Гуру та його учень

Posted by on September 6, 2015
Журнал Пробудження

Гуру та його учень

“Брахмана”, “Упанішади”, “Дхарма”… Релігійна історія Індії позначена, неначе віхами, цими великими текстами, які заклали за найдавніших часів взаємини “вчитель—учень”. Духовний вчитель мовою санскрит — “гуру”. Цей термін означає, насамперед, “важкий, тяжкий” у розумінні моральної переваги батьків проти їхніх дітей або старшої дитини щодо меншої. Звідси — релігійний ужиток цього слова.

Гуру в духовному сенсі не той, хто навчає мислити, він — вчитель життя, модель для наслідування в силу її “ваги”. Перед лицем цієї духовної потуги особистість учня стає під знаком запитання — така головна ставка цих стосунків. Доброзичливість вчителя і вразливість учня — це два полюси цього пошуку, який випробовує найпотаємніші сили захисту учня, але відкриває йому поза особистим рятунком перспективу звільнення (мокша).

Життя поруч з вчителем відіграє визначальну роль. Віра в учителя (сраддха) та його приклад стають легшими завдяки майже родинному життю, яке провадить учень у його присутності в ашрамі — місці, де намагаються досягти духовного розкріпачення.

Якщо звільнення є кінцевим сенсом пошуку учня, то гуру, як пише релігійний автор Вівекананда, є його живою метафорою. “Гуру — це сяйлива маска, яку надягає Бог, щоб прийти до нас. Коли ми затримуємо свій погляд на ньому, потроху маска спадає, і тоді себе виявляє Бог”. Зустріч учня з гуру виходить за рамки якогось напрямку свідомості. Звільнення, втіленням якого є вчитель, містить у собі очищення від будь-якої форми володіння, відокремлення водночас від “я” і від світу, щоб досягти властиво буття.

Як це має місце і в інших духовних традиціях, у постаті індуїстського гуру ми знаходимо три головні функції, що допомагають досягнути мети. Передавач знання, він вписує учня в гуртову традицію, у пам’ять громади. Це найбільш зовнішня, прадавня традиція. Духовний проводир, він ініціює учня до заглиблення, вказуючи йому на “шляхи”, боронячи його від небезпек пошуків. Як посередник, медіатор, — і це його найголовніша функція, — він ділиться своїм власним досвідом, щоб сприяти духовному пробудженню учня.

Отож, щоб досягти цього, учень має бути тісно пов’язаним із життям гуру, брати в ньому участь; згідно з формулою поета Абхінавагупта: “Це одна й та сама свідомість, яка запитує в особі учня і відповідає в особі вчителя”. Є різні способи передавати досвід. Прямий: від духу до духу або від серця до серця, як запалюють свічечку від свічечки. Фізичний: дотиком, голосом, подихом, навіть потиском. Хоч би що там було, учень мусить лишатися вразливим і довірятися вчителеві.

Більшість гуру зичливо приймають майбутніх учнів, незважаючи на касту, стать, національність, ба навіть релігію. Таке добре ставлення пояснюється самою природою духовного досвіду, який підносить гуру над зовнішніми правилами. Окрім тантритичного впливу, джерело цього стану духу міститься, можливо, в певних симбіозах ісламу та індуїзму.

Автор: Діма С. Уейні.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers