Духовне учнівство. Продовження.

Posted by on September 3, 2015

Гуру и ученик

Самі релігійні тексти часом говорять про основні істини метафоричною мовою. Монотеїстичні писання християнства та шиїзму дають посередництву теоретичні засади. Звичайно, постать вчителя-посередника присутня також в іудаїзмі та суннізмі, однак особливість християнства та шиїзму в тому, що в кожній з цих двох релігійних доктрин посередник передбачається від самого початку в особі Христа та в особі Імама.

Справді, кожен з них, будучи емблемою події-зустрічі, фізично зник; і саме цих двох посередників, що зникли, називають вчителями. Стосовно Мойсея та Мохаммеда це слово вживається зрідка та й то переважно в містичному розумінні. Тим часом Ісус є для християн насамперед Вчитель, а Алі є Мавла (Вчитель) не лише для шиїтів, а й для більшості суннітських містиків.

Як і Христос, Імам є місцем зустрічі людини з Богом. Порожня могила Ісусова та криниця, де зник шиїтський Імам, — це той порожній простір, звідки вірні вирушають у свою прощу. Для християн та шиїтів Ісус та Алі лишаються незримими вчителями, що діють як вчителі живі.

Звичайно, роль вчителя-посередника не є властивою самому лише монотеїзмові, однак вона пов’язана з унікальністю прихованого і існує також в інших релігіях та суспільствах, якщо вони припускають приховану, незвідану зону і обирають для поклоніння унікальний образ Бога, оскільки об’єкт обожнювання — зникла постать, яка існує і яка ховається, — завжди унікальний. Свідомість цієї унікальності, можливо, веде містичний досвід у монотеїстичних віруваннях до спроб самовиразу в термінології любові. Недаремно цей пошук надихав містиків на цілі збірки любовних пісень. Вчитель-посередник має тимчасово нести на собі тягар святої любові. Христос та Імам стали символами любові.

Складнішою є ситуація з Христом, оскільки він водночас є Батько і Син, Слово і Втілення. Вчитель-посередник у цьому випадку ототожнюється з абсолютним Вчителем, який не хто інший, як сам Бог. Через таку двоїстість християнство показує нам, що між Богом, абсолютом, та його посередником є нерозривний зв’язок, такий тісний, що їх можна сплутати між собою.

ТИРАН

Все вищезгадане підводить нас до розгляду іншого образу вчителя, майже протилежного тому, про який щойно йшлося, а саме — образ вчителя як домінуса (власника), від якого автономії не варто сподіватися, бо учні стають його довічними рабами та васалами. Подібна багатозначність закладена в арабському слові мавла, яке означає водночас і друга, і власника. Коли слово має два різних значення (і надто коли вони суперечать одне одному), це означає, що між ними існує сполучна ланка, яка дозволяє перескочити з одного значення до другого. Відстань між учителем, який спонукує учня до вивчення внутрішнього світу зникає, коли учень знайшов свій власний шлях, та вчителем, який придушує будь-яку особисту ініціативу учня і завжди над ним панує, ця відстань є водночас і незмірно велика, і незмірно мала. Незмірно велика за своїми наслідками та незмірно мала за ризиком послизнутися чи заблукати.

Вчитель-власник стає деспотом, коли не зникає і не вдовольняється тільки функцією посередника, а йде до кінця, ототожнюючи себе з самим Богом. Прирівнюючи себе до Істини, він перетворюється на одноосібного носія всіх знань та секретів. У таких умовах пошук втрачає сенс. Приховане від людини перестає бути прихованим, істина зводиться до рівня знань, дослідження заходять у глухий кут.

Що ж до цього призводить? Все залежить не лише від вчителя, а й від учня, від діалектики, що їх єднає. Справді, в містичному досвіді криються перехідні моменти, коли посередник так близько підходить до Бога, що майже зливається з ним. Це момент перенесення на нього святої любові, мить, під час якої учень зустрічає в особі вчителя тінь обожнюваного. Як вчитель, так і учень можуть прагнути якомога довше переживати такі моменти.

У таких випадках потреба учня бути залежним та прагнення вчителя до панування поєднуються в діалектичному зв’язку, який ставить вчителя на місце Бога, Абсолютного Вчителя, посередником якого він мав би бути. А це — тиранія. Так виглядає майбутнє вчителя, який затявся в своєму всезнанні, чим разюче відрізняється від самозниклого покликання вчителя-посередника.

Легкий перехід від одного образу вчителя до другого нависає як реальна загроза над будь-якими стосунками між вчителем та учнем. Такий конфліктний дуалізм не є особливістю лише монотеїзму, він має місце в різних варіантах і в містичному досвіді інших релігій, та й за межами світу релігій. Стосунки між учителем та учнем, хоч би які чудові чи згубні вони були, є стосунками універсальними.

Автор: Лейлі Ешглі.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers