїх сподвижників і від всіх членів умми – мусульманської громади – самовіддачі і самообмеження, суворо дотримувався цього принципу сам…

Алі і Фатіма оселилися неподалік від житла самого Мухаммеда – він хотів, щоб всі члени його сім’ї були неодмінно поруч з ним.

Розповідають, що молоді спочатку часто по-дитячому сварилися, ображалися один на одного – перехід від товариських ігор до подружніх відносин давався важко… Через три роки в сім’ї з’явився первісток – Хасан, а ще через рік народився Хусейн.

Як раз в цей час трапилася битва мусульман з мекканцями біля колодязя Бадр, і незабаром відбулося ще одне зіткнення з ворогами ісламу – у гори Оход де мусульмани понесли чималі втрати. І хоча всі знали, що загиблі за справу віри неодмінно перебувають в раю, сім’ї загиблих важко переживали втрату. Близько до серця прийняла загибель єдиновірців Фатіма – адже багатьох з них вона знала з дитинства. Ці переживання зовсім не подобалися її чоловікові: Алі, навпаки, перебував у піднесеному настрої, як воїн, який повернувся з бою за праве діло. Він хотів бачити свою дружину веселою, вона ж ніби поринула у вічний траур.

Збереглися свідчення істориків, які стверджували, що Алі хотів обзавестися й іншими дружинами – закони ісламу дозволяють мусульманину мати чотири дружини одночасно, якщо він в змозі забезпечити їх прожиток, дати їм житло і ставитися до всіх з однаковою увагою. Мухаммед, дізнавшись про намір зятя, попередив його, що він може привести в будинок нову дружину, якщо тільки розлучиться з Фатімою. Бо вона, сказав Мухаммед, «частина мого тіла». Алі не бажав втрачати свого місця в оточенні пророка, і Фатіма до кінця свого життя залишилася єдиною його дружиною. Однак ситуацію в родині це не покращило. Правда, радували сини – галасливі, непосидючі, як всі хлопці на світі. Але і материнські радості не могли розвіяти печаль, що назавжди оселилася в душі Фатіми. Вона, мати двох дітей, нескінченно тужила за своєю мамою, яку дуже любила і втратила так рано.

А коли будинок батька заповнили голоси чужих їй жінок, вона відчула себе зовсім самотньою. Вона не зблизилася з дружинами Мухаммеда, тим більше що добре бачила, як намагаються вони вплинути на його дії на користь своїх кланів…

Можна було б припустити, що у Фатіми не виявилося свого гідного місця в житті молодої мусульманської громади, яка будує Дар уль-Іслам – Будинок Миру ісламу, на чолі якого стояв її батько. Але це не так. Чуйна на чужу біду людина, що вміє співпереживати, співчувати, прийти на допомогу, неодмінно отримає визнання і вдячність людей. Саме такою була дочка пророка. Вона допомагала стражденним, часто віддаючи їм все те небагато, чим володіла.

Після смерті старшої сестри Рукайу Фатіма знову вбралася в траур. Батько запізнився на похорон дочки, але коли повернувся додому, відразу пішов в покої Фатіми, і вони довго сиділи разом, згадуючи і Рукайу, і Хадіджу.

Мухаммед дуже любив своїх онуків, і коли дозволяли справи, грав з ними – ось в ці хвилини Фатіма бувала веселою і радісною. А батько казав їй, що доброчесна, віддана вірі дружина, що володіє духовною і тілесною красою, і хороша, міцна сім’я – найдорожче в житті чоловіка.

Одного разу Мухаммед приймав групу християн з Наджрана. Він вийшов до них у широкому плащі, і представляючи гостям Фатіму, Алі і своїх онуків, він покрив плечі всіх чотирьох краями свого плаща і сказав: «А ось моя сім’я!». Згодом в шиїтській літературі сімейство Алі стали називати «люди плаща».

Схоже, після смерті коханої дружини Хадіджи пророк так і не знайшов нового сімейного щастя. Серед його дружин не було миру та злагоди. Айша і Хавса змагалися між собою. Батьки обох, Абу Бакр і Умар, були найближчими сподвижниками Мухаммеда, його відданими друзями, але кожна себе вважала більш гідної особливої уваги чоловіка. (До речі, саме Хавсі, за переказами, Мухаммед передав свій архів – ті нечисленні записи одкровень, які були зроблені за його життя, листування з сусідніми государями.) Навіть самому пророку важко було встановити мир між жінками. Одного разу, коли він подарував Айші намисто, що дісталося йому як трофей, дружини посварилися, та так сильно, що конфлікт довелося залагоджувати впливовим родичам. Відлуння цієї події знайшли місце в сурі 4 Корану «Жінки», там, де йдеться про необхідність прагнути до гармонії в родині і про те, як важко цього досягти в реальному житті.

Фатіма цуралася жінок батька, не брала жодної участі в їх інтригах. Але коли Мухаммед привіз з чергового походу юну полонянку із завойованої фортеці Хайбар – юдейку Сафію, яка прийняла іслам і всі дружини дружно об’єдналися проти неї, Фатіма сердечно поставилася до неї, допомагаючи звикнути до нового життя. Шлюб Мухаммеда і Сафії дозволив встановити з жителями Хайбар мир на всі часи.

Коли мусульманська громада зміцніла економічно, Мухаммед визнав можливим призначити своїм близьким щорічний пенсіон. Фатімі було покладено 85 мішків зерна на рік – гарна підмога для сім’ї, в якої після двох перших хлопчиків з’явилося ще троє дітей.
Після смерті батька Фатіму очікували важкі випробування. Мухаммед не призначив собі наступника, і назрівала суперечка про владу між мухаджирами, які прийшли з ним з Мекки, і ансарами – Мединськими мусульманами. Але всіх примирив Умар, нагадавши правовірним, що саме Абу Бакру Мухаммед доручив керувати молитвою в дні своєї хвороби. Алі ж, як найближчий родич пророка, батько його онуків, вважав, що саме він має стати на чолі громади. Але мусульмани присягнули Абу Бакру, і тоді Алі, образившись, замкнувся у своєму будинку. Умар прийшов до нього пояснити, що не час сваритися, що треба згуртуватися, щоб зберегти громаду. Алі не пустив його на поріг і замкнув всі двері. Гість спробував відкрити їх силою, але тут до нього вийшла Фатіма і пригрозила, що зараз перед всіма зніме з голови покривало. Мусульманка могла зробити таке тільки в разі крайньої небезпеки, і тоді всі поспішали їй на допомогу.

Пам’ятаючи настанови батька, вона свято зберігала вірність чоловіку у всьому і захищала інтереси свого сімейства. З цих міркувань вона заявила претензії на доходи від оазису Фаддак, який вважався особистою власністю Мухаммеда, на що Абу Бакр – а саме він став першим халіфом мусульман після смерті пророка – відповів їй, що оазис – власність громади, бо пророки ніяких інших спадкоємців, крім умми, не мають. Фатіма перервала всі відносини з Абу Бакром і навіть на смертному одрі не побажала його бачити.

Вона не набагато пережила батька: різні джерела називають терміни від двох місяців до двох років. Звів її в могилу туберкульоз – хвороба бідності, душевного і фізичного виснаження. Було їй в ту пору … може бути, 23, а може бути, 33 роки – у істориків немає згоди щодо цього.

В ісламі встановлено присвячувати Фатимі 20-й день місяця рамадана – як день її народження і третій день місяця джумада – як день її смерті.

В останню годину Фатіми її чоловіка Алі не було вдома, але, отримавши сумну звістку, він поспішив повернутися і поховав дружину з всіма належними почестями. А незабаром вдівець одружився і забув, де покоїться мати його дітей. Втім, тут він формально не порушив законів ісламу – могила мусульманина повинна, врешті-решт, зрівнятися з землею.

У життєписі Мухаммеда, складеному через кілька десятиліть після його смерті, про Фатіму розказано дуже мало. Це зрозуміло: передавачі, тобто ті, хто згадував про життя і висловлювання Мухаммеда в різні періоди його життя, були в основному з оточення Айши, яка сама претендувала на місце головної духовної спадкоємиці Мухаммеда. Але пройшли століття, і образ дочки пророка у свідомості мусульман став вічним прикладом втіленого співчуття, жертовності, милосердя. В ісламському світі є такий амулет: долоня Фатіми, в якій вона простягала нужденному останній гріш або фінік.

Особливо шанують Фатіму шиїти – ті, хто вважає Алі і його нащадків головними і єдиними спадкоємцями духовної влади пророка в світі ісламу. Саме вони називають її «Розум Абих» (мати свого батька). У шиїтській літературі можна зустріти розповіді про здійснені нею чудеса.

Фатіму називають і «Марьям аль Кубра», тобто «старша Марьям» – на знак близькості її до образу християнської Діви Марії (але для мусульман велич Фатіми, зрозуміло, вище), про цю ж близькість говорить ще одне іменування дочки пророка – «ал Батул» – «незаймана».

А ще вдячні шиїти називають її «царицею раю». Іноді їм дорікають за «рукотворність» образу Фатіми. Можливо, і справді шиїти у своєму захопленому шануванні цієї жінки наділили її всіма чудовими властивостями понад міру, але це анітрохи не применшує істинних її достоїнств, і її світлий і трагічний образ свято зберігається у вдячній пам’яті мусульманського світу.

Автор: О. Бібікова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers